Реферат Фрідріх Шіллер

Йоганн Крістоф Фрідріх Шіллер (Johann Christoph Friedrich Schiller) (1759 – 1805) - німецький поет, драматург і философ-эстетик.

Народився 10 листопада 1759 в Марбаху (Вюртемберг); виходець із низів німецького бюргерства: мати – із сім'ї провінційного пекаря-трактирщика, батько – полковий фельдшер. Після навчання у початковій школі, і занять із протестантським пастором Шіллер в 1773 на вимогу герцога вступив у хіба що започатковану військову академію і розпочав студіювати право, і з дитинства мріяв стати священиком; в 1775 академію було переведено до Штутгарт, продовжили курс навчання, й Шіллер, залишивши юриспруденцію, зайнявся медициною. Закінчивши курс в 1780, він одержав у Штутгарті місце полкового лікаря.

Ще академії Шіллер відійшов від релігійної і сентиментальною екзальтованості своїх ранніх літературних дослідів, звернувся безпосередньо до драматургії й у 1781 закінчив і опублікував Розбійників (Die Ruber). На початку наступного Розбійники було поставлено в Мангеймі; Шіллер був присутній на прем'єрі, не испросив у суверена дозволу виїхати за межі герцогства. Почувши про друге візиті в Мангеймский театр, герцог посадив Шіллера на гауптвахту, та наказав йому займатися самої лише медициною. 22 вересня 1782 Шіллер втік із Вюртембергского герцогства. Наступним влітку, вже вочевидь не побоюючись помсти герцога, інтендант Мангеймского театру Дальберг призначає Шіллера «театральним поетом», уклавши з нею контракт про написанні п'єс щоб поставити на мангеймской сцені. Дві драми, з яких Шіллер працював іще до втечі з Штутгарта, – Змова Фієскі в Генуї (Die Verschwrung des Fiesco zu Genua) і Підступність і любов (Kabale und Liebe), – було поставлено в Мангеймском театрі, причому остання мала успіх. Дальберг не відновив контракт, й Шіллер був у Мангеймі на досить важких фінансових обставин, при цьому мучачись муками нерозділеним любові. Він охоче прийняв запрошення однієї з захоплених своїх шанувальників, приват-доцента Г.Кёрнера, і більше два роки (квітень 1785 – липень 1787) гостював в нього у Лейпцизі і Дрездені.

Друге видання Розбійників (1782) мало на титулі зображення рычащего лева з девізом «In tyrannos!» (латів. «Проти тиранів!»). У основі сюжету п'єси – ворожнеча двох братів, Карла і Франца Мооров; Карл поривчастий, хоробрий та, по суті, великодушний; Франц ж підступний негідник, прагне відібрати в старшому братові як титул й маєтки, а й кохання кузини Амалії. За всієї алогічності похмурого сюжету, неправильностях грубуватого мови та юнацької незрілості трагедія захоплює читача і глядача своєю енергією й соціальним пафосом. Насамперед Розбійники і спонукали французів в 1792 зробити Шіллера почесним громадянином нової Французької Республіки.

Фиеско (1783) значний насамперед тим, що випереджає пізніші тріумфи Шіллера в історичної драмі, але, пишучи п'єсу на матеріалі біографії генуэзского змовника 16 в., схопити драматичну суть історичних подій, чітко визначити моральну проблематику молодий поет ще вмів. У Коварстве і кохання (1784) Шіллер звертається до добре знайомої йому реальності дрібних німецьких князівств. У Дон Карлосе (Don Carlos, 1787) уяснилась і уточнилась концепція особистої й громадянської свободи. Дон Карлосом завершився період драматичного творчості Шіллера.

У 1787 Шіллер залишив Дрезден і по 1789 жив у Веймарі та його околицях. У 1789 він отримав професуру всесвітньої історії в Йенском університеті, а завдяки одруження (1790) на Шарлотті фон Ленгефельд знайшов сімейне щастя. Скудного платні поета було досить навіть задоволення скромних потреб; допомогу прийшла від принца-наступника Фр.Кр.фон Шлезвиг-Гольштейн-Зондербург-Августенбурга і графа Э.фон Шиммельмана, що протягом трьох років (1791–1794) виплачували йому стипендію, потім Шіллера підтримав видавець И.Фр.Котта, запросив їх у 1794 видавати щомісячний журнал «Оры». Журнал «Талія» – більш ранніх підприємство з виданню літературного журналу – виходила в 1785–1791 дуже нерегулярно й під різними назвами; в 1796 Шіллер заснував ще одне періодичне видання – щорічник «Альманах муз», де були опубліковані багато його твору. У пошуках матеріалів Шіллер звернувся безпосередньо до И.В.Гёте. Познайомилися вони невдовзі після повернення Гете з Італії (1788), але давайте тоді справа не пішло далі поверхового знайомства; тепер поети стали близькими друзями. У 1799 герцог подвоїв Шіллеру зміст, яке стало пенсією, т.к. викладацькою діяльністю на поет не займався, і переїхав з Йєни в Веймар. У 1802 імператор Священної римської імперії німецької нації Франциск II подарував Шіллеру дворянство. Шіллер будь-коли вирізнявся міцного здоров'я, часто хворів, в нього розвився туберкульоз. Помер Шіллер в Веймарі 9 травня 1805.

Спілкування з Кёрнером пробудило у Шіллера інтерес до філософії, особливо до естетиці; внаслідок з'явилися Філософські листи (Philosophische Briefe, 1786) і низку есе (1792–1796) – Про трагічному мистецтво (ber die tragische Kunst), Про грації і гідність (ber Anmut und Wrde), Про високе (ber das Erhabene) і Про наївної та найсентиментальнішою поезії (ber naive und sentimentalische Dichtung). Філософські погляди Шіллера знаходилися під сильним впливом И.Канта. На відміну від філософської поезії, суто ліричні вірші – короткі, пісенного характеру, які виражають особисті переживання – для Шіллера менш типові, хоч і тут є чудові винятку. Так званий «баладний рік» (1797) ознаменований у Шіллера і Гете чудовими баладами, зокрема. у Шіллера – Кубок (Der Taucher), Перчатка (Der Handschuh), Поликратов перстень (Der Ring des Polykrates) і Ивиковы журавлі (Die Kraniche des Ibykus), прийшли до російському читачеві в чудових перекладах В.А.Жуковского. Ксенії (Xenien), короткі сатиричні вірші, стали плодом спільної творчості Гете і Шіллера.

Вивчаючи матеріали для Дон Карлоса, Шіллер підготував своє перше історичну розвідку свою – Історію відокремлення Нідерландів від іспанського панування (Geschichte des Abfalls der vereinigten Niederlande von der spanischen Regierung, 1788); в Ієні ж вона написав Історію Тридцятилітньої війни (Die Geschichte des Dreiigjhrigen Krieges, 1791–1793).

Другий період драматичного творчості Шіллера розпочалося 1796 Валленштейном (Wallenstein) скінчилася фрагментом з російської історії Димитрій (Demetrius), роботу з якого перервала смерть. Займаючись Історією Тридцятилітньої війни, Шіллер побачив у генералісимуса імперських військ Валленштейне вдячну в драматургічному відношенні постать. Драма усталилася у 1799 і набрала форми трилогії: виконуючий роль прологу Табір Валленштейна (Wallensteins Lager) і ще дві пятиактные драми – Пикколомини (Die Piccolomini) і Смерть Валленштейна (Wallensteins Tod).

Наступна п'єса, Марія Стюарт (Marie Stuart, 1800), ілюструє естетичний теза Шіллера у тому, що на догоду драматургії цілком можна змінювати і перекроювати події. Шіллер стане висувати на чільне місце в Марії Стюарт політичні та релігійні проблеми освіти й зумовив розв'язку драми розвитком конфлікту між королевами-соперницами. Залишаючи осторонь питання історичної достовірності, можна припустити, що Марія Стюарт – п'єса надзвичайно сценичная, і заголовна роль незмінно була коханою усіма великими європейськими акторками.

У основі Орлеанської діви (Die Jungfrau von Orleans, 1801) – історія Жанни д'Арк. Шіллер дав волі фантазії, використовуючи матеріал середньовічної легенди, і визнав свою причетність до нового романтичному руху, назвавши п'єсу «романтичної трагедією». Поет начитаним у грецькій драматургії, перекладав з Євріпіда і вивчав Аристотелеву теорію драми, й у Мессинской нареченій (Die Braut von Messina, 1803) він у порядку експерименту спробував вводити на середньовічну драму хор античної трагедії, і грецьку концепцію року. Вільгельм Телль (Wilhelm Tell, 1804), останню з його завершених п'єс, є масштабну картину боротьби чотирьох швейцарських лісових кантонів проти тиранії імператорської Австрії.

Починаючи з Дон Карлоса Шіллер писав свої драми білим віршем, часом перемежовуючи його віршем метричним. Мова Шевченкових творінь піднесений, мелодійна і виразний, хоча часом надто риторичне і выспрен, проте, попри сцені він робить надзвичайно виграшне враження. Шіллер збагатив літературу своєї країни видатними драматичними творами. Крім власних п'єс, він створив сценічні версії шекспірівського Макбет і Турандот К.Гоцци, і навіть перевів расиновскую Федру. У Росії її Шіллер був відома з кінця 18 в.

Схожі реферати:

Навігація