Реферати українською » Русский язык » С. Т. Аксаков і О. С. Пушкін


Реферат С. Т. Аксаков і О. С. Пушкін

Страница 1 из 2 | Следующая страница

>Кибальник С.А.

Тема ця, неодноразовозатрагиваемая у загальних роботах про СергіяТимофеевичеАксакове, приватних статтях і публікаціях, присвячених окремим конкретних моментів особистих і творчих взаємовідносин Аксакова і Пушкіна, тим щонайменше, до нашого часу стала предметом особливої, узагальнюючої роботи. Тим більше що, безліч накопиченого матеріалу робить таку роботу необхідної. Критичний розгляд всього наявного матеріалу в усієї своєї сукупності дозволяє по-новому подивитись окремі приватні аспекти цієї теми і спробувати розв'язати цю проблему взагалі.

Деяка парадоксальність проблеми творчого співвідношення цих двох великих письменників у тому, що, будучи старшим сучасником Пушкіна, З. Т. Аксаков, почав писати в пізньому віці, сформувався як письменник з урахуванням творчих відкриттів Пушкіна. «Народившись рівня упродовж восьми років до Пушкіна та за вісімнадцять років до Гоголя, як письменник, – зазначав З. І.Машинский, –сфор¬мировался набагато пізніше їх, з урахуванням художнього досвіду цих корифеїв російської літератури... Засвоївши багато чого від реалістичних традицій Пушкіна та Гоголя, він збагатив ці традиції власним художнім досвідом та в чому сприяв їх подальшого розвитку».

Мабуть, творчо використовувати художні досягненняПушкина-прозаика, перетворивши в власному глибоко оригінальному і самобутньому творчості, Аксакову дозволило та обставина, що і ще за життя поета цілком усвідомив всю незмірність генія Пушкіна та все значення його творчої діяльності.

Ще 1815 року під час своєму знайомство з Р. Р. Державіним З Т. Аксаков почув останнього таке пророцтво: «Незабаром з'явиться світу другий Державін: це Пушкін, що вже ліцеї переплюнув всіх письменників». Якщо це атестація Державінимне¬известного ще широким колам літераторів Пушкіна перестав бути результатом аберації пам'яті Аксакова, то цілком імовірно, що вона визначила той постійний цікавою для суспільства, який відчував З. Т. Аксаков творчості Пушкіна протягом усього його життя.

Те, що Державін розмовах ізАксаковим згадував про Пушкіна, цілком можливо. У статті «Ознайомлення з Державіним» Аксаков пише, що приїхав до Петербург «о пів грудня 1815 року» І що перші відвідини хати Державінапрои¬зошло наступного дня з його приїзді. Публічна іспит в Ліцеї, яким у присутності Державіна Пушкін успішно читав свої «Спогади у ЦарськомуСеле», відбувся 8 січня. Згодом Пушкін пославДержавину цей вірш, власноручно їм переписане. Отже, а то й за першої зустрічі, то, при наступних Державін як міг, але у відомої мері навіть мав ділитися навіть із З. Т.Аксаковим – як і з багатьма іншими зі свого оточення – своїми враженнями про віршах Пушкіна, які справили нею моє найбільше враження.

Про те, наскільки пильною була увага Аксакова творчості Пушкіна, свідчить те, що його наслідування пушкінської «Чорної шалі» вірш «Уральський козак» було написане зудивительней швидкістю.Цензурное дозволу поява п'ятнадцятого номери «Сина батьківщини» з пушкінської «Чорної шаллю» підписано 5 квітня 1821 року, а липневому номері «Вісника Європи» за рік читачі вже могли прочитати «Уральського козака». Щоправда, сам З. Т. Аксаков згодом відгукувався звідси своєму вірші як і справу «слабкому і блідомупод¬ражании «Чорної шалі» Пушкіна (III, 48), але ці знадобилася вірша стати народної піснею. Заслуговує на увагу і те, що свого «Уральського козака» Аксаков надрукував «Віснику Європи», друкованому органі М. Т.Каченовского, колишнього вже у той час літературним противником Пушкіна та пушкінського кола поетів.

За своїми літературним зв'язкам Аксаков належав до кілька іншому колу, ніж Пушкін. Саме тому, будь-коли виступаючи у друку проти Пушкіна, Аксаков іноді зіштовхувався у пресі з його друзями й літературними союзниками. Приміром, у тому 1821 року Аксаков заступився за М. Т,Каченовского, якому П. А. Вяземський незадовго які були адресував своє віршоване послання, присвячене захисту М. М. Карамзіна від критичних нападок «Вісника Європи» і різке стосовно самомуКаченовскому. Послання Вяземського починалося віршами:

Перед судом розуму як,Каченовский! жалюгідний

Талантів низький ворог, заздріснийзоил...

Аксаков відповів цього послання своїм «Посланням до П. А В'яземському»:

Перед судом розуму, як. Вяземський, смішний,

Хто самолюбством,пристрастьем захоплений

Вік раболіпствуючи з сліпимблагоговеньем,

Вважає критику жахливимпреступленьем

І кожен хоче, всім на зло, щоб весь підмісячний світ

За бога приймав їмславимий кумир!..

«Я ні упереджений до скептичномуКаче¬новскому,— пояснював З. Т. Аксаков згодом,— але це мені шкода стало старого, що мав деякі шановні якості, і це написав початок послання, щоб показати, як і відбити тим самим зброєю кн. Вяземського, алеЗагоскин, особливо Писарєв, а всіх більш М. А. Дмитрієв, упросили мене дописати послання і навіть надрукувати. Вони самі відвозили віршіКаченовскому, який надзвичайно був ними задоволений і зрадо¬стью їх надрукував: Але досі не знаю, чому замість «Послання до кн. У.» він надрукував «ДоПтелинскому-Ульминскому», і тоді замість підписи; З. А. — поставив цифри 200-1».

Так, «поважний»Каченовский, без відома автора, перетворив послання Аксакова в анонімний памфлет проти Вяземського. Можливо, цей вірш потрапило у вічі і. Послання з'явилося травневому номері «Вісника Європи», а 2 січня 1822 року Пушкін у листі до В'яземському писав: «Дякую тобі на твої сатиричні, пророчі і натхненні творіння, вони чарівні — дякую на взагалі —бранюсь з тобою впродовж одного послання доКаченовскому; як могла ти зійти в арену водночас кволим кулачним бійцем — ти збив його з ніг, але облив безславний твій вінок кров'ю, жовчю і сивухою...» Пушкін мав на оці низку відповідних випадівКаченовскогопро¬тив Вяземського, але цілком можливо, що у ряду їх розумів ще йаксаковское послання, яке проти волі автора набуло характеру памфлету.

Поезія Пушкіна була присутня у житті Аксакова постійно зростає і незмінно викликала у ньому побожне ставлення, і пієтет. У його «Літературних і театральних спогадах» ми бачимо багато тому свідоцтва. Так, говорячи про постановці в 1827 року на петербурзької сцені трилогії А. А Шаховського «>Керим-Гирей», взятій з «Бахчисарайського фонтана», зі стягненням багатьох віршів Пушкіна, Аксаков зазначає, що «в трилогії зустрічаються цілі тиради, написані сильними, живими, звучними віршами, зігрітими непідробним почуттям», «попри невигідне сусідство віршів Пушкіна» (III, 85).

Коли навесні 1827 року, приїхавши підмосковне маєток Ф. Ф.Кокошкина, Аксаков «прийшов у захоплення», чи до нього «застосовували» вірші Пушкіна з «>Братьев-разбойников»: «Мені задушливо тут, зробив у ліс хочу» (III, 89). Вірші Пушкіна Аксаков читав разом із знаменитимМочаловим (III, 107). З М. Глінка розповідає у «Записках», як любив, бувало, «>остропамят¬ний» Аксаков читати напам'ять пушкінські вірші.

Майже незмінно захоплені відгуки у Аксакова знаходимо ми більшість великих творів Пушкіна. Так, згадавши публікації а першої книжці «Московського вісника» уривки з «БорисаГодуно¬ва», він пише: «Сцена в монастирі між літописцем Пимоном і ченцем Григорієм справила глибокевпе¬чатление усімпростотою, силою і гармонією віршівнерифмованного п'ятистопного ямба; здавалося, ми вперше його почули, здивувалися йому зраділи. Немає людини, який би не захоплювався цієїсценою» (III, 111).

Про винятковому захопленні Аксакова поезією Пушкіна свідчать і рядки його вірші «Осінь», наверненого до братаАркадию Тимофійовичу Аксакову до Петербурга. Живучи у селі один, З. Т Аксаков у тому вірші пише:

Хто з мене сміятися,

Мене і потішати і лякати,

З мною Пушкіним зачаровуватися,

Зі мною кумедному реготати.

(IV, 256)

Щоправда, пушкінська «Полтава» викликала в Аксакова стриманий відгук, проте у оцінці цієї твори він віддає належне генію Пушкіна, тоді як чимало тим часом почали казати про зниження таланту Пушкіна. Інакше Аксаков. Навіть у приватному листі не дозволяє собі і вони тіні різкості.

«Вчора отримали поему Пушкіна, що вінпере¬крестил з «Мазепи» в «Полтаву». Вчора ж прочитав її чотири рази й знайшов набагатослабейшею, ніж очікував; є місця чудові, проте всі розмови, все чутливі явища мені подобаються; навіть описи, а особливо кінець бою дуже невдалі; епілог теж. Одне слово, цей вірш гідно Пушкіна, але сказати, що він підсунувся вперед, що «Мазепа» найвище його творів, на мою думку, не»,— писав він у листі до З. П. Шевирьову від 26 березня 1829 р.

Коли ж, кажучи власними словами З. Т.Акса¬кова, «журналісти, колись поклонялися Пушкіну, стали безсовісно нападати нею», він друковано виступив у його захист. Виступ Аксакова було написане у формі листа до видавця «Московського вісника», колишньому тоді літературним союзником Пушкіна, М. П. Погодіну.

«Завжди поважаючи незвичайний талант А. З. Пушкіна та захоплюючись його чарівними віршами,— писав Аксаков у цьому листі, опублікованому їм у шостому числі журналу за 1830 рік, – із невдоволеннямчити¬вал я перебільшені, безумовні і навіть кумедні похвали то «Сині батьківщини», в «Північної бджолі» і особливо у «Московському телеграфі». Пушкіна нераз¬бирали, не хвалили навіть, а обожнювали і зраджували анафемі всіх варварів,дерзавших захоплюватися не усіма її творами і знаходили на прекрасних віршах його —недоліки… Називаючи Байрона першим поетом людства свого століття, «Телеграф» необину¬ясь казав: Байрон, Пушкін тощо. І що тепер?.. Якщо непомірні похвали порушувалинеудо¬вольствие в людях поміркованих, яке ж обурення повинні зробити у яких явні претензії образити, принизити усякими, навітьнелитературними засобами, того самого поета, якого самі раболіпні журнали дуже недавно плазували у поросі? Хіба Пушкіна можна за ряду зустрічей за його послідовниками, хоча ще й хорошимистихотворцами? Вона має що така гідність, якого у відсутності що жоден російськийпоет-стихотворец: собі силу й точність в зображеннях як видимих предметів, а й миттєвих рухів душі людської, свою особливу чутливість, супроводжуванугорькоюусмешкою... Багато віршів його, вогненними рисами врізані в душу читачів, стали народним надбанням!» (IV, 109—110).

«За нинішнього дивному і заплутаному становищі літературних думок на повинен мовчати. — проголошував Аксаков.— Нехай публіка знає, що чимало, чи, краще сказати, всеблагомислящие люди радіють, наприклад, відпаданню «>Телеграфа» і «Північної бджоли» від про із зв а м е зв тощо и x на друзів і їхніх адептів, бо всі вони змогли більш-менш відомі своїми даруваннями і талантами. Похвали вищевказанихжурналистов—пятнали славу їх!.. і такпогиб¬нет назавжди прізвисько із зв а м е зв тощо и x друзів, над добра година дане їм у «Сині батьківщини» (IV, 110— 111).

Коментуючи ці рядки, З. І.Машинский такобъ¬яснял вираз «прізвисько знаменитих друзів»,упот¬ребленноеАксаковим: «>Ксенофонт Полєвой на своїх «Записках про життя і творах М. А. Польового» так пояснює походження цього «прізвиська»: «Слова “знамениті друзі”, йди просто: “знамениті” – на умовному тодішньому мові мали особливезначе¬ние і постали ось такий чином.

У 1821 року М. І. Греч видавав «Син батьківщини» разом ізВоейковим... Воєйков переселився до Петербурга і за посередництві друзів вмів зробитися товаришем М І.:Греча....Воейков, зробившись співвидавцем «Сина батьківщини», випрошував у Жуковського, Пушкіна,кня¬зя Вяземського й інших письменниківстихотво¬рения для друкування у журналі, де у той часза¬вел війну з «>Вестником Європи», і коли цей журнал своєму наріччям оголосив якось, що якийсь журнал взяв на відкуп всіх віршотворців, Воєйков із солодкою усмішкою відповідав: «>Жалеем про нещасногожур¬нале; чому ми можемо похвалитися, що діти наші із зв а м е зв і ¬т и е друзі прикрашають наш журнал своїми незрівнянними творами».

Це загальний вибух глузувань і обурення, оскільки Воєйкова любив, та він ж образив спільну думку, назвавши своїми друзями знаменитихписа¬телей, яка давала до наукового журналу вірші свої ні з дружби щодо нього... Назва із зв а м е зв тощо и x на друзів і просто із зв а м е зв тощо и x стало смішним і зробилося зовсім не відлестним епітетом. Найближче означали те слово письменників бездарних чи з маленькоюдарова¬нием,причислявших себе без будь-яких прав долитератур¬ним аристократам» (IV, 432).

Коментар цей не вважаєтьсяудовлетворитель¬ним, оскільки вираз «знамениті друзі»употреб¬леноАксаковим зовсім на невтішному сенсі програми та задля позначення бездарних письменників, а позначення струм літературної угруповання, яка об'єдналася навколо Пушкіна, довгий час лежить у світ із Ф. У.Булгариним і М. А.Полевим, але, нарешті,пор¬вала із нею.

Процитуємо вкотре: «...всеблагомислящие людира¬дуются. наприклад, відпаданню «>Телеграфа» і «Північної бджоли» від про знаменитих на друзів і їхніх адептів, бо всі вони одержали понад більш-менш відомі своїми даруваннями і талантами. Похваливишеска¬заннихжурналистов—пятнали славу їх!..»

Для цього висловлювання слід пам'ятати, що вираз «знамениті друзі», справдівосходившее до А. Ф.Воейкову, згодом буловзя¬тоиа озброєння Ф. У.Булгариним у боротьбі з «Літературної газетою» Пушкіна таДельвига. Слід зазначити також, що вислів цей Аксаков раніше ужив у його «Посланні до кн. В'яземському»:

Легко бутиславимунедельними листами,

>Бив знаменитими видавців друзями;

Неважко,братскою натовпомсоединясь,

>Чрез рукопашний бій взяти приступом Парнас,

>Ввесть самовладдя республіки словесної,

З видів лишехвалить—хвалой всім безчесної...

Цей вірш проясняють особливість позиції Аксакова.Аристократизм літературної партії Пушкіна здавався йому іноді претензією на непогрішність, наедино¬властие у сфері словесності і тому викликав уне¬го певний внутрішній протест: з цим пов'язане його вигук — «і так загине назавжди прізвиськозна¬менитих друзів, над добра година дане їм у «Сині батьківщини».

Проте, як у літературі сталося розмежування літературних сил, Аксаков виявився ближче в своїм літературним симпатіям і переконанням до пушкінської партії і зовсім виступив протиторгово-промиш¬ленного напрямиБулгарина і Польового.

У «Літературних і театральних спогадах» він писав: «Пушкін він (тобтописьмом—С. До) дуже задоволений. Не знаючи особисто мене не знаючи, хто написав цю статейку, він заявив раз на моїй присутності: «Ніхто ще, будь-коли казав мене, тобто про моє обдаруванні, так вірно, як стверджує, у тому номері «Московського вісника» якийсьнеиз¬вестний пан»

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація