Реферати українською » Русский язык » Творчість Достоєвського в контексті європейської літератури


Реферат Творчість Достоєвського в контексті європейської літератури

Страница 1 из 10 | Следующая страница

>Криницин Г.Б.

Російська література 2-ї підлогу. ХІХ століття лише тому й стала яка веде до розвитку світової літератури, що у стислі терміни засвоїла, переробила і переосмислила багатюще спадщина інших народів Європи і сподівалисяАнтичности і змогла досягти рівня половини їхньої літератур за глибиною і майстерності. За словами Достоєвського, образи і ідеї світової літератури "ми скопіювали лише, а прищепили до нашого організму, до нашої плоті і кров; інше пережили і вистраждали самостійно, точнісінько як, там – у країнах, котрим це були своєродное"[i]. У цьому творчість самого Достоєвського відрізнялося особливим універсалізмом, і перекличок з геніями інших літератур в нього значно більше, ніж в Толстого чи Чехова. За словами ЖакаКатто – однієї з провідних сучасних дослідників Достоєвського, "романи Достоєвського рясніють літературними алюзіями і ремінісценціями. Будь-яке його твір є прихована, найчастіше не пряма, але жагучаекзегеза літератури, філософії й історію... Кожна книга, прочитана героєм, змальовує його психологічно; об'єкт дискусії, вона відбиває його соціальне становище і невдоволеність їм; процитована... – вона дозволяє автору визначитися у світовій літературному процесі... Повний релігійного благоговіння перед літературним фактом й те водночас прагнучий завоювати собі місце у когорти великих, він йде в вічний духовний "суперечка", який розвертався у літературі і часописах йогоепохи"[ii].

Про те, як Достоєвський захоплювався західної літературою, можна судити з першою листів братові,отразившими всю гарячу юнацьку пристрасність з літературних захоплень. Згодом коло читання Достоєвського постійно розширювався, що завжди відбивалося з його творчості. Можна сміливо сказати, що перш ніж стати геніальним письменником, Достоєвський став геніальним читачем. Його інтереси і симпатії охоплювали хіба що весь світової літературний процес. Починалися вони з античності, де Достоєвський звеличував Гомера ("Гомер дав всьому древньому світу організацію та влитися духовної і земного життя, цілком у той самий силі, як Христос новому, " - писав Достоєвський своєму братові в1840-мгоду)[iii], стосувалися середньовіччя, які Достоєвський вважав часом найвищого духовного підйому у Європі які надихнули його за поему про Великому інквізиторі, і далі широко захоплювали Відродження. Достоєвського захоплювали такі генії цієї епохи, як Данте, Сервантес, Шекспір. У Данте письменник знаходив найглибший аналіз людських пристрастей, пороків і чеснот у тому останньому,апокалиптическом прояві. Дон Кіхот Сервантеса був улюбленим героєм Достоєвського із усієї світової літератури послужив йому головним орієнтиром під час створення образу "позитивно чудову людину" у романі "Ідіот". Трагедії Шекспіра Достоєвський вважав "вищим плодом людства", символом прекрасного як, "формою краси вже досягнутої" (10; 373), і незмінно спирався у творчості на "вічні образи" Шекспіра і вкриваю його принципи побудови сцен і монологів.

У1840-е роки молода Достоєвський пристрасно захоплювався драматургією французького класицизму: ">Расином, полум'яним, пристрасним, закоханий у свої ідеалиРасином", іП.Корнелем - "майже Шекспіром... по гігантським характерам, духуромантизма"[iv] (28 I; 70). Згодом письменнику здавалося, що його романів найбільше бракує саме відточеності класичної форми, хоча до нас є принципово новимиформообразованиями, багато в чому визначили побудова роману сучасності. Дуже пильно вивчав Достоєвський і творчість французьких просвітителів:Ф.-М.Вольтера, Ж.-Ж.Руссо іД.Дидро, з якими в нього було складні зв'язку притягування й відштовхування. Як раціоналісти і атеїсти, просвітителі були його ідеологічними противниками, та їх думки стали основою світогляду XIX століття, що він сам спочатку поділяв і який потім постарався спростувати в його засадах. У Руссо Достоєвський бачив проповідника західної демократії - рівності, братства, свободи ("женевські ідеї, тобто людинолюбство, чеснота без Христа, пристрій суспільства до розумних засадах").Руссоизм для Достоєвського втіленням ідеї всієї європейської цивілізації на відміну ідеї російської – Православ'я. Разом про те Достоєвський багато взяв у Руссо як в письменника. Сповідальна форма "Нотаток із підпілля" своїм характерним тоном захоплення ганебними зізнаннями явно перегукується з "Сповіді" Руссо, до котрої я прямо апелює і саме герой («На думку Гейне, Руссоналгал він у своїй сповіді», – 5;122)[v]. Дуже близькі були Достоєвському філософські повісті та й поеми Вольтера, чимало аргументів якого "pro" і "contra" існування Бога він вклав потім у вуста ІвануКарамазову. Від Дідро Достоєвський взяв особливу форму витончено дотепного, алецинически зниженого філософського діалогу, блискучим зразком якого було "Племінник Рамо". Точнісінько у самій стильовий манері будуть витримані сповіді Мармеладова, Ставрогіна, Верховенського й перевели розмову риса із паномКарамазовим [>vi].

Особливу роль духовному становленні письменника зіграла література німецького класицизму і романтизму. Дуже близький Достоєвському був космізм геніяИ.В.Гете, який поєднував стрункість логічного мислення з містичної глибиною. Головні герої Достоєвського задаються тими самими ">фаустовскими" питаннями про ">dieGrnzenderMenschenheit" - "межах" й культурному сенсі людського буття.Cуществуют у Достоєвського і прямі відсилання до творам Гете, з особливо хочеться відзначити орієнтацію образу МаріїЛебядкиной наГретхен з "Фауста": як і, як іГретхен, Кульгава божеволіє, марить про вбитого нею дитину і в пророчий несамовитості викриває злочинство й духовнумертвость своєї уявної чоловіка (в паралельних сценах побачення Ставрогіна зЛебядкиной і Фауста з Маргаритою втюрьме)[vii].

Ф.Шіллера Достоєвський ще юності "вищербив напам'ять", "марив" їм, і наслідком цієї найглибшій духовного став піднесений пафос, наївний у своїй шляхетність ідеалізм, протистоїть у душі героїв Достоєвського "ницостікарамазовской" і є позитивним полюсом їх "широкої натури". Багато в чому романтик за своїм світобаченням, Достоєвський успадкував від Шіллера і наступних його німецьких поетів віру в ">спасающую світ" вроду й ідеал "золотого століття", пам'ять якому ще живе у мріях людства, спраглого його повернення. Сни Ставрогіна,Версилова і Свидригайлова про назавжди втраченою блаженстві золотого століття прямо відсилають нас до аналогічним образам в поезіїНовалиса, Гельдерліна і Гейне, чиє вірш "Світ" ("Бачення Христа на Балтійському море") цитуєВерсилов, сповідуючи перед Аркадієм свою заповітні мрії про повернення Христа до людей та встановленні "царства Божого землі".

>Неразривно була пов'язана творчість Достоєвського із сучасним йому французьким реалізмом: В.Гюго, Про. деБальзаком, Стендалем, Еге. Сю, А. Дюма,Г.Флобером і навіть Е.Золя. Найважливіші з цих зв'язків – зБальзаком, Стендалем і Гюго - будуть докладно розглянуті нами нижче. У Дюма і Сю Достоєвський навчався побудові цікавого сюжету і захоплюючої інтриги. Тож багато хто несподівані сюжетні ходи у його романах розраховані на ефект першого прочитання, що типово саме з пригодницьких і бульварних романів. (Тим самим пояснюється безліч героїв та зайва заплутаність інтриги в ">Подростке" й у "Ідіоті", що трохи зашкодило їхньої художньої цілісності). У зовнішніх обрисах образу Ставрогіна легко впізнається Родольф з "Паризьких таємниць" Ежена Сю - багатющий аристократ, шукає пригод в кублах і нетрях іпокоряющий найнебезпечніших злочинців своєї неправдоподібною фізичної силою (порівняй сцени бійокРодольфа зПоножовщиком і Ставрогіна зФедькойКаторжним).

З романами Золя Достоєвський познайомився лише наприкінці 1970-х років. Глибоко чуже було Достоєвському саме позитивістський світогляд Золя та її художній метод натуралізму, за яким людська особистість зображувалася повністюобуловленной фізіологією, спадковістю і впливом середовища. Для Достоєвського видавалося блюзнірським зазіханням на даровану людині Божий волю і зняттям від нього будь-якої відповідальності за вчинені ним вчинки. У "Братах Карамазових" знайдемо пряме спростування атеїстичного позитивізму ">Ругон-Маккаров", де спадковість представлена непереможної і фатальний. Усі чотири брата Карамазових однак успадковують хворобливі риси свого батька, але Дмитро Карамазов долає що отримав тваринну пристрасність і нестримний гнів, утримується від вбивства, яке мав здійснити, публічно кається в суді лише в злий намір і відбувається викупати його за каторгу, утверджуючи тим християнську ідею відродження через страждання. Визнання Миті у себе особистої провини за яка дісталася спадковість і спокута на каторзі недосконалого злочину стають остаточно зрозумілими, якщо знати їх політичний підтекст і сприймати як християнську антитезу позитивізмуЗоля[viii].

Вивчення перелічених вище паралелей дає необхідні ключі до розуміння філософії і поетики Достоєвського. Важливо проаналізувати, як у різних етапах творчості змінювався сам характер звернення Достоєвського до західних письменникам. На початку творчого шляху вона запозичує тематику і жанрове своєрідність західних творів: уЧ.Диккенса, Е.Т.А.Гофмана і Бальзака. Від них з'являється в Достоєвського сентиментальний тон, мелодраматичні прийоми розповіді й поєднання побутописання з фантастичністю (в ">Двойнике", "Господарці", ">НеточкеНезвановой").

Для "Бідних людей" Достоєвський взяв форму європейського "роману листах", де було написані "Нова Елоїза" Руссо, "Страждання молодого Вертера" Гете, "Жак"Ж.Санд. Це забезпечило письменнику "можливість об'єднати описовий, "фізіологічний" матеріал з емоційним, ліричним тоном викладу, глибоким психологічним розкриттям душі "бідних людей". Звернення до епістолярній формі дозволило Достоєвському скористатися для аналізу психології обох головних героїв тими різноманітними прийомами тонкого ">микроанализа" людської душі, розроблених творцями сентиментального роману, і навіть романтичного роману-сповіді. (1; 469).

Упослекаторжний період Достоєвський позичає переважно образи і сюжетні схеми європейських літератур ("СелоСтепанчиково", "Дядечків сон", ">Униженние і ображені"), що свідчить про тому, що вона знайшов власної художньої манери. Але з "Зимових нотаток про літніх враження" починається повне ідеологічне неприйняття Достоєвським західного світу. Саме "Зимових нотатках" вперше складається концепціяпочвенничества, що потім буде розвинена у "Щоденнику письменника" й у пізніх романах. Наступна повість - "Записки із підпілля" - став переломним й у художньому плані, оскільки у ній Достоєвський вперше вивів свій оригінальний тип - підпільного людини, і Ющенко заявив одне з найважливіших свої волелюбні ідеї - утвердження свободи особи служіння легендованому "громадському благу" і прогресу.

Далі, під час написання "Ідіота" і особливо "Бісів", Достоєвський використовують у свою творчість мотиви, ідеї, й образи західної літератури вже віддаляючись від них, за повної їх художньому переосмисленні, і сміливо входить у діалог із Гете,Шиллером, Шекспіром, Сервантесом і Вольтером не як його наслідувач, бо як підхожий опонент. У результаті прихованої полеміки їм переосмислюються, зокрема, герой "Сповіді" Руссо, Дон Кіхот Сервантеса, Фауст, Маргарита і Мефістофель Гете, ЮліанМилостивий Флобера.

Не можна забувати, що ще більше зв'язків і перекличок ріднять Достоєвського з російським літературою. У ранньому творчості він відкрито наслідувавН.В.Гоголю, працюючи у сфері "петербурзької повісті". Найсильніше вплив надав на Достоєвського Пушкін (пригадаємо взаємозв'язку між героями Достоєвського і образами з "Циган", "Євгенія Онєгіна", "Пікової дами", "Скупого лицаря", ">Пира під час чуми" тощо.). Напружено полемізував Достоєвський з Лермонтовим щодо оцінки романтичної сильної особистості (звідси карикатурне повторення чортПечорина в герої "Нотаток із підпілля",Свидригайлове іСтаврогине).Части у Достоєвського сатиричні випади проти Тургенєва (див. образКармазинова в "Бісах"). Крім літературних перекличок, у Достоєвського є й численні євангельські і фольклорні ремінісценції.Интереснейшей темою є й використання Достоєвським образів живопису (>Гольбейна, Лоррена, Крамського, картини яких стають символами ідей героїв). Свідомо опускаючи ці сфери впливу, ми неминуче звужуємо і викривлюємо картину запозичень, усуваючи з посади акценти. Західна літературна традиція – лише деякі з художніх алюзій Достоєвського, хоч і вкрай важлива розуміння його творчості цілому.

Раннє творчість Достоєвського.

Усі раннє творчість Достоєвського відбувається під знаком двох європейських письменників: Діккенса і Гофмана. Гофман був однією з перших жагучих захоплень Достоєвського. У 1838 року Достоєвським був "прочитаний весь Гофман, російську та німецьку (тобто не переведений "КотМурр)". Гофман був близьким йому своїм інтересом до всього незбагненного у сфері душевному житті: нав'язливим ідеям, кошмарам, візіям,двойничеству, яка з безумством геніальності тощо. Вплив Гофмана чітко відчувається переважають у всіх ранніх повістях Достоєвського, де є фантастичний елемент: в ">Двойнике", "Господарці" й почасти ">НеточкеНезвановой". Зрозуміло, вплив Гофмана Достоєвський сприйняв ще й опосередковано через Гоголя, що переконливо доводять паралелі між "Двійником" і ">Носом", знайдені В.В.Виноградовим[ix].

Категоріядвойничества, вперше по-філософському і справу естетично осмислена у літературі романтизму, знайшла в Гофмана найповніше і глибоке втілення. Роздвоєння особистості одна із його улюблених мотивів, до те, що одна його повість прямо називається – "Двійники" (">Doppelgnger"). Для Гофмана "я" - лише маска, вдягнута в іншу маску, і він забавляється тим, що зриває їх. Роздвоєння особистості романтичної традиції виникає через і внаслідокдвоемирия – непримиренного конфлікту між існуючої дійсністю і ідеальному уявлення про життя романтичного героя, який робить зі свого мрії світ фантастичний, ірраціональний.Двоемирие зумовлює внутрішній розлад особистості, розпад її цілісності. Свідомість під тиском розколотого,двоящегося світу також двоїться, породжуючи цим поява двійників романтичних героїв.

Існують як денні, і нічні боку людської душі, які у нагальні моменти під впливом різних обставин можуть спровокувати роздвоєння особистості, її самозаперечення, що й з героями гофманівських новел.

Як для пізнього романтика, для Гофмана характерно химерне з'єднання елементів реальності з фантастичною грою авторського уяви. Проте саме реальний світ видававсяГофману ірраціональним через неможливість здобуття у ньому світової гармонії.Двойничество у Гофмана реалізується на рівні роздвоєння світу на реальним і ідеальний, що відбувається внаслідок протесту поетичної душі проти побуту, дійсності, і лише на рівні роздвоєння свідомості романтичного героя.

У ">Двойнике" Гофмана зустрічаються двоє юнаків, схожий один на одну немов дві краплі води (навіть почерк і голос вони однаковий), які закохуються в таку ж дівчину, і виявляються двома претендентами на князівський престол. Їх долі фатально зіштовхуються ("Ти – який із пекла двійник, вкрав моє "я",замисливший викрасти мою Наталі, відібрати в мене життя!" – "Що ти від вторгаєшся в моє "я"? А чим я винен, що передражнюєш

Страница 1 из 10 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація