Реферати українською » Религия и мифология » Розкол православної церкви в Україні


Реферат Розкол православної церкви в Україні

>Науковастаття

Зрелігієзнавства

>Розколправославної церкви в Україні

СтудентагрупиП—22

>ХорбаладезеВолодимира


>Анотація. Уційнауковій з статтеюрозглянуто проблемурозколуправославної церкви в Україні ізрізноманітнихаспектів.Насамперед було бзробленоісторичнийаналізподій, котріпризвели дорозколу.Потімдосліджено проблемувзаємовідносинміжцерковними органами й органами державної влади, йвзагаліроллю держави уврегулюванніцерковних проблем. У самомукінці бувзробленаспробазапропонуватиосновніпринципи й напрямивирішеннядосліджуваноїпроблеми.

Анотація. У цьому наукової статті розглянуто проблему розколу православної церкви Україні із різноманітних аспектів. Передусім було зроблено історичний аналіз подій, що призвели до розколу. Потім досліджувана проблему відносин між церковними органами і органами структурі державної влади, у цілому роллю держави у регулюванні церковних проблем. У в самісінькому кінці була спроба запропонувати основні засади та напрями рішення дослідженої проблеми.


Постановканауковоїпроблеми

>Розколправославної церкви в Україніявляє собоюдужескладну проблему, якої можнарозглядати ізрізнихточокзору, якшвнутрішньоцерковної то йнаукової.Причомудосліджуватидане запитаннябажанолюдині, Яка йособистомає ставлення доправославної церкви.Тому-що така людиназможедати болееглибокий йточнийаналізданоїконфліктноїситуації.Потреба вдослідженнірозкольницького руху на Україніпов'язана ізпроблемоюпошукушляхівподоланнякризової дляукраїнськогоправослав'яситуації. В частности, у зв'язку ізнеобхідністюнормалізаціїрелігійного життя на Українінеодноразововисловлювалася думка продіалог із всімаправославнимиукраїнськимиконфесіями ізметоюподоланняцерковноїсмути йвозз'єднання всіхправославних до однієїЦеркву. Іхочаперспективиподібногооб'єднання всещезалишаютьсядоситьтуманними, усе ж таки такивиникає запитання:яким чином й на які засідкахможе бутиздійснений даний процес? У зв'язку ізциміснує потреба в болееглибокомудослідженні, якісторичнихджерел, то йсучасного стану автокефальногорозколу.

>Дослідженнярозкольницького руху насучасномуетапівкрайнеобхідно у тому,щобуспішніше вестиконструктивнийдіалог ізавтокефальними церквами йспробувати із ними безшкодиінтересамканонічногоправослав'я.

>Аналізостанніхдосліджень тапублікацій. Дана теманеодноразовопіднімалась вцерковних кілках, де вон широкодосліджується, але й як не парадоксально вонмайже недосліджувалась внаукових кілках із того аспекту, вякомуробленоданедослідження.Тобто були йранішедослідженні запитанняісторіїрозколу йможливихшляхівподоланнякризи. Алісаме зсторонивзаємовідносинміж Державою йцерквою вперіодрозколувідомідослідження не проводилися.

Мета з статтею й постановказавдань.Метою з статтеюєдослідженнярозколуправославної церкви в Україні зрізноманітнихсторін.

>Завдання:

—дослідитиісторичний аспектрозколу;

—розглянути проблемувзаємовідносинміж Державою йцерквою;

—запропонуватиможливішляхивиходу зконфліктноїситуації

—робитивисновки йузагальнення

>православнийцеркварозколукраїна


УкраїнськаПравославнаЦерква (УПЦ)єскладовоючастиноюМосковськогоПатріархату на правах практичноповністюнезалежною вуправлінні Митрополії.

Цеєдинацерковна структура та одна ізкількохсуспільнихінституцій в Україні, щомаєсильніпозиції як налівому, то й на правому берегахДніпра.

У годинуїї діяльністьзначноускладненанаявністю наїї територї двохнепідвладнихїйспільнот. Це "УкраїнськаПравославнаЦерква КиївськийПатріархат" (УПЦ КП) й "УкраїнськаАвтокефальнаПравославнаЦерква (УАПЦ).Розколсьогоднієоднією ізнайголовніших причиндестабілізації церковного життя на Україні.Самопроголошені церкви невизнаніжодною ізПоміснихПравославнихЦерков.

>Питання про ті,якою якщоПравославнаЦерква в Українімає, за великимрахунком,хвилюватилише тихий, комубайдуже,кудиходити й в щовірити. Тім, для якірізниці немає, все однекудиходити - хоч в Храм, хоч у пагоду. Колі ж людинаусвідомлюєміжконфесійнівідмінності,настає моментвибору.Основнимчинником, щовпливає нацейвибір, якщопріоритет, верховенство тихий чиіншихжиттєвихцінностейлюдини. Наведу,умисно, вдовільному порядку: «>Місце роботи,сімейний стан,національність,віросповідання,країнапроживання,улюбленийколір,громадянство ...», таіншіанкетнідані.Завдання граничнопросте -потрібновибратинайголовніше й розставити усіпункти в порядкупріоритетноїзначимості.

Алі, перед тім якдосліджувати проблемурозколуправославної церкви в Україні,необхідноспершурозібратись вісторичних аспектахцієїпроблеми.

>Після смертиПатріарха ПимонаМісцеблюстителемПатріаршогоПрестолу 3травня 1990 ставши уходіголосування митрополит Київський йГалицькийФіларет,ПатріаршийЕкзарх України. Митрополит Київськийвважався іншим зазначенням послеПатріархаархієреємРосійськійЦеркві йнайвпливовішим ізпостійнихчленів СвященногоСиноду. Затрадицієювважали, щоМісцеблюстительєнайбільшімовірним кандидатом умайбутніПатріархи. Однак, впресі всечастіше йнаполегливіше сталаз'являтисяінформація про далеко ще небездоганнуморальнузовнішність митрополитаФіларета. Неподобавсябагатьом, особливоукраїнському духовенству, й стильуправління,який бувобраний митрополитом,владний йгрубий,властивийскорішепартійному начальнику, ніжархієреєві. До рештиневмілоповів собіЕкзарх йщодоуніатськоїпроблеми,роблячинеобережні заяви, котрі лишесприялизростаннюпопулярностіунії.Багато із тихий,хтовід’єднався від церквисвідчили, щоєдиним мотивом їхньогодій було ббажанняпіти ізтієїзадушливійатмосфери, якої насадивши вУкраїнськійЦеркві митрополитФіларет. У тієї ж годину було бпомітнимпрагнення митрополитаФіларета статіПатріархомМосковським йвсієїРусі. НаПомісномуСоборі 1990Екзарх Українифігурував увиборчомубюлетені напершомумісці. Занього при виборахПатріарха було б подано 66 голосів.Проте,новим предстоятелем Ро-сійської Церкви ставши неФіларет, а митрополитЛенінградськийАлексій.Можнаприпустити, щоцяобставинатакожвідбилося наподальшійдіяльності митрополитаФіларета.

>Літом 1991 р.вінщеприймавновообраногоПатріархаАлексія ІІКиєві,закликав боротися ізавтокефалістами (ізтими із українськихнаціоналістів, котрівимагалинезалежної церкви длянезалежноїУкраїни)[1].Щенавесні 1992 р.він бравши доля вАрхієрейськомуСоборі йпереконувавархієреївдатиУкраїнської Церквиканонічнусамостійність[2],хоча уже із 1990 р.українськецерковнеуправлінняволоділо самоюширокоюавтономією у всіхвнутрішніхцерковнихсправах. Не ставшиПатріархомМосковським,Філаретпрагнув допатріаршествахоча б умежах України, вчому митрополитаКиївського вельмипідтримував в тієї годину президентЛеонід Кравчук, аще понадпідтримувалидепутати-націоналісти ізВерховної Заради.

НаАрхієрейськомуСоборіРуськоїПравославної Церкви 1992-го р.більшість українськихархієреїв із запитання пронезалежністьУкраїнської Церквипідтримало не його, аархієреївросійських. Праворучобернулося дляФіларетазагальнимосудом йвимогоюпіти наспокій й забезпечитипроведеннявиборів нового предстоятеляУкраїнськоїПравославної Церкви. МитрополитФіларет заявивши, щоякщо длядосягнення церковного світу на Україніцеєнеобхідним, товінвиконає волюАрхієрейського Собору.

Алі митрополитФіларетвирішивздійснити посвоєму.Повернувшись до Києва,він 7 апреля 1992 р., у святоБлаговіщення, уВолодимирському кафедральномусоборі заявивши, що Собор уМоскві був дляньогоГолгофою, де йогорозпинали, йзазнаввін всеце зазарадинезалежностіУкраїнськоїЦеркви.[3]ВраженийПатріархАлексій IIзвернувся доФіларета ізтелеграмою-запитом: «Чи щоправда ті, що мидізнаємося провашіслова?»[4]Філаретвідповів - йце був йогоостаннявідповідьПатріархуМосковському – «Усі щовідбувається на Україні вцерковнихсправахналежить довиключноговідання самогоФіларета йнікого понад». Це буврозкол.

УМоскві жйшлапідготовка дообрання нового предстоятеляУкраїнської Церкви. Ним ставши митрополитВолодимир (Сабодан), до цого митрополитРостовський йНовочеркаський.Філаретазаборонили вслужінні,позбавили сану,потімпозбавиличернечогозвання (>тепервін уже неможеназивати собічернечимім'ям) й 1997-го р.відлучили від Церкви черезпроголошенняанафеми.[5]

Отже, ізісторичної точкизору можназробитивисновок, щорозкол церкви в Українівиник в головномуіз-за двохголовних причин:

-небажанняМосковськогопатріархатурозширяти й таквеликуавтономіюправославної церкви в Україні;

-особистіамбіції митрополитаФіларета, йпідтримка, якоївінотримав від українськихнаціоналістів.

Аліокрімісторичнихаспектівє й багаторізнихіншихсторінцієїпроблеми.Серед них йсоціальна,економічна,геополітична. Аліоднією знайважливішихєвідносиниміж органамиправославної церкви та держави, й рольостанньої йподоланніконфлікту церков.

У державизавждиіснуваласпокуса доствореннямеханізміввпливу наЦеркву таїїієрархів. Однак,якщо втоталітарних державахтакімеханізми і могливплинути нацерковне життя, тосучаснихдемократичнихкраїнахцімеханізминавітьякщоАналізрелігійної політики української державивпродовж 1992-2007 роківсвідчить, що усі триПрезиденти України (Л. Кравчук, Л. Кучма та В.Ющенка) були йєприхильникамистворення «єдиноїПомісної Церкви»,вбачаючи до одного змеханізмівстановлення іконсолідації українськоїнації.

>Відповідно,ставлячи собі за заподіянняствореннятакої єдиної Церкви,глави української державидотримувалисяпевної політикищодоУкраїнськоїПравославної Церкви. Зацей годинуЦерквавипробувала насобі всю гамору «>відтінківвпливу»: відігнорування івиштовхування напериферіюгромадського життя допропозицій статусу посуті державної Церкви вобмін на тих чиіншіумови.

>Ніщо так і неможезашкодитиєдності Церкви, яквпливполітичнихпроцесів.Проникаючи усередину церковного життя, політика шкодітиїї йділитьвіруючих на «>правих» й «>лівих», «помаранчеві» й «>біло-синіх»,прихильників «>східної» й «>західної»цивілізаційних моделей, що ажніяк несприяє їхньогоконсолідації.

>Вартопідкреслити, що держава неможе бутицілкомкомпетентною впитанняхвіри.Усе, щоможезапропонуватисучасна держава вцій сфері, -церелігієзнавчаекспертиза. Навряд чихтосьризикнестверджувати, щоколоквіумрелігієзнавців, нехай йнайвидатніших,можевизначити, Якавіраєістинною, а Яка - ані. Історіясповненаприкладів, колинавітьвізантійськіімператори, котрівиросли влоніПравославної Церкви,приймалиіншувіру.

>ЦерковнірозколинадзвичайнопослабляютьЦеркву,перешкоджаючиїїсуспільніймісії. Натлірозколівсередправославнихпроцвітаютьхаризматичнірухи в Україні, людивідвертаються від Церкви ййдуть усекти.Більше того, ізкожним фатальністюстіна, щорозділяєправославних,стаєвище іпотужніше,отженезабаром сус-пільствосприйматименаявність в Українікількохправославних церков як норму.

>Справді, із великимступенемімовірності можнаприпустити, щовдосконаленняканонічного статусуУкраїнськоїПравославної Церквисприятимеприєднанню донеїавтокефальних груп. Однакце невирішуєпроблемиєдності Церкви в Україні через ті щозначнакількістьпредставниківєпископату, духівництва та мирян у нашійЦеркві неготові до цого.

>Беручи доля вдискусіяхнавколопоняттяавтокефалії тамайбутньогоПравославної Церкви в Україні, миспостерігаємодвісуперечливіпозиції. З одного боці,дехто утверждает, щоавтокефаліяєруйнівною дляцерковноїєдності. Однак така точказору, заумовидоведенняїї дологічногозавершення,означає, щоміжПоміснимиПравославними церквами, котрімаютьавтокефальний статус, неіснуєцерковноїєдності, ацедокорінносуперечитьПравославномувченню проЦеркву. Зіншого боці,існує думка, щоавтокефалія —це Єдиний йбезальтернативнийспосібвирішення українськоїцерковноїпроблеми.Цяпозиція – неменшнерозважлива.Автокефалія неможе бутизнаряддям длядосягненняконсолідації Церкви — вонаможе бутилише результатомнаявногозагальноцерковного консенсусу. Доти ж, яксвідчитьісторичнийдосвід,похапливаавтокефаліяможеспричинитиподальшірозділенняусерединіЦеркви.[6]

>Зрозуміло, що, колимаємісцепротистояння всуспільстві нарелігійномуґрунті, держава неможезалишатисябайдужою,оскількицезагрожуєїїстабільності. Танеприпустимевтручанняполітиків уцерковні справ.Аджерозколукраїнськогоправослав'явиниксамевнаслідоквторгненняполітичнихстихій уцерковне життя.

>Будь-якіспробимеханічногооб'єднанняканонічноїУкраїнськоїПравославної Церкви ізрозкольницькимигрупами безпокаяння вгріхурозколуприречені на провал.Православний світло непідтримаєтаку по однійстворенуцеркву, але в Україніпочнетьсяновий витокконфліктівміжодновірцями.

Томунеобхідноспробуватизнайтитакіможливішляхивирішенняпроблемиоб’єднання церков, котрі б непризвели дознехтуванняцерковнихканонів та просто більше непогіршилиситуацію.

>Якщопроаналізуватидокументи УПЦ відчасівХарківськогоАрхієрейського Собору, то можнапобачити, щопозиціяєпископату УПЦ ізпроблемиканонічного статусунашої Церквицілкомвідповідаєпозиціїкиріархальної Церкви.

>По-перше,обговоренняпроблемиканонічного статусумаєвідбуватисявиключно убогословськійплощині,уникаючибудь-якоїполітизації цоговнутрішньоцерковного запитання.

>По-друге,оскількибільшістькліриків тавірних УПЦсьогоднізадоволенінинішнім статусом УПЦ, мипереконані, щорозглядати запитання йоговдосконаленняпотрібнолише уконтекстіподоланнярозколу вукраїнськомуправослав'ї.

>По-третє, проблемавдосконаленняканонічного статусу УПЦ тамеханізмїївирішеннямає бутипогодженакиріархальноюЦерквою із православнуповнотою.

>Обгрунтуванняодержанихнауковихрезультатів

Отже, можназробититаківисновки: сучасний станправослав’я в Україні -складний йзаполітизований. В частности, політикинамагаютьсявикористатиЦеркву усвоїхінтересах.Склалося, щоправослав’я неоднорідне йпредставленекількомагілками.Церковнийрозкол несприяєєдності тазгуртованостіукраїнськогосуспільства, атакожспричиняєвнутрішніконфліктиміжпредставникамирізнихправославнихтечій в Україні.

>Виходячи із цого, дляпослабленняпротистоянняміжконфесіями ймінімізаціїконфлікту вконтекстіукраїнсько-російськихвідносин у даний годинудоцільним було б б із боці держави:

• забезпечити уповномуобсязідію Закону України «Про свободусовісті тарелігійніорганізації», його подаліудосконалення;

•унеможливитиспроби самочинногозахопленняхрамів ймайна чипередачі йогоконфесіямпредставникамиорганів влади ізпорушеннямчинногозаконодавства України;

• увипадкахпретензійконфесій на самі і тих жсвятімісця,храми,релігійніцентри,культовемайно тощоутримуватись відпередачівищезгаданогобудь-якій ізконфесій доузгодженняпитаньміжконфесіями;

•уникатипримусуконфесій напочерговувідправубогослужінь;

•блокуватиспробибудь-якихполітичних силвикористатирелігію якчинник уполітичнійборотьбі;

• ненаполягати наоб’єднанніконфесій вєдинуЦеркву йнабутті неюавтокефалії;

•стимулювативеденняпостійного переговорногопроцесуміжконфесіями;уникнутипроголошенняавтокефалії УПЦ Державою,оскількицеможевідповідним чиномвідбитися наситуації усвітовомуправослав’ї,станіукраїнсько-російськихвідносин,взаєминах України ззацікавленими державами йзавдатишкоди стране.


>Література:

1. Анісімов У. Політика і нічого більше //Радонеж. 1996. N 33 (44).

2. Візит Святійшого Патріарха Московського й усієї Русі Алексія II в Україну //ЖМП. 1990. N 12.С.14-18.

3. З виступів учасників Архієрейського Собору Російської православної церкви //ЖМП. 1992. N 7.С.11-20; N 8.С.3-8.

4. Підсумкові документи Архієрейського Собору Російської православної церкви. Акт про відлучення від Церкви ченця Філарета (Денисенко) // Православна Москва. 1997. N 7 (103).

5.Лоза А. ЧиiснуеУкраiнськаПравославнаЦеркваКиiвськийПатрiархат? //Православнийвiсник. 1996. N 1.С.43-55. (укр.).

6. Визначення Архієрейського Собору Російської православної церкви //ЖМП. 1992. N 6. Офіційна частина.С.XI-XII.

7. Послання Патріарха Московського й усієї Русі Алексія II священного Синоду Російської православної церкви митрополита Київського і всієї України Філарету іепископату української православної церкви //ЖМП. 1992. N 4. Офіційна частина.С.6-7.

8. Прес-конференція Святійшого Патріарха Алексія //ЖМП. 1992. N 7. Офіційна частина.С.XI-XII.

9.Скурат К.Є. ІсторіяПоместних православних церков. М.: "Росіяни вогні". 1994. т. 1-2.

10.Украiнськаавтокефальнацерква:Iсторичнийнарис процерковнийрозкол наУкраїнi.Свято-УспенськаПочаiвська Лавра.Почаiв: 1995.32с.(укр.).

11.Ципин У., протоієрей. Історія Російської православної церкви. 1917-1990: Підручник для православних духовних семінарій. Московська Патріархія. Видавничий будинок "Хроніка", 1994.254с.

12. якцесталося? //>Урядовийкур'ер. 1995. 20 липня (укр.).



[1] Візит Святійшого Патріарха Московського й усієї Русі Алексія II в Україну //ЖМП. 1990. N 12.С.14-18.

[2] З виступів учасників Архієрейського Собору Російської православної церкви //ЖМП. 1992. N 7.С.11-20; N 8.С.3-8.

[3]Скурат К.Є. ІсторіяПоместних православних церков. М.: "Росіяни вогні". 1994. т. 1-2. 

[4] Послання Патріарха Московського й усієї Русі Алексія II священного Синоду Російської православної церкви митрополита Київського і всієї України Філарету іепископату української православної церкви //ЖМП. 1992. N 4. Офіційна частина.С.6-7.

[5] Підсумкові документи Архієрейського Собору Російської православної церкви. Акт про відлучення від Церкви ченця Філарета (Денисенко) // Православна Москва. 1997. N 7 (103).

[6]Украiнськаавтокефальнацерква:Iсторичнийнарис процерковнийрозкол наУкраiнi.Свято-УспенськаПочаiвська Лавра.Почаiв: 1995.32с.(укр.).


Схожі реферати:

Навігація