Реферати українською » Русский язык » Н. Ф. Кошанскій: життя і творчість


Реферат Н. Ф. Кошанскій: життя і творчість

Страница 1 из 6 | Следующая страница

Макарова Л. Є.

Першу половину ХІХ століття - це розквіт російської риторики, коли склався класичний склад курсу теорії словесності з поділом загальну приватну риторики. Вчення М. Ф.Кошанского, мабуть, найбільшого і впливового ритора і педагога аналізованого періоду, зіграло у тому на вирішальній ролі. Його теорія промови охоплює все філологічні дисципліни, включаючи в поняття “словесних наук” все науки, які стосуються людині як володарю “сили розуму” і “дару слова” [>Аннушкин, з. 410, 417]. УКошанского остаточно оформляється предмет приватної риторики - класифікація родів та видів словесності [>Зарифьян,с.15]. Самі терміни “приватна риторика”, “пологи”, “види” і “форми” словесності одержують у теорії словесності ті значення, де вони дано уКошанского [там-таки, з. 17]. Його риторики підсумовують найцінніші досягнення російської традиції XVIII і міст початку ХІХ століття. ПідручникиКошанского виховали не одне покоління освіченою російської інтелігенції.

Сучасні дослідники давно оцінили значенняКошанского й історію російської теорії словесності. Він широко цитується підручників і одна із найавторитетніших наших авторів (див., наприклад, “Російський Сократ” А. До. Михальської (1996), “Основи російської риторики” А. А. Волкова (1996), “Риторика: Навчальний посібник слухачам курсів риторики” У. І.Аннушкина (1994)). Наукових досліджень, присвячених виключноКошанскому та її трудам, немає. Як немає та його сучасної наукової біографії; єдиною такий спробою досі є робота майже столітньої давнини – монографія А. І.Малеина 1901 року. Але є серйозні праці з історії російської риторики, у якихКошанскому приділяється достатню увагу. Це насамперед «Історія російської риторики» проф. У. І.Аннушкина (2002).

БіографіяН.Ф.Кошанского

Дата народження Миколи ФедоровичаКошанского у різних джерелах вказується по-різному. У повній і докладною біографіїА.Г.Малеина стоїть 1787 р., хоча відразу називається інша дата -1785г., що здається вірогіднішою, оскільки спирається наформулярний список 1827 р. “Російський біографічний словник” [>т.9,Спб., 1903 р.] вказує 1781 р.; безумовною помилкою можна вважати 1731 р. “Енциклопедичного словника” Брокгауза та Єфрона [>т.XVI, 1895 р.].

>Кошанский навчався у Московському університетському благородному пансіоні, і з 1798(99) р. (в 1798 р. надійшов, а 1799 р. зроблений студенти [>Малеин, з. 3]) по1802г. - московському імператорському університеті відразу двома факультетах - юридичному і філософському. Відповідно до формуляру, він вивчав російський, давньогрецький, латинський, французький, німецький і англійська мови. Успіхи й умінняКошанского були такі видатними, що ще студентом йому доручили викладати риторику університетській благородному пансіоні. У студентські ж таки рокиКошанский почав публікуватися: що це переклади з французької - “>Зефир і Флора”, лібрето балетуДюкло(1800), “ФеліціяВильмар”Бланшара (1801-1802), “ПодорожПифагора”(1803-1804) - та вірші “Для її сіятельства княгиніА.Д.Касаткиной-Ростовской”(1802) і наслідуванняВергилию,еклога“Амарилла”(1803).

Після закінчення університету у 1802 р. (30 червня), він отримав золоту медаль від філософського факультету за чудові успіхи у науках, а 30 серпня цього ж року – кандидат і важливе місце вчителя давньогрецького і латинського мов у синтаксичних класах Академічній гімназії. 30 червня 1805 р.Кошанский затвердили ступеня магістра філософії і вільних мистецтв. Саме тоді нею звернув увагу великий меценат, попечитель Московського університету та товариш міністра народної освіти Михайло Микитович Муравйов, талановитий і добре відомий тоді письменник, постать вельми значна історія нашої музичної культури. “Однією з головних завдань Муравйова було підняття національної науки у Росії, через що він намагався зайняти університетські кафедри російськимилюдьми”[Малеин, с.4].

>Кошанский “призначений він для кафедри археології і образотворчихискусств”[там ж], що припускало поїздку до Італію, тим більше Муравйов доручив йому переклад “Керівництва пізнання старожитностей” (т.зв. “>Археологии”)О.Л.Милленя. Проте їй не судилося збутися - завадила війна 1805 р. Замість поїздки закордон Миколи Федоровича відправили роком до Санкт-Петербурга – вивчати давнини Ермітажу і відбути курс в Академії мистецтв.Кошанский працював потужно, оскільки результатом своєї діяльності стала докторська дисертація “>IllustratioMythi dePandora etantiquaeartisoperum adeumspectantium”, надрукована у 1806 р.

>Возвратясь на початку 1807 р. у Москві,Кошанский витримав випробування і десяти лютого цього ж року затвердили ступеня доктора філософських наук. Але кафедру він і зайняв. По-перше, їй тоді завідувавИоган-ТеофилБуле, людина гідна, який володів разючою творчої енергією і жагою діяльності, та на жаль не володів російською мовою, що утрудняло його за викладацьку і просвітницьку діяльність. (Треба сказати, щоКошанский іБуле активно співпрацювали, зокрема, Миколо Федоровичу перекладав роботиБуле, аБуле написав дуже медоточиву рецензію з його докторську дисертацію). По-друге, головним чином оскільки 29 липня 1807 р. померН.М.Муравьев. ТомуКошанскому довелося обмежитися викладанням найвищих класах гімназії Московського виховного вдома. До того ж, він у 1809 р. обійняв посаду секретаря при цензурному комітеті московського округу, а наступному році було обраний секретарем при комісії випробувань щоб одержати чинів. Одночасно Миколо Федоровичу викладав російську словесність у вищі класиЕкатерининского московського інституту та давав уроки в пансіонах та порожніх приватних будинках.

З упевненістю можна сказати, що це короткий час він продовжував викладати уУниверситетском благородному пансіоні:Малеин наводить програму за 1810 р. [>с.10-11], з яка повинна, щоКошанский проходив відносини із своїми учнями російськупросодию, риторику і логіку, історію російської літератури, російський письменник і латинський синтаксис, міфологію і давнини. Праця у пансіоні була його основній науковій діяльністю, оскільки саме “на користь шляхетних вихованців Університетського пансіону” він видав свої підручники: “Таблицю латинської граматики” (1805), “Правила, добірні думки приклади латинської” (1807), “Керівництво пізнання старожитностей”Милленя (1807), “Початкові правила російської граматики” (1807), “Навчальну книжку латинською і французькою мовами” (1809) і “Латинську граматику” (поБредеру) (1811).

Такнназиваемая “Археологія”Милленя і “Латинська граматика” – значно більше значні видання, ніж інші, які булиповторительними курсами до уроківКошанского (і навіть котрі вийшли без імені автора). Особливо чудовий останній підручник, що витримав одинадцять видань. Інша ж частина його науковій діяльності пов'язана з “Журналом образотворчого мистецтва”Буле, коли він опублікував два уривки з “Історії мистецтва минувшини”Винкельмана у власному перекладі (“АполлонБельведерский” і “Лаоокон”), і навіть дві свої статті: “Пам'ятник Мініну і Пожарському, призначений Москві” і “Якою має бути істинний художник?”. Журнал цей, щоправда, припинив виходити із смертю Муравйова – було видано лише 3 номери як у 1807 р.

Усе це діяльність, особливо численні уроки на різних роботах, які давалися переважно заради заробітку, заважалаКошанскому зосередитися на наукової праці і, безсумнівно, стомлювала його. Тому, дізнавшись про заснуванняЦарскосельского Імператорського ліцею, він, 6 грудня 1811 року, подав прохання міністру освіти графуА.К.Разумовскому про надання їй місця, у тому року Миколи Федоровича перевели на службу до ліцею на посаді професора російській та латинської словесності. Так закінчився московський період. Від неї не збереглося ніяких звісток, спогадів щодо школиКошанского (крімофицальних документів).

У імператорському ОлександрівськомуЦарскосельском ліцеї Миколо Федоровичу викладав з 1811 по 1828 рік, а після відкриття 1814 рокуБлагородного пансіону приЦарскосельском ліцеї вів аналогічні класи у ньому.Кошанский хотів бути директором ліцею, однак цьому йому відмовили. За словамиМалеина, це, мабуть, було єдиною його службової невдачею [>с.24]. ПаралельноКошанский перебував членом Імператорського людинолюбного суспільства (від якого року - достеменно невідомо); в 1824 року він призначили директором Санкт-Петербурзького Інституту сліпих у своїй суспільстві. Його заслугою було введення в 1826 року нового, зручнішого шрифту для друкування книжок для сліпих, і навіть проект статуту для інституту, який, проте, успіху мав (текст не знайдено). До того ж,Кошанский перебував: з 1823 по 1826 рік (до закриття) - у фінансовому комітеті до розгляду навчальних книжок, вживаних впажеских і кадетських корпусах; з 1827 року й аж до смерті - у фінансовому комітеті при міністерстві народної освіти до розгляду посібників, вживаних у навчальних закладах Росії. Миколо Федоровичу був обраний членом двох наукових товариств: Вільного суспільства любителів словесності, наук і мистецтв (в 1818 р. ?) та Московського суспільства любителів російського слова (в 1819 р.).

УЦарскосельском ліцеїКошанский викладав церковнослов'янська мову, латинську і російську словесність, історію мистецтва, у коло її обов'язків входило і навчаннястихотворству. Як і московський період, він писав основному підручники на свої підопічних. Це видання байокФедра, з примітками і словником (1814; 2-ге вид. 1832 р.), друге всі наступні видання “Латинської граматики” (1815; останнє 1844), доповнені словником, “КорнелійНепот, про життя найславетніших полководців”, з примітками і словником, “Ручне книга древньої класичної словесності…, зібранаЭшенбургом, помноженаКрамером і доповнена М.Кошанским” у двох томах (1816-1817) і “Скорочення Священної історії (>EpitomeHistoriaeSacrae)” поЛомону, з моїми зауваженнями, правилами і словником (1818; ? 1824).

Єдиним не навчальним виданням є що у 1811 року, ще Москві, але вже після від'їзду автора, “Квіти грецької поезії”, ідиліїБиона іМосха з першими перекладами і коментарями самогоКошанского. Ця книга, який був підручником, органічна у колі класичної словесності, і навіть міфології старожитності, найбільш улюблених з які їм предметів. Вона – істотну й необхідну ланку в ланцюжку “Керівництво пізнання старожитностей” - “Квіти грецької поезії” - “Ручне книга древньої класичної словесності” - [“Історія мистецтва минувшини”Винкельмана], що вже казати у тому, що давня словесність - грецька і латинська (ланцюжок можна продовжити які залишилися підручниками з латини) - й ширші. Давня культура, саме так розумів словесністьКошанский, становить його курсі єдине ціле з російським словесністю, вони формують єдину освітню програму, яку Миколо Федоровичу почав втілювати вУниверситетском пансіоні і активна продовжив в ліцеї. І це сенсі цілком логічно, що він намагався перекласти й книжкуВинкельмана, вже професором вЦарскосельском ліцеї: у неї необхідністю (пригадаємо, щоКошанский перекладав уривки з нього ще 1807 р.). Неможливість цього наміри перервала розпочате в московський період поступальний рух. Його останнім відголоском стала стаття 1821 року “Погляд на історію мистецтв”,заключающая у собі біографії грецьких художників, останнє, що з “Історії мистецтв”Винкельмана. Крім неї,Кошанский написав у цей період тільки один статтю - “Про російському синтаксисі” (1819), подану спочатку в Суспільство любителів російської словесності у формі листа для її голові А. А. Прокоповичу власне і є критичним розбором академічного синтаксису, і навіть виголосив розлогу промову “Про переваги російського слова” (1811) на врочистому відкриттіЦарскосельского ліцею. Миколо Федоровичу надрукував цей час лише одна вірш – “На смерть графиніОжаровской” (1814). 15 березня 1828 року пішов у відставку.

Про школиКошанского на другий, петербурзький період збереглися і офіційними документами, і спогади колишніх ліцеїстів (включаючи роботи, написані іншими авторами з їхньої основі). До перших належать, передусім,формулярний список М. Ф.Кошанского за 1827 рік [див.Малеина, с.2], з урахуванням якого і встановлюються все дати, місця служби й твори, “Вікопомна книжка Імператорського Олександрівського ліцею на 1856- 1857 рік” (1856), де вміщена, очевидно, перша біографіяКошанского І. Я. Селезньова, його ж “Історичний нарис Імператорського Олександрівського Ліцею з 1811 по 1861 рік” (1861). Сюди можна віднести статті у словниках – Брокгауза й Єфрона (>т.XVI, 1895) і Російському біографічному (т. IX, 1903) – і є дані з “>Сочиненений Пушкіна” видання Імператорської Академії наук (т. I, 1899). ПроКошанского в Товаристві любителів російської словесності як повідомляють у однойменної статті М.Лонгинова в “Російському Віснику” за 1858 рік (>т.XV,кн.2). До других ставляться, передусім, відгук проКошанском у книзі його колишнього учняакад. Я. До.Грота “Пушкін, його ліцейних товариші" і наставники. Статті й матеріали” (1899), “Листування Я. До.Грота з П. А.Плетневим” (>т.III, 1896), книга безіменного учняКошанского “Шляхетний пансіонЦарскосельского Ліцею” [див.Малеина,с.33], одна сторінка в “>СочиненияхБатюшкова”, виданих під редакцією Л. М.Майкова.Кошанский і Батюшков познайомилися у Санкт-Петербурзі в 1805 чи 1806 року; можливо, що М. Ф. дававБатюшкову уроки давньогрецького останньому. ЗгаданеКошанский у роботі У. П. Гаєвського “Пушкін в ліцеї і ліцейних його вірші” в “Современннике” за 1863 рік (т.XCVII), у спогадах графа М. А. Корфа [наводяться уГрота нас.226]; Діяльність А. Р.Малеина “Миколо ФедоровичуКошанский” (1901), широко використовують усі можливі документи епохи (більшість їх зазначено вище).

ДоМалеина, так навіть після, постатьКошанского цікавила більшість істориків літератури переважно у зв'язки Польщі з проблемою його впливу на А. З. Пушкіна (Л. М.Майкова - наБатюшкова). Відкриємо “Російський біографічний словник” - перша рядок говорить: “>Кошанский, Миколо Федоровичу, професорЦарскосельского ліцею, вчитель А. З. Пушкіна…”Малеин починає мою книжку словами, що протягом всього ХІХ століттяКошанским не цікавилися як самостійною політичною постаттю, великим ученим (слід віддати належне, у Словнику Брокгауза та ЄфронаКошанский названо автором відомої риторики). У його біографії сумуютьсябитовавшие думки: “Як вважають, “Квіти грецької поезії” надихнулиБатюшкова і Пушкіна створення власних творів” [>Малеин, з 14-ма]; “У нашій літературі неодноразово зазначалося, щоКошанский переслідувавстихотворческую діяльність Пушкіна та навіть заздрив йому, оскільки базграв вірші” [>Малеин,с.26] тощо. Суперечки й велися навколо цих двох пунктів (тепер ми доки торкаємося риторик).

Попри те що, Микола Федорович прийшов у ліцей добре підготовленим педагогом з десятирічним досвідом викладання за плечима, з цим випуском стосунки в нього не склалися. Усі негативні відгуки ставляться саме цього періоду. Найбільш різким є думка графа Корфа: міжКошанским і найталановитішими його учнями були неприязні відносини через заздрості першого до віршованим талантам; професор у його очах як старомодний педант, а й манірний людина, претендує світськість [>Грот, з. 226]. Не так категоричний, але з менш суворий Гаєвський щодо оцінки викладанняКошанским віршування: проаналізувавши

Страница 1 из 6 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація