Реферати українською » Религия и мифология » Релігія Як духовний феномен и Суспільне явищем


Реферат Релігія Як духовний феномен и Суспільне явищем

>Реферат на задану тему

>Релігія як духовний феномен й >суспільне >явище


ПЛАН

5.Ідеяєдностілюдини й Бога.

6.Релігія —засібутвердженнялюдини у світі.

7.Пошук Бога яквідкриття собі.

8. 4.Релігія — шляхлюдини довічності

9.Моральнийсенс ідеїбезсмертя.

10. 6.Використаналітература


1.         >Ідеяєдностілюдини й Бога.

>Ідеюєдностілюдини ізбожественноюсубстанцією можназнайти уже уранньофі-лософськихвченнях. Так, пробожественнучастку влюдині мовившидавньогрецькийфілософ Платон (427—347 до зв. е.).Щоправда,цячастка в йогорозуміннімає «>демоністичний характер».Притаманналюдинінадприроднасубстанція із годиноюабсолютизується, а томугностичнівчення,наприклад, незадовольняючисьтрадиційнимподілом на свою душу йтіло,виділялитретій центр — «>внутрішнього Бога».Цей духовний центрнабуваєвластивостейіскри, Яка толедьтліє, торозгоряється,перевтілюючи вселюдськеєство усвітло. Владацієїіскри абсолютна,оскількинавітьнезначнийїїпорухздатнийзруйнувати напершийпогляднепорушний світло.

Образіскри, щотліє влюдині, буввластивий не лишегностичниммислителям.Вінблизький йнеоплатонікам, йпершимхристиянським богословам. Основоположникхристиянськоїантропології, теолог АвгустинАврелій (354—430)такожмавподібні подивися,висловлюючи думку, що люди й нешукали б Бога,якби впевномурозумінні його уже не малі.

>Ідею природногопоходженнярелігіїрозвивав йфранцузький математик,фізик,філософ Блез Паскаль (1623—1662).Йогофілософськаантропологіяхоча йсягаласвоїмивитокамирелігійно-філософськоговчення Августина,однак бувнаповненановимзмістом йпозначенасвіжістю з висновками.

Уфілософськійконцепції Августина людина —субстанція,побудована із двохкомпонентів —безсмертноїнематеріальноїдуші й смертноготіла.Вони хоч ймаютьоднеджерелопоходження — Бога, усе ж такидокорінновідрізняються один від одного: душадомінує абсолютно, атілопостаєлише якзнаряддядуші.

Уфілософії Паскаля людина ужецілісна,переважнодуховно-природнаістота, котрамає своївласніціннісні характеристики йсамостійнийтворчийпотенціал. Аліцяцілісністьпереповненаглибокимидуховно-моральнимисуперечностями.Вона не лишенаділеназдатністюусвідомлювати,мислити, а іпереобтяженапристрастями.Маючи йрозум, йпристрасті, людинабезперервновоює сама з собою,оскільки миритися ізрозумом лише тоді, колибореться ізпристрастями, йнавпаки. Тому вонзавждистраждає,їїповсякчасроздираютьсуперечності. За таких умівіндивідпотребуєонтологічного гаранта свогобуття. Паскаль наосновіхристиянськоївіринамагавсявіднайти початок, яку б далозмогу привестиантиноміїлюдськогоіснування доєдиногознаменника.Філософхотівподолатиситуацію, колинавколо нас немаєнічогонепорушного, й мижадаємоотриматинарештітвердийґрунт таспорудити наньому вежу, вершинаякої бсягалабезконечності.Мислительбудуєтаку вежу якієрархієюцінностей:тілесні —найнижчі,духовні —вищі інадприродні блага —найвищі.Цяієрархіяє не щоінше, яктлумаченняплато-нівсько-християнської ідеї Августина.

Та усе ж такиспецифічногозвучанняконцепції Паскалянадає апофеоз «порядкусерця», «>логікисерця» якнайвищої,вкоріненої унадприродному,емоційноцілісноїпізнавальноїінстанціїособливогоґатунку, щоперебуває надчуттєвістю йрозумом йбезмежно їхньогопереважає.Знаменитий афоризм Паскаля «>серцемає своїрезони, які незнаєрозум»свідчить, що образсерця в йогоінтерпретаціїнабуває рисмістично-ірраціонального початку.Воноздатне добезпомилковогоінтуїтивногоосягненнянадприроднихсутностей,доступних нерозуму, авірі. Отже, «>серце»набуває риссвоєрідного «>інструмента»віри, щомаєвласнулогіку,відмінну відлогікизвичайногомислення.

«>Логікасерця» Паскаля малавеличезнийвплив натворчість М.Шелера —творцяновоїпарадигмирозуміннямісцялюдини у світі.їїспецифікаполягала вусвідомленні того, що становищелюдини невміщується внаявніонтологічнікоординати. Томубуттялюдиниєпарадоксальним: із одного боціїї становищеєпривілейованим (вонанібитопанує надсвітом), ізіншого — вонєнедостатньоюістотою порівняно ізтвариною.ЦейпоглядподілялитакожнімецькіфілософиЙоган-Готфрід Гердер (1744— 1803) й Арнольд Гелен (1904—1976) таін.


2.         >Релігія >засібутвердженнялюдини у світі.

>Поставивши собі позаприродою, людиназавждипотребувалазасобівутвердження у світі. Знепоборнимбажаннямпорятунку (якіндивідуального, то й родового), наоснові і задопомогоюбагатоїуяви вон населяла світлорізними образами.Вонизахищали,допомагаличинитиопір страху передневідомим,смертю,небуттям.

>Спочаткузасобомподолання такого страху бувритуальнийтанок, под годинуякого людиназливалася зсакральним, унеїз'являлосявідчуттяжиттєвоїповноти,власноївкоріненості у світі.

>Потімз'являєтьсяміф (чи «>природнарелігія»).Його принцип — «>усіє все» чи «усі увсьому». Уміфі людинашукає опори над «>мікрокосмі»власноїсвідомості, а «>макрокосмі»навколишньоїдійсності. Уміфологічнійкартині світу, де все із всімпов'язано,індивідпочуваєтьсягвинтиком умеханізмікосмічногосвітопорядку.Гасло такогоіндивіда — «без мене Космоснеповний, але й й я без Космосовініщо». Зплином годиницей принципвтрачав своюзначущість.

>Віра внадчуттєвуреальністьзмінює статусміфа.Наповнюючисьрелігійнимзмістом,вінперестає бутиуніверсальнимзасобомосвоєння світу.

>Згодом людинапочинаєшукатиоснови свогобуття взовнішньому світі, а й увласному,внутрішньому. Іінтуїтивнознаходить усамійсобі Бога —надприродне, якупронизує всеїїєство.Засобомспілкування із нимстаєрелігійнавіра.


3.         >Пошук Бога яквідкриття собі.

>Релігійнавірапоказуєлюдині, що Богпронизує й душу, йтіло. Вісьчому врелігії людинасамостверджується якдуховно-тілеснаістота.Якби шлях до Богапроходив лише черезабстрактнемислення, товіра був бнадбаннямневеликоїгрупи людей. Направду вонпритаманна якмалоосвіченомуселянинові, то йвченому, щостоїть навершинінаукових знань.Аджедуховнепізнанняє плодомживоїінтуїції.Буття Боганерозривнопов'язане ізвідчуттям йогореальноїприсутності вжитті. Цевідчуттяз'являється якбезпосереднє «>бачення»,наповнене такою жвнутрішньоюдостовірністю, якоїмаєбаченнявласного «Я».Лишезавдякиінтелектуальномуосмисленнюбуттянабуваєформивираження впоняттях й символах.

>НедаремнощедавньогрецькийфілософПлотін (205— 270) мовивши, що коли мибачимо Бога, тобачимо його нерозумом, ачимосьвищим, ніжрозум. Поза такимживимспогляданням іживоювіроюбудь-якеуявлення Богазалишаєтьсямертвоюсхемою.

>Релігійніпочуття не можназвести до жадноїзі сферлюдського духу — ані доморалі, ані домистецтва тощо. Це —своєрідні,неповторноіндивідуальніпочуттяблагоговіння.Вонипереконуютьлюдину вреальності божественного світу не тім, щорізнимираціональнимидоказамидоводять йогоіснування, а тім, щосвідчать проживий,безпосереднійзв'язок з Богом.Повірити —означаєузріти Бога.

Людиноюпритаманна потребапов'язуватисвоєіснування ізчимосьвищим,священним,щобпізнаватинепізнане,пояснювати саму собі,створювати усвідомостівсеосяжну картину світу, що давала бїйзмогувідповідати на запитання, де вонає й щомуситьробити. У тієї ж годинусвоє життянонамуситьпрожити сама, ненаслідуючизразків роду,кожен разберучи відповідальність завласнівчинки у собі. Болюдський духє неродовим, аособистим. Томувінздатний доіндивідуальногорозвитку, довільноговибору і довільної постановки мети життя, ідіяльності.

>Людський дух —здатністьлюдинивідчувати,виявлятивольовізусилля,визначати мітку життя, ітворчодіяти.

>Завдякирелігії долюдини приходитивідчуттяреальностіпершооснови,першоджерела, щостоїть надбудь-якимбуттям.Цяпершоосновавідкривається духу, щоусвідомлює своївласніглибини, як самаочевидність, як сама абсолютна щоправда.

Передцієюглибинноюнадбуттєвоюреальністю усі слова таіменаєсправді, як говорити Фауст, «звук йдим».Яке б слово чиім'я ми невживали, воно та буде адекватнимтаємничій,незбагненнійглибині тавсеохоплюючійповноті того, щомається наувазі,боповністювидозмінюватиме чизвужуватиме йогозміст.

>Найчастішецюпершоосновуназивають Богом,Святинею, божеством, що неєанічастиною,аніелементом предметногобуття.

Бог —перешоосновареальності,верховнанадприроднасутність, Яканаділенавищимрозумом,абсолютноюдосконалістю йвсемогутністю,єтворцем світу й причиноювсього, що вньомувідбувається.

Бог непостає передлюдиною назразокпевнихявищ.Людина не «>зустрічає», не «>бачить» Бога узовнішньому світі, авідчуває його,відкриває для собі усобітаємничим актомпрозріння.

>Відтак сама людинає «>місцем Бога».її заподіяння —власнимивнутрішнімизусиллями,творчоюпрацеюпробудити углибинахвласноїдушібожественне,актуалізувати його. У цьомупроцесі духовноготвореннязусиллярозуму,почуттів йволімаютьсолідаризуватися. Томубуття-з-Богомзавждиєглибинно-внутрішнім,потаємно-інтимнимжиттямдуші.Цей актвнутрішньогоспілкування із Богомзбагачуєособистіснийціннісний світло,людининеобхіднимиістинами, щоформуютьїїдуховність,застерігаючи відзбочення добездуховності будьонного життя.Тожпіднятися до Бога —означаєвідкрити всобі самого собі,знайти всобіглибиннутаємницю йперевершити собі.

>Буття із Богом —внутрішнєсаморозкриттялюдинистосовно Бога через актпрозріння.

>Тож Богнеобхідний яквічнатвердиня,вічне життя,абсолютне благо йвсеохоплюючесвітлорозуму.Щоб людина, Незважаючи наїїбезсилля,сліпоту,згубністьпристрастей ташвидкоплинність життя, був не лише «>творінням» Бога, його «>рабинею», а івільноюучасницеюБожого життя.Щоби,слугуючийому, негасила і немарнуваласвоєвласне життя, анавпаки,утверджувала,збагачувала таосвітлювала його.Самерелігіядаєбезпрецедентнуможливість, якої незнайтидеіндеще, —можливістьзакріпитися,утвердитися в абсолютному.


4.Релігія шлях >людини до >вічності

>Значущістьрелігії необмежуєтьсявизначенняммісцялюдини у світі.Аджеіндивідупотрібно нелишеорієнтуватися у цьому світі, але й і знаті, для чоговініснує.Більше того, людина неможе житилише одним днем. Тому вонарозглядає собі як члена сім'ї, якскладову народу, щоживестоліттями, якчастинубезмежного світу, щоіснуєнескінченно.Іншими словами, людинавизначаєсвоєставлення довсьогонескінченного вчасі тапросторі,розуміючи його якоднеціле.

>Післявизначенняставлення доцілоговиникаєщеодне, неменшважливе запитання: чиє «життя после смерти».

>Віра вбезсмертя —відмітна рисулюдини.Безперечно, потребапродовжити життябіологічнозакладена в всіхживихорганізмах. Отже, вонаєнеобхідноюскладовою життявзагалі ілюдськогозокрема. Однак думка пробезсмертя — непростобіологічний феномен.Вонає івиявом духу,якийінтуїтивновідчуває своюодвічну природу. Страх смерти, якстверджував один згероївросійськогописьменника ФедораДостоєвського,зароджується втілі тоді, колидуховілячний не скількибіль, стількисаменебуття,якомувінусіма силамипротистоїть.Людинамимоволі абивиносить за дужки самуможливість свогозникнення:ційдумці немаємісця усвідомості. За словами 3. Фрейда,підсвідомокожен з наспереконаний увласномубезсмерті.

>Тожвіра вбезсмертяєвідмітноюрисоюлюдини, коли б й де б вона не жила й наякому бщаблірозвитку неперебувала.Цявіразавждинерозривнопов'язана ізрелігією. НапереконаннянімецькогофілософаЛюдвіга Фейєрбаха (1804—1872),віраз'являєтьсялише тоді, колиототожнюється ізвірою в Бога. Томукожнарелігіянамагаласядати своїмприбічникампосильнерозв'язанняпроблемисенсу життя, статізасобомдосягненнявічності,назавждипов'язативіруючих збуттямабсолютним.Особливоїпереконливостіконцепціябезсмертянабула вхристиянстві, що,мабуть, й сталооднією ізголовних причин йогосвітовогоутвердження й планетарногодомінування.

>Ідеябезсмертя вхристиянстві.Основнийзмістхристиянської ідеїбезсмертяполягає до того, що людинабезсмертна як душа,якійпритаманнепотойбічнеіснування. Смерть неєзнищенням життявзагалі, а лишеприпиненням життядуші втілі, якоїлюдині давши Бог: «І сказавши Бог: «>Створимолюдину за чином Нашим, заподобоюНашою...». Істворив Боглюдину із пороху земного йдихання життявдихнув уніздріїї, — й стала людинаживоюдушею» (>ІМт. 1:26; 2:7).Тобто всеповертаєть ся на «>стартовіпозиції»:тіло,стаючи порохом,повертається в землю, а душа (дух) як образ Божийповертається доти,хто давшиїї — до Бога.Звідси іідеябезсмертядуші.

Душа (урелігійнійінтерпретації) —безплотна, духовнасутність, щовизначаєжиттєвістани йздібностілюдини.

>Ідеябезсмертя ухристиянствізначноглибша йширша, ніжцеможездатися напершийпогляд.Безсмертна душа незаперечує світу, незаперечує іматеріальноготіла, деперебуває под годину свого земного життя.Воналишепрагне до йогоодухотворення, доспільногослужіннявічномужиттю.Покидаючитіло в останній момент смерти, душачекає,абизновупоєднатися із нею в деньспільноговоскресіння. Отже,ідеябезсмертядушіпередбачає подвічністюдуші івічністьтіла (>хоча надпредметно-земній, та усе ж таки упривабливій для таких людейформі). Томулюдинутішить все, щоспівзвучне ізбажаннямуникнути смерти хоч бі що там було б.

Ухристиянстві душаохоплюєнайсуттєвішірівнілюдськогобуття — вонжадає,прагне,діє,сумнівається,мислить,почуває тощо.Завдяки такомууніверсалізмупоняття «душа»наповнюєтьсяціліснимзмістом й частоототожнюється ізпоняттям «людина». Та й вБіблії слово «душа» частовживається врозумінні «людина».Цьомузначноюміроюсприяє нелишесинонімізація зрозуміти «душа» й «>тіло» (людина), а і «душа» й «дух». У СвятомуПисьміхристиян «душа», «дух» — двааспектиоднієї ітієї жвнутрішньоїсутностілюдини, котрінерозривні ізїїтілом, щоє «...храм Духа Святого» (>ІКор. 6:19).Тожпоняття «душа» вБібліїсинтезує іохоплюєнайважливішіаспектижиттєдіяльностілюдини.Релігійній ідеїіндивідуальногобезсмертяінколидорікають занібитонаявний унійегоїзм, занедооцінку земногобуттялюдини. Направду жхристиянствовиняткововисокоцінуєземне життя. Чи неБіблії такі малімовиться пропотойбічнебуття, а понад — життяплоті наземлі,земніпроблеми,хоча і вконтекстімайбутньогобезсмертядуші.Людина вхристиянськомубаченнімає непасивночекативічності, ареалізовуватисвоєпокликання у земному світі.Обрійбезсмертяробитьжиттєву перспективущеширшою, апрацю наземлі —осмисленіпюю.Лишехибнетлумаченнявчення провічністьлюдського життяможепідірватитворчуактивність людей тут - наземлі.Тількиформуючи,гартуючи дух натернистих шляхах земногобуття, за канонамихристиянства,індивідготується догідного життя увічності.

Кожна людинанесе впосмертя ті, що вонаприготувала сама в земномубутті. ЗаБіблією, «>збиратисобінебеснебагатство»слідвідповіднимповсякденнимжиттям наземлі. Томухристиянство ненехтуєземнимжиттям.Вонолишевиступаєпротиоднобічногозахопленнязадоволеннямсутотілесних потреб,їхнього культу. Усудженні, щолюбов до «неба»змушуєлюдинузовсімінакшеставитися до «>землі» йземнихсправ,міститьсянезаперечна йглибоковажлива щоправда,зазначав усвій годину З. Франк.Релігійністьлишенесумісна ізутилітарнимпоклоніннямзовнішнімжиттєвим благ.

Упрагненні допорятункувласноїдушіхристиянствовбачає неегоїзм, апритаманнулюдиніприродну потребу.Аджепосмертне життяєпродовженням земного, лише вновій сфері і за абсолютноіншихобставин.Переходячи вцюнову сферу, душабере з собою все, що належалоїй наземлі: усінахили,добрі ізлізвички, усіпристрасті інедоліки. І як наземліобставини життя чинаближаютьлюдину до Бога, чивіддаляютьїї віднього, то й впотойбічному світі самідушіперебувають з Богом,інші — далеко віднього, саміпотрапляють умісцеблагоденства,інші — вмісце мук йстраждань.Звідси іважливість праведного земногобуттялюдини.

5.         >Моральний >сенс ідеїбезсмертя.

>Ідеябезсмертядуші вхристиянстві не лишепоєднуєземне іпотойбічнеіснування, а ієосновоюхристиянськоїморалі. Усі життялюдини в моральномуаспектімає бутипрагненням довічного. Тому усітимчасові іумовніціліповинніпідпорядковуватисьоднійспільнійметі —вічному добру.Моральнийрозвитоклюдського духу —це постійнаперехід відтимчасового життя довічного.Віра вособистебезсмертяпідживлює йплекаєпрагнення донескінченноговдосконалення.

>Розвитокдуховності, активнаборотьба духузістихійнимипочуттями йнахиламирозглядаєтьсярелігією як позитивна позначка життя.Якщобуттяпозбавленебудь-якоговнутрішньогосенсу,якщосуб'єктивнілюдськібажанняєєдинимрозумнимкритерієм дляпрактичноїорієнтації у світі, точому ямушу —риторичнорозмірковував З. Франк —визнаватибудь-якіобов'язки? Чи не якщо тодізаконним правоміндивіда простаегоїстичнанасолодажиттям?.. Вочевидь, що безвіри вбезсмертякоженповодився б так, якрозуміє йоцінюєтимчасовість життя —незалежно відморальнихцілей, котрійомупропонуються.Однірозуміли б життя як годину, потрібен дляслужінняближньому.Інші — як годину,якийкончетребаякомогаповнішевикористати длязадоволеннявласних потреб, яки ми бнегідними ізпоглядуморалі смердоті не були.Третіставилися б довсього, що моральвважає добром чи злом, абсолютнобайдуже.Нарешті,знайшлися б йтакі, щорозглядали б життя якбезглуздуіронію надїхнімиколишніминадіями. Ікожен був біпо-своєму правимо,оскільки думи про смерть якабсолютнезакінчення життявиступали б тімпідводнимкаменем,якийрозбивав бі усібезмежновисокіідеали.

>Справді, життялюдини наземлі неможемислитися якнескінченне. Упоняття життя так чиінакше входити йуявлення про смерть. І тутвиникаєбар'єр,подолатиякий ізраціональногопоглядунеможливо.Єдинийлогічнийвихід, на думкуприбічниківхристиянськоїконцепціїбезсмертядуші, —заперечення смерти. Алізаперечення не як факту, алише як залишковогоприпиненнядуховно-розумного життя. І тодібезсмертялюдськоїдушіототожнюється ізнескінченністю життя, котраотримуєсвоєморальневиправдання. Томуморальніцілі, до якімуситьпрагнути людина,маютьбезумовне,неминущезначення. їхньогодосягненняніколи неможе бутиостаточним,оскільки необмежуєтьсяумовами години. Для шкірногоперіоду життя — його початку,середини чикінця — їхнісенс йзначення невтрачається. Вісьчомуціморальніцілівічні. А їхньогообмеження годиноюрівноцінне їхнізапереченню.

>Людиназавждиживемайбутнім.Майбутнєзбільшує длялюдини ваги,цінністьсьогодення. Упрагненні ж довтіленняморальнихідеалів людина не лишепоєднує всобітеперішнє ймайбутнє, а ідолучається довічного.Вічнепостає влюдськійуяві якнескінченнодосконалемайбутнє.Віра увічнеіснуванняособистого духу,по-перше,виправдовуєпрагненнялюдини донескінченногомайбутнього, апо-друге,надаєособистомудуховібезумовної, незалежної від години, ціності.

>Віра вбезсмертязначнопідвищуєцінність земного життя,оскільки воно тасприймається не яктимчасовийепізод, а якмитьвічногоособистого життя, якулише в останній моменттриває вумовах години.

Отже,ідеябезсмертя —цесамеживе життя, йогопідсумкова формула йголовнеджерело істини таправдивоїсвідомостілюдства, як справедливопідсумовував Ф.До-стоєвський. Алі врелігійнійінтерпретації вонанабуває реальногопідґрунтя лише черезвнутрішнійзв'язоклюдини із Богом, лише якбуття «>Я-з-Богом», уякому «Я»стаєвічним. Ос-кільки Богвідкривається якпевний, посуті,вічний «>мій-Бог-зі-мною»,розмірковував З. Франк, тоцимбезпосередньо дано йдостовірністьвічногобуття «>мене-з-Богом».Вічність жгарантована лише тоді, коли людинапостійнопідтримуєнепорушнийзв'язок з Богом.Щойноіндивід переходити напозиціюбуття «>Я-без-Бога», йогонадія навічність «>розтає» ватмосфері земногоіснування, що Веде лише добезоднінебуття.


>Використаналітература

6.Єременко Олександр Михайлович, ДзвінокНаталіяСтепанівна, Литвинов ОлександрМиколайович,Форостюк ОлегДмитрович,КарпуноваНаталіяГригорівна.Релігієзнавство:Навч.посіб. длястуд.вищ.навч.закл. /Луганськаакадеміявнутрішніхсправ ім.10-річчянезалежності України / Олександр МихайловичЄременко (>заг.ред.). —Луганськ :РВВЛАВС, 2005. —344с.

7.ЗаздравновАнатолій Павлович,ПапоротнаТетянаЛеонідівна, КовальІринаОлександрівна.Релігієзнавство:навч.посіб. длястудентівзаочноїформинавчання /Харківськийнаціональнийаграрний ун-т ім.В.В.Докучаєва /Анатолій ПавловичЗаздравнов (ред.). — Х. :ХНАУ, 2007. —125с.

8.ЛубськийВолодимирІонович,Теремко ВасильІванович,ЛубськаМаріяВолодимирівна.Релігієзнавство:Підруч.. — До. :Академвидав, 2005. —432с.

9.Релігієзнавство: Метод.рекомендації длястуд.заочноїформинавчання /Одеськийнаціональний ун-т ім.І.І.Мечникова;Миколаївськийнавчально- науковий центр. Кафедрасоціально-політичних наук /К.В. Горбенко (>авт.-уклад.). —Миколаїв, 2002. —55с.


Схожі реферати:

Навігація