Реферати українською » Русский язык » «Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім»


Реферат «Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім»

Страница 1 из 3 | Следующая страница

>Ранчин А. М.

Друкарські помилки першого видання виявляються завдяки зіставленню з Катерининській копією, як у ній виявляються інші, правильні читання. Однак у «Слові…» чимало граматично неправильних форм чи неузгоджених словосполучень, можна зустріти у виданні 1800 р., й у Катерининській копії. Наприклад, це дієслово «>одевахъте» у своєму оповіданні Святослава Київського боярам про своє лиховісному сні: «>съ вечораодевахъте мя,рече,чръноюпаполомою (покровом. – А. Р.) ліжкутисове (у першому вид. переведено як тесової, а більш поширений переведенн-тлумачення “тисової”, з тиса – породи хвойного дерева. — А. Р.)». Про те, хто виконує похоронний обряд над Святославом у тому сні, він промовляють на третій особі множини: «>чръпахуть» (вони черпали), «>сипахуть» (вони сипали); мабуть, і дивна, неіснуюча форма дієслова «>одевати» мусить бути замінено правильну: «>одевахуть» (вони вдягали). Це формаграмматического часу – імперфекта,означавшего дію, у минулому, другорядне, додаткове стосовно основному дії у своєму оповіданні, в розповіді. Дія це характеризувалося відносної тривалістю.Одева —глагольная основа, -x- — це суфікс, а -у- — закінчення; ->ть- – то часточка, зросла з дієслівної формою.

У описі образи (Образи) – уособлення горя, суму, -вставшей,пробудившейся в війську Ігоря,истребляемом половцями, сказано: «>Въстала образавъсилахъДажь-божа онука (російського князя, Ігоря, або всіх русичів. – А. Р.).Вступилъдевою на грішну землюТрояню…». Ще перші видавці перевели цей текст: «Вона, вступившидевою на грішну землюТроянову…». Безсумнівно, закінчення чоловічого роду на ->ъ: «>вступил-ъ» потрібно замінити вірним закінченням жіночого роду: «>вступил-а».

Очевидно, в «Слові…» порушена граматична структура початку фрази – звернення до князям: «Ярославі, івсивнуци (онуки. – А. Р.)Всеславли…». Ярослав – це князь Ярослава Мудрого, який жив наприкінці Х - першій половині ХІ ст. (Він народився близько 978, можливо не раніше 980 р., і помер 1054 р.);Всеслав ж,княживший в Полоцьку, народився до 1044 р. (того року він став на престол після смерті батька), а помер 1101 р. Його онуки неможливо могли ворогувати з Ярославом Мудрим. Природно злічити фразу зіпсованою та зробити у ній виправлення: «>Ярославли івсивнуцеВсеславли» - «>Ярославови і всі онукиВсеславови». Звісно, онукиВсеслава давали дійсності ворогувати ні з онуками Ярослава, лише з наступним поколінням його нащадків, але вказівку на покоління з тексту умовні.Значим мотив ворожнечі між княжої лінією, висхідній до київському правителю ЯрославуМудрому, і лінієюполоцких князів – нащадків войовничого і сварливогоВсеслава. Але є й інші варіанти виправлення цієї фрази.

ІЕкатерининская копія, і перше видання 1800 р. містять таке опис лиховісного поведінки птахів,указующего на близьке поразка Ігоря: «вжебо біди йогопасетъптицъ подобою». Перші видавці вважали фрагмент настільки незрозумілим, що за переписувачем Катерининській копії поставили точку з коми між «птахами» іозадачивающим «подобою», що у перекладі просто опустили. Пізніше було запропонована і утвердилася поправка: «подубию». Ось як виправдовував це виправлення одне з найбільшавтоитетних дослідників «Слова…» академік А. З. Орлов: «Поправка “подубию” підтримується подальшим – “пояругамъ” і виправдовуєинтерпункцию (розділовий знакпрепинания. – А. Р.) між “подубию” і “>влъци” (птахи – по чагарнику, по деревах; вовки – по байраками, балками)». У ранніх давньоруських рукописах звук «у» значився з у вигляді подвійний літери (>диграфа) «>оу», і перепустку літери «у» через неуважність пізнішим переписувачем цілком можливий.

Але є і складні, неоднозначнотолкуемие випадки.

У першому видані так говорилося про «дзенькоті» слави Ігоревого діда – розпачливого і войовничого Олега Святославича – «>Гориславича»: «Тежзвонъ чуючидавнийвеликийЯрославьсинъВсеволожь: аВладимиръ по вся ранок вухазакладашевъ Чернігові». Перші видавці вирішили, що «>Ярославь» (правильно: «>Ярославъ») – це іменник, ім'я князя, а «>Всеволожь» - присвійний прикметник від імені «Всеволод». Переклали вони так: «звук перемоги його чув великий Ярослав синВсеволодов: але Володимир затикав собі вуха всяке ранок у Чернігові…»; Володимира вони вірно ототожнили з отцем ВолодимиромВсеволодовичем Мономахом, котрий посів у 1079 р. належав батькові Олега Чернігів іуступившим його передачі під загрозою взяття Олегом міста, у 1094 р. Але Ярославом вони вважали князя Чернігівського Ярослава II Всеволодовича - брата Святослава Київського університету та, відповідно, двоюрідного Ігоревого брата. Тим більше що, Ярослав Чернігівський, що у 1139 р., помер 1198 р.: він був сучасником автора «Слова…», котрий вочевидь було б назвати цього князя «давнім». Дивно й саме собою у одній пропозиції, без свідчення про тимчасову дистанцію «старовинного» Володимира Мономаха і «сучасного» Ярослава Чернігівського. І, нарешті, Святослав Київський, хоча говорить про могутніхбогатирях-воителях чернігівських, гірко зазначає занепад, ослаблення влади брата: «А невижду владисильнаго, ібогатаго, імноговои брата мого Ярослава…». Невідомий «>давний» і вони справді могутній Ярослав року міг статиСвятославовим братом. Ще на початку 1820-х рр. цього звернув увагу. І ще дуже давно запропонували читати «ЯрославльсинъВсеволодъ» і бачити тут згадка» не Ярослав Мудрий, яке сина Всеволода, батька Володимира Мономаха. ПроМономахе і цим у наступному фразі. Так розуміли цього фрагмента багато вчених XIX і ХХ століть. Це виправлення прийняв остаточно і у деяких новітніх виданнях «Слова…».

Думка це, проте, прийнято не усіматекстологами – видавцями «Слова…». Д. З. Лихачов приймає читання «>давнийзвонъ чуючидавнийвеликийЯрославь, асинъВсеволожьВладимиръ» й уряд пропонує такий пояснювальний переклад: «хоча б дзенькіт [вже заздалегідь] чув давній [вже померлий] великий Ярослав [Мудрий — противник чвар], а син Всеволода Володимир [Мономах, сучасник Олега і противник чвар] щоранку вуха [собі] закладав у Чернігові [де зараз його княжив; настільки не виносив він дзвону]».

Деякі дослідники наполягають на виправленню від початку тексту «Слова…» – описання Боянова творчості: «>Боянъбо віщий,аще комухотяще піснятворити, торастекашется мислію по древу,серимъвълкомъ по землі,шизимъ (сизим. – А. Р.)орломъ підоблаки. Текст на кшталт абсолютно ясний та все гаразд. Але порушений тричлен паралелізм порівнянь: розтікається в серединному світі, яка з'єднує небо і землю, Боян «думкою», але у верхньому, небесному, світі його прояв – тварина (орел) й у нижній, земній – теж тварина (вовк). Ще давно було зазначено порушення поетичної логіки у тому фрагменті, висловлювалося припущення, що замість «думки» «розтікатися» — бігати по древу повинен якийсь звірок. Пізніше згадали вчені ясенИггдрасиль в скандинавської міфології: стовбуром цієї світової дерева вистрибуватиме білкаРататоск.

Але що робити з «мислію»? Було пропозицію читати замість «мислію» «>мисию» («>мись» - їх діалектне позначення білки). Як переконливе воно представлено у сучасній «Енциклопедії “Слова про похід Ігорів”».

Але від своє рішення виправити текст «Слова…» утримує інший фрагмент: трохи далі сказано, що Боян вистрибуватиме «помислену древу». Це явна метафора творчості – бігу і польоту думки, а чи не «біляче дерево».

Гадаю, що праві ті дослідники, хто вважає: в зачині «Слова…» використовується прийом обігравання омонімії «>мисль-мись» й у тексті дано обидва сенсу; один – поданий, інший – мається на увазі. Адже міфологічна білкаРататоск це і є символ думки.

Більшість «темних місць» в «Слові…» – цегапакси. Так було в мовознавстві називаються унікальні, лише раз ужиті слова. Наприклад, дієслово «>въсрожити» описання лиховісних природних прийме, що пророкували поразка Ігоря: «>влъци грозувъсрожатъ, пояругам». Перші видавці перевели цього фрагмента так: «вовки по байракамивитьем своїм страх наводять», і з цим розумінням унікального дієслова погодився, наприклад, А. З. Орлов, що повторив версію першого друкованого перекладу: «вовки по байраками (виттям) збуджують жах».

Д. З. Лихачов дає одне із традиційних варіантів перекладу: «вовки грозуподимают по байраками». Дещо по-іншому звучить цього фрагмента в сучасному перекладі Про. У.Творогова: «вовки біду будять пояругам», але відмінність пов'язано ні з розумінням дієслова «>въсрожити», і з вибором еквівалента до речі «гроза».

Більшістьгапаксов – це етнічні чи, швидше за все, етнічні, назви.

Така незрозуміла «>хинова», тричі згадувана з тексту «Слова…»: поРуской земліпрострошасяполовци, якпардуже гніздо, і буйствоподастьхинови»; «Тими трісну земля, імноги країни –хинова, литва,ятвязи,деремела іполовци –сулици (списи. – А. Р.) свояповръгоша <…>»; «Про, вітрі вітрило! <…> Чомумичешихиновьския <…> намоея лади виття?» (Плач Ярославни). У принципі, цегапакс: «>хинова» згадується й у «>Задонщине» (у татар Мамая «>шеломи (шоломи. — А. Р.)хиновския». Але «Слово…» і «>Задонщина» текстуально пов'язані, причому панує думка про первинності «Слова…»; нагадування про «>хинове» в «>Задонщине» не проясняє значення цієї загадкової «>хинови».

Перші видавці вирішили, що це досі їм незнайоме слово – похідне від «хан». У першому прикладі форма «>хинови» справляє враження старовинну форму давального відмінку: «>ханови» - хану. У місці прибалтійські племена (литовці, ятвяги,деремела) і половців видавці витлумачили як насельників, жителів «країнханових». Стріли,несомие вітром на воїнів Ігоря, - «ханські».

Але такий тлумачення сумнівно, оскільки, по-перше, незрозуміла послідовна заміна справжнього «а» на «і» («хан» – «>хин»); форма «>хин» невідома староруським пам'яткам. По-друге, в «Слові…» все половецькі хани є такі імена (>Шарокан-Шарукан,Кобяк, Кончак,Гзак-Гза); у половців не була один хан, а кілька, і знеособлене згадка просто «хана» дивно. По-третє, землі прибалтійських племен, згадуваних поруч із загадкової «>хиновой», не знаходилися під владою когось із половецьких ханів.

Більша поширення одержало думка, що «>хинова» це етнонім, позначення якогось народу чи племені.Обикновенно передбачалося, що це якесь тюркське плем'я, то, можливо, якась гілка половців.

Однак у переліку «багатьох країн» «>хинова» приурочена, здається, до західних землям, його нагадування відкриває перелік прибалтійських племен.

Дуже давнохинову коментатори почали ототожнювати з войовничим народом тюркського походження – гунами (від китайськогохун-ну),наводившими страх на Римську імперію в IV-V ст. зв. е. Прозвучало припущення, що цим ім'ям на «Слові…» є такі половці: також половців називали угорці. Самі гуни давно канув у небуття, в давньоруських джерелах про неї не збереглося ніяких спогадів. Половці ж названі на переліку «які викликали у» свої списи народів окремо від половців.

Цікаво думка,отстаиваемое американським лінгвістом – уродженцем Німеччини До. Р.Менгесом: слово «>хинова» споконвічно означало гунів, але «в “Слові” цейетнонимический пережиток, очевидно, позначає угорців», із якими воювали князі Південно-Західної (Галицько-Волинського) Русі. Ім'я вжито стосовно угорцям з відтінком значення «дикий, варварський народ»; угорці оселилися на землях, колись завойованих гунами.

Але є певні підстави, щоб припустити, що «>хинова» не позначення певного народу. Корінь «>хин» вказує тільки узагальнену силу, вороже налаштовану стосовно русичам». Але прибічники цієї версії Андрійовича не виключають, що слово «>хинова» колись дуже довго може бути позначенням певної групи населення (зокрема і етнонімом); вони вважають, що могло бути древнє назва конкретного народу,воеввашего з Руссю. Пізніше йому це ім'я перетворилася на позначення будь-якого ворога,ополчившегося проти російських.

Неясно, хто ці «>могути», «>татрани», «>шелбири», «>топчаки», «>ревуги» і «>ольбери», службовці Ярославу Чернігівському і згадувані в «золотом слові» Святослава Київського. Найімовірніше, всі ці слова – тюркізми, а означають вони або радників і навіть високопоставлених воїнів Ярослава, або представники пологових об'єднань тюркського племені чорних клобуків, які були російським князям.

Кількагапаксов, очевидно, ставляться до військової термінології і позначають предмети озброєння.

Наприклад, цешерешири. Про князявладимиро-суздальскомВсеволоде Велике Гніздо говориться: «Тибоможеши насухо живимишереширистрелятиудалими синиГлебови».Метафорой, алегоричним вираженням «живимишерешири» названі «синиГлебови» — сини рязанського князя ГлібаРостиславича. (Слово «>шерешири, «сини», «>Глебови» мають старі форми орудного падежу у множині) Вона визнала верховну влада Всеволода, що у 1180 р. вручив їм уділи. У 1184 р. рязанські князі брали участь у поході Всеволода Велике Гніздо на землі тюркського народу волзькихблгар (булгар). До війську Всеволода приєдналися четвероГлебовичей: Роман, Ігор, Всеволод і актор Володимир.

У примітці перших видавців дивне слово роз'яснили так: «Невідомий вже нині військовий снаряд, то, можливо, рід пращі, якою камені метали, чи якесь вогнепальну знаряддя <…>» на кшталт візантійського «вогнемета» – грецького вогню.

Пояснень цього слова було безліч. Його будували до грецькогоsrissa (спис), шукали витоки у східних мовами, вважаючи позначенням метального гармати, катапультою, стріляючою снарядами із запалювальною начинкою.

Відомий дослідник літератури та мовознавець Р. Про.Якобсон вважає, що «вогненний снаряд» «>шерешир» швидше за все з'єднує «половецьке назва займистою рідиниsiri, запозичене з перського, з російським формою “>шерешер” — подвоєнимзвукоподражательним коренем».

Загадковий «>харалуг» і похідна від від цього прикметник «>харалужний», які з тексту шість разів;харалужними іменуються мечі і цепи, серця мужніх князів викувані зхаралуга: «>Ваю хоробра серцявъжестоцемъ (міцній. – А. Р.)харалузе скута, авъбуести загартована». Слово це, очевидно, позначає рід стали; зазвичай його намагаються вивести ринок із тюркських мов. Та і досить переконлива версія, що це позначенняфранкского й ширші, західного сталевого зброї та боєприпасівфранкской стали, висхідний до речіcarolingi –каролинги.Каролинги, нащадки Карла Великого, — королівська династія уФранкском державі, з яких пізніше народилася Франція.

«Міфологічний»гапакс – див: чи якесь надприродне істота, чи птах – одуд або лелека.

Є у тексті «пісні» проИгоревом поході слова, удаванігапаксами, але насправді, мабуть, які мають спотворені варіанти лексем, відомих з деяких інших давньоруських текстів.

Такіпапорзи. Про волинського князя РоманаМстиславича і князя Мстислава сказано: «Сутьбо уваю (ви – форма двоїстого числа, яка була у старовинному мові. – А. Р.)железнияпапорзиподъшеломи латинськими». Хто ця Мстислав, неясно. Дослідники ототожнюють його з Мстиславом Володимировичем, княземДорогобужским, чи з МстиславомВсеволодовичем, княземГороденским, чи з Мстиславом Ярославичем, князем Пересопницьким, чи з МстиславомМстиславичемУдатним (Відважним).

У переведенні видання

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація