Реферати українською » Религия и мифология » Іслам як монотеїстична релігія


Реферат Іслам як монотеїстична релігія

Страница 1 из 3 | Следующая страница
Реферат
із релігієзнавства на задану тему:
«Іслам як монотеїстична релігія»
План:
1. Вступ.
2. Основна частина:
2.1 Зародження ісламу;
2.2 Догматика ісламу;
2.3 Розповсюдження;
2.4 Різноманітні течії в мусульманстві:
2.4.1 Шиїзм;
2.4.2 Суннізм;
2.4.3 Суфізм;
2.4.4 Таріката;
2.4.5 Ваххабізм;
2.4.6 Бабістський рух;
2.5 Іслам в Україні
3. Висновок.
4. Список використаної літератури.
5. Додатки.
 
Вступ.
 
Найпізнішою за годиною виникнення світовою релігією вважається іслам, чи мусульманство. Це одна за найрозповсюдженіших релігій: її прихильників нараховується близька 900 міліонів, переважно в Північній Африці, Південно-Західній, Південній та Південно-Східній Азії. Арабомовні народи майже поголовно сповідують іслам, тюркомовні та іраномовні – в більшій кількості населення. Багато мусульман також серед північно-індійських народів. Населення Індонезії майже повністю дотримується ісламу.
У сучасному світі понад 700 мільйонів людей на запитання «Хто ти за вірою?» - відповідають арабським словом «муслім», тобто «людина, котра сповідує іслам», мусульманин.
Зв`язок віри із традиційним способом життя був характерний для ісламу в усі часи, але й особливо очевидним він стає сьогодні, коли ідеологи та політики, котрі виступають под гаслом ісламу намагаються як найбільше людей назвати мусульманами лише бо смердоті дотримуються багатьох традицій своїх предків.
Іслам – монотеістична релігія, тобто прихильники її сповідують віру в єдиного Бога, Аллаха. Саме слово «іслам» означає «покірність», а "мусульманство" ( від арабського " слинимо " ) - відданий Аллаху. Це пояснюється тім, що по мусульманській традиції, засновником ісламу був пророк Божий Мухаммед, араб, який живий в Мецці, він нібито отримав від Бога ряд «откровень», котрі були записані в священній книзі Коран, й передавши їхні людям. Основне у Мухаммеда – сувора вимога шанувати лише єдиного Аллаха й бути безмежно покірним його волі.
У цьому рефераті мова піде про історію зародження ісламу, основні догми та засади цого віровчення, географію поширення, а також про поділ на різноманітні течії.
 
2. Основна частина
 
2.1. Зародження ісламу.
 
Іслам зародився в Аравії в VII столітті до н.е. Походження його ясніше, ніж походження християнства й буддизму, бо воно та майже із самого початку освітлювалось письмовими джерелами. Алі й тут багато легендарного. За мусульманською традицією, засновником ісламу був пророк Божий Мухаммед, про нього йшлося вище. Мухаммед передавши людям знання та откровення записані в книзі Коран, Яка стала основною свяшенною книгою мусульман, як П`ятикнижжя Мойсеєво для євреїв, Євангеліє для християн.
Сам Мухаммед нічого не писавши: він був, скоріш на, неписьменним. Після нього залишились розрізнені записи його висловлювань та повчань, зроблені за годину. Мухаммеду також приписуються тексти более раннього й более пізнього години. Бльзько 650 року (при третьому наступнику Мухаммеда – Османі) з цих записів був зроблений звід, який отримав назву Коран («читання»). Книжка ця був об`явлена священною, продиктованою пророку Архангелом Джебраїлом; записи, котрі не увійшли в Коран, були знищені.
Коран розділений на 114 глав (сур). Вони розташовані без усілякого порядку, просто розміром – более довгі на початку, короткі – в кінці. Сури мекканські (ранні) та мединські (пізні) перемішані. Одне й ті ж саме повторюється багато разів у різних сурах. Вигуки та прославляння величі Аллаха чергуються з заборонами, приписами та загрозами «геєнною» в майбутньому житті усім непокірним. У Корані зовсім непомітно слідів такої редакціонно-літературної обробки як в християнському Євангелії – це майже зовсім неопрацьовані тексти.
Інша частина релігійної літератури мусульман – це сунна (чи сонна), котра складається зі священних переказів (хадисів) про життя, дива та повчання Мухаммеда. Збірки хадисів складались в ІХ столітті мусульманськими Богословами – Бухарі, Муслимом та іншими. Алі не усі мусульмани визнають сунну; тих, котрі її визнають називаються суннітами, смердоті складають переважну більшість в ісламі.
На основі Корану й хадисів мусульманські Богослови намагались відтворити біографію Мухаммеда. Найдавніша з біографій був складена мединцем Ібн Ісхаком (VIII ст.) й дішла до нашій редакції ІХ століття.
 
Можна вважати встановленим, що Мухаммед дійсно живий близько 570-632 рр. й проповідував нове вчення спочатку в Меці, де знайшов мало послідовників, потім в Медині, де йому навпаки вдалося зібрати багато прихильників; спираючись ними, він підкорив собі Мекку, а скоро і об`єднав більшу частину Аравії под прапором нової релігії. Біографія Мухаммеда майже позбавлена фантастики (на відміну від євангельської біографії Іісуса). Алі витоки мусульманської релігії потрібно шукати, звичайно, над біограіфії окремих осіб, а соціально-економічних та ідеологічних умовах, котрі склалися того одну годину на Аравії.
Аравія був здавна населена семітичними племенами, предками сучасних арабів. Частина їхні жила осідло в оазах та містах, займаючись землеробством, ремеслами та торгівлею, частина кочувала в степах та пустелях, розводячи верблюдів, коней та кіз. Аравія був економічно та культурно пов`язана з сусідніми країнами – Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торгові шляхи між цими країнами йшли через Аравію. Один з найважливіших вузлів перетину торгових доріг перебував у Мекканському оазисі, близько узбережжя Червоного моря. Родоплемінна знати племені корейш (курейш), яку мешкало тут, здобувала для собі багато прибутку з торгівлі. У Мецці виник релігійний центр всіх арабів: в особливому святилищі Кааба були зібрані священні зображення та культові предмети різних арабських племен.
Були в Аравії й поселення іноземців, наприклад, іудейські та християнські общини. Люди різних мов та релігій спілкувались між собою, вірування їхні впливали одне на одне. У IV столітті в Аравії почався занепад караванної торгівлі, бо торгові дороги посунулись на схід в Сасанідський Іран. Це порушило економічну рівновагу, Яка трималась століттями. Кочівники, котрі втратили прибуток від караванного руху, почали схилятися до осілого способу життя, переходити до землеробства. Виросла необхідність в землі, посилились сутички між племенами. Стала відчуватися потреба в об`єднанні. Це одразу позначилося на ідеології: виник рух за злиття племенних культів, за вшанування єдиного Бога Аллаха, тім более, що євреї й християни давали арабам приклад монотеїзму. Серед арабів виникла секта ханифів, котрі вшановували єдиного Бога. У цих умовах й розгорнулась проповідницька діяльність Мухаммеда, Яка цілком відповідала суспільній потребі. У його проповідяї, власне не було б майже нічого нового, якщо порівнювати із релігійними вченнями християн, іудеїв, ханифів: основне у Мухаммеда – сувора вимога вшановувати лише єдиного Аллаха й бути покірним його волі.
«Свідчить Аллах, що немає божества, окрім нього, й янголи, й тих, хто має знання, стійкі в справедливості: немає божества окрім нього, величного, мудрого! Воістину, релігія перед Аллахом – іслам...» (3:16-17).
Спочатку проповіді Мухаммеда зустріли із недовірую, навіть ворожістю, особливо ворожко ставилися перед тим ватажка його власного племені корейш. Торгова знати побоювалась, що припинення культу староарабських племінних Богів підірве значення Мекии як релігійного, а отже й економічного центру. Мухаммед із його прихильниками мусив втікати із Мекки: ця втеча (хиджра), котра відбулася в 622 році н.е., вважається мусульманами за вухо особликого літочислення (мусульманська ера). У землеробському оазисі Медині (Ятриб) Мухаммед знайшов более сприятливий грунт для пропаганди: мединці суперничали та ворогували з мекканською аристикратією й були ріді виступити проти неї. Мухаммеда підтримали декілька місцевих племен, він намагався спертися навіть й на єврейські общини. Колі в Мухаммеда було б уже достатньо прихильників, він в 630 році захопив Мекку. Мекканські корейші були змушені приняти нову релігію. З об`єднанням арабських племен, котрі одне за одним примикали до нового вчення, значення Мекки як національно-релігійного центру ще более виросло. Корейшитська знати, котра спочатку ворожко ставилася до мусульманського руху, тепер визнала за благо примкнути до нього й навіть рух.
Зараз смерти Мухаммеда (632 рік) нове віровчення було б ще не зовсім сформованим. Основні його положення можна взяти із Корану, не дивлячись протягом усього хаотичність цієї книжки. Пізніше смердоті були розвинути мусульманськими богословами.
 
2.2. Догматика ісламу
 
Догматика ісламу дуже проста. Мусульманин винен твердо вірити, що є лише один Бог – Аллах; що Мухаммед був його посланником-пророком; що до нього Бог надсилав людям і інших пророків – це біблійні Адам, Ной, Авраам, Мойсей, християнський Іісус, але й Мухаммед вище них; що існують янголи та злі духи (джинни; смердоті прийшли в іслам з давньоарабських вірувань й не завжди можуть бути злими, смердоті також знаходяться под владою Бога й виконують його волю); що щодня світу мертві воскреснути й усі отримають належне за свох діла: праведні, тих, що шанують Бога, будуть насолоджуватись в раю, а грішні та невірні горіти в геєнні; й накінець, що існує божественне приречення, бо Аллах кожній людині уже призначивши її частку.
Аллах зображується в Корані як істота із суто людськими моральними якостями, але й в найвищому ступені. Він то гнівається на людей, то вибачає їхні, одних любити, інших ненавидить. як й іудейський та тристиянський Боги, Аллах уже заздалегідь призначає одних людей до праведного життя, і майбутнього блаженства, інших – до гріхів та загробних мук. Тім над Корані, як й в Євангелії, Бог часто іменується милостивим, добрим тощо. Найважливіші якості Аллаха – це його могутність та велич. Тому найважливіший догматичний й моральний припис в Корані – це вимога повної та безперечної покірності людини волі Аллаха.
Догматика іслама проста, також простими є й його обрядові заповіді. Вони зводяться до наступного: обов`язкова п`тиразова молитва кожен день була в певні години (намаз); обов`язкове омовіння перед молитвою й в інших випадках; податок (зайнятий) на користь бідних; обряд обрізання (сенегат); одного разу на рік – місячний піст (ураза, в десятому місяці – рамазані); паломництво (хадж) в священне місто Мекку, яку правовірний мусульманим має по можливості виконати хоч раз на житті (якщо він не хворий й має кошти здійснити обряд). Окрім намазу існують й інші види спілкування мусульман із Богом, дуа – молитва, що містить якесь конкретне прохання до Аллаха; маулід - подячна чи поминальна молитва, нічні молитви под годину посаді.
Кожен з цих приписів, не так на ті, що смердоті сам по собі не є такими уже тяжкими та нездійсненними, може бути не виконаним чи послабленим у скрутних випадках. Вода для омовіння може бути замінена піском, пилом; дотримання посаді не є обов`язковим для хворих, для мандрівників, для тихий, хто бере доля в бойових діях; смердоті можуть й повинні відпоститися пізніше ту ж саму кількість днів чи сплатити певну суму грошей (чи роздати їхні жебракам). Доречі, мусульманський піст, на відміну від християнського, полягає в повному утриманні від будь-якої їжи та напоїв від одразу ж до заходженню сонця, але й за годину можна їсти й пити будь-що й поринати у будь-які задоволення.
Ящо говорити понад про мусульманський піст (рамазан, рамадан), то под годину посаді потрібно також утримуватись від усього, що може приносити задоволення. Заборонено і процедури пов‘язані із веденням в організмі лікувальних препаратів, уколів. Шаріат утверждает, як піст якщо порушене, якщо злизнути хоч крапельку одну, що випадково впала на губу, чи, зануривши голову у воду, рятуючись від перегрівання. Статеве збудження та дотик до жінки теж роблять піст недійсним.
Крім тілесного посаді, потрібне і моральне утримання: негоже сваритися, обманювати, зводити наклепи. Серед найтяжчих гріхів – блюзнірство, осуд Мухамеда, образу духовної особини, котрі роблять піст недійсними й вимагають подвійного відшкодування.
Щодня под годину посаді перед сніданком мусульманин винен промовити сакраментальну формулу (нійа), заявивши про намір постити і благати Аллаха благословити його в цьому. Без цого піст недійсний. У вільний годину потрібно читати Коран. У мечетях усунь й ввечері мулли читають проповідь. Колективно нічною молитвою відзначається ніч із 26 на 27 рамадану – ніч коли згідно із віровченням, із неба Мухаммеду зійшов Коран.
Святе розговіння припадає на Перші три дні шавваля – десятого місяця за мусульманським календарем.. Це свято має різні назви - “ід – уль - фітр” (свято розговіння), “аль – ід - ульсаір” (мале свято).
Іншими обрядовими діями є шлюб, погребение померлих та деякі свята.
Ніках (шлюб) - дуже важливий обряд ужитті мусульманина. Молодят вінчає один з служителів ісламу. Найчастіше він читає четверту суру Корану, де викладено головні положення ісламу про місце, права та обов‘язки жінки в сім‘ї та суспільстві.
Джишор (погребение померлих) - зберіг багато філософських звичаїв. Поспішайте ховати своїх померлих, - казав, згідно із легендою Мухаммед. – Вони скоріше досягнуть вічного блаженства, якщо були праведними на землі. Якщо малі гріхи, тім швидше віддалімося від них: осудження гріхів в полум‘ї пекла. Мусульманина ховають протягом 24 часів від моменту смерти. Його обмивають , натирають розчином камфори, загортають у саван із білого полотна й несуть головою вперед на цвинтар. Перед похованням мусульманин читає молитву. Пам‘ятників на гробі не переносити, лише невеликий чотирикутний стовп.
Мірадж (свято вознесіння на пророка на небо) відмічається за мусульманським календарем у місяць реджеб. Мірадж встановлено в ранньому середньовіччі, коли после закріплення влади халідів у Палестині, в ісламі був прищеплений культ Єрусалима (Аль
Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація