Реферати українською » Русский язык » Романтизм як літературне направлення у творах О.С.Пушкіна


Реферат Романтизм як літературне направлення у творах О.С.Пушкіна

ПЛАН

1. Що таке романтизм?

2. Причини появи романтизму.

3. Основний конфлікт романтизму.

4. Епоха романтизму.

5. Пушкін – пролагатель нових шляхів російської літератури.

6. “Євґєній Онєґін” - зображення сучасної дійсності.

7. Укладання

Романтизм (від франц. Romantisme) – ідейний і художню напрям, що виникає наприкінці XVIII століття європейської й американської культури і радіомовлення продовжується до 40-х років XIX століття. Відбивши розчарування результати Великої французької революції, в ідеології Просвітництва і буржуазному прогресі, романтизм протиставив утилітаризму й нівелюванню особистості спрямованість до безмежної волі і “нескінченному”, спрагу досконалості й відновлення, пафос особи і громадянської незалежності.

Болісний розпад ідеалу та соціальній дійсності – основа романтичного світосприймання і мистецтва. Твердження самоцінності духовно-творчої життя особистості, зображення сильних пристрастей, натхненної і цілющої природи, сусідить з мотивами “світової скорботи”, “світового зла”, “нічний” боку душі. Інтерес Вільгельма до національному минулому (нерідко – його ідеалізація), традиціям фольклору і світ культури свого та інших народів, прагнення видати універсальну картину світу (передусім відчуття історії і літератури) знайшли вираження у ідеології й практиці Романтизму.

Романтизм зокрема у літературі, образотворче мистецтво, архітектурі, поведінці, одязі, і психології людей.

ПРИЧИНИ ВОЗНИКНОВЕНИЯ РОМАНТИЗМУ.

Безпосередньою причиною, що отримала поява романтизму, була Велика французька буржуазна революція. Як ця зустріч стала можливо?

У часи світ був упорядкований, у ньому існувала чітка ієрархія, кожна людина обіймав своє місце. Революція перевернула “піраміду” суспільства, нове не було створено, тому в окремої людини виникло відчуття самотності. Життя - потік, життя - гра, у якій комусь пощастить, а комусь ні. У літературі виникають образи гравців - людей, котрі грають на долю. Як відомо такі твори європейських письменників, як “Гравець” Гофмана, “Червоне і чорне” Стендаля (а і чорне - це кольору рулетки!), а російської літератури це “Пікова дама” Пушкіна, “Гравці” Гоголя, “Маскарад” Лермонтова.

НОВИЙ КОНФЛІКТ РОМАНТИЗМУ

Основним є конфлікт людини зі світом. Виникає психологія бунтующей особистості, яку найглибше відбив Лорд Байрон у творі “Подорож Чайльд-Гарольда”. Популярність цього твору була великою, що виникла ціле явище - “байронізм”, й цілі покоління молоді намагалися наслідувати йому (такий, наприклад, Печорин в “Герое сьогодення” Лермонтова).

Романтичних героїв об'єднує почуття власної винятковості. “Я” - усвідомлюється як самоцінність, звідси егоцентризм романтичного героя. Але зосередившись у собі, людина входить у конфлікт за дійсністю.

ДІЙСНІСТЬ - світ дивний, фантастичний, незвичайний, як у казці Гофмана “Лускунчик”, чи потворний, як у його казці “Крошка Цахес”. У цих казках трапляються дивні події, предмети оживають і входять у розлогі розмови, темою яких стає глибокий розрив ідеалами і дійсністю. І це розрив стає основний ТЕМОЙ лірики романтизму.

ЕПОХА РОМАНТИЗМУ

Перед письменниками на початку ХІХ століття, творчість яких складалося після Великої французької революції, життя поставило інші завдання, ніж перед попередниками. Вони мали вперше відкрити і художньо сформувати новий материк.

Мыслящий і відчуває людина нової доби мав за плечима довгий і повчальний досвід попередніх поколінь, він наділили глибокою й складним внутрішнім світом, перед його поглядом витали образи героїв французької революції, наполеонівських війн, національно-визвольних змагань, образи поезії Ґете і Байрона. У Росії її Вітчизняна війна 1812 року зіграла духовному і моральному розвитку суспільства роль найважливішого історичного рубежу, глибоко змінивши культурно-історичний образ російського суспільства. За своїм значенням для культури може бути сопоставлен з періодом революції XVIII століття Заході.

І на цю епоху революційних бур, військових потрясінь та національно-визвольних змагань, виникає запитання, чи може грунті нової історичної дійсності виникнути нова література, не поступається зі свого художньому досконалості найбільш великим явищам літератури древнього світу і епохи Відродження? І чи може основу її її подальшого розвитку бути “сучасна людина”, людина з народу? Людина з народу, що брав участь у французькій революції чи плечі якої лягла тяжкість боротьби з Наполеоном, було бути змальований у літературі засобами романістів і поетів попереднього століття, - він вимагав для свого поетичного втілення інших методів.

ПУШКІН – ПРОЛАГАТЕЛЬ РОМАНТИЗМУ

Тільки Пушкін перший російської літератури ХІХ століття зміг й у віршах і у прозі знайти адекватні кошти на втілення різнобічного духовного світу, історичного образу власної поведінки того нового, глибоко мислячого і відчуває героя російського життя, яке посів у ній центральне місці після 1812 року і особливості після повстання декабристів.

У ліцейських віршах Пушкін ще міг, та й вирішувалося зробити героєм своєї лірики реальну людину нової генерації із властивою йому внутрішньої психологічної складністю. Пушкинское вірш представляло хіба що рівнодіючу двох сил: особистого переживання поета й умовною, “готової”, традиційної поетичної формулы-схемы, внутрішніми законам якої оформлялося і розвивалося це переживання.

Однак поступово поет звільняється з влади канонів у його віршах маємо постає не юний “философ”-эпикуреец, мешканець умовного “містечка”, а людина нової доби, з його багатою і напруженої інтелектуальної й емоційної внутрішньої життям.

Аналогічний процес відбувається у творчості Пушкіна у різноманітних жанрах, де умовні образи персонажів, вже освячені традицією, поступаються місце постатям живих людей їх складними, різноманітними вчинками і психологічними мотивами. Спочатку це ще кілька абстрактні Пленник чи Алеко. Але невдовзі їх змінює цілком реальні Онєгін, Ленський, молодий Дубровський, Герман, Чарский. І, нарешті, самим повним вираженням нових типів особистості стане ліричний “Я” Пушкіна, сам поет, духовний світ якого є найбільш глибоке, багате та складне вираз жгучих моральних і інтелектуальних питань часу.

Однією з умов того історичного перевороту, який Пушкін здійснив розвитку російської поезії, драматургії і оповідної прози, був здійснений їм принциповий розрив із просветительски-рационалестическим, внеисторическим поданням щодо “природі” людини, законах людського мислення та відчування.

Складна і суперечлива душа “молодої людини” на початку ХІХ століття “Кавказькому бранці”, “Цыганах”, “Євгенії Онєгіні” стала Пушкіна об'єктом художественно-психологического спостереження та вивчення у її особливому, специфічному і неповторному історичному ролі. Ставлячи свого героя щоразу у визначені умови, зображуючи їх у різноманітні обставини, у нових стосунки з людьми, досліджуючи його психологію різнобічно користуючись при цьому щоразу нової системою художніх “дзеркал”, Пушкін у своїй ліриці, південних поемах і “Онєгіні” прагне з різних сторін наблизитися до розуміння його душі, а ще через неї – далі до розуміння відображених у цієї душі закономірностей сучасної йому суспільно-історичної життя.

Історичний розуміння чоловіки й людської психології початок зароджуватися в Пушкіна наприкінці 1810 – початку 1820-ых років. Перше чітке вираз його зустрічаємо в історичних елегіях за цю пору (“Погасло денний світило…” (1820), “До Овідія” (1821) та інших.) й у поемі “Кавказький бранець”, головним героєм якої було задуманий Пушкіним, як зізнається сам поета, як носій почуттів та настроїв, притаманних молоді ХІХ століття з її “байдужістю до життя” і “передчасної старістю душі” (з листа до В.П. Горчакову, жовтень-листопад 1822г.)

“ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН” – зображення сучасної дійсності

Возникнувший вперше у період південних поем, історичний підхід Пушкіна до розуміння “законів” душі, й серця людини – минулого й сучасного – отримає невдовзі послідовне вираження у “Євгенії Онєгіні” і “Борисі Годунові”. Проведене Пушкіним в “Євгенії Онєгіні” зіставлення соціально-побутового і морально-психологічного образу двох поколінь – Онєгіна з його батьком і дядьком, Тетяни з її батьками – свідчення виняткове у своїй глибині, найтоншого розуміння залежності людської психології від побутової й культурно-історичного атмосфери часу. На відміну від головних героїв у його попередників і старших сучасників, зокрема героїв Карамзіна і Жуковського, Онєгін і донеччанка Тетяна – люди, весь психологічний і характер яких пронизаний відображеннями інтелектуальної і моральної життя з часу.

Як чудово розуміє Пушкін, батько Онєгіна і Ларина-мать, опинившись у становищі Євгенія Богарне й Тетяни, поводилися інакше, бо їх часу були властиві інші ідеали й інші моральні уявлення, а водночас – й інший лад почуття, інший життєвий ритм. Юнак, виріс у Петербурзі, вихований гувернером-французом і який читав Адамом Смітом включно, мислить інакше, ніж його недалекий, вихований ще у моралі уже минулого століття, “шляхетно” який був і промотавшийся батько. Покоління, кумирами якого було ловеласи і грандисоны, відчувала негаразд, як покоління, зачитывающееся Байроном, Бенжаменом Констаном і мадам де Сталь. Зіставляючи характери Онєгіна і Тетяни з характерами людей минулого покоління, Пушкін показує, як і реальному процесі життя складаються нові, історично неповторні властивості душі людей ХІХ століття. Властивості ці визначають особливі риси усього життя – зовнішньою і внутрішньою – покоління, принципово, якісно відмінній від життя “батьків”, таящей у собі нові, невідомі колишньої літературі складні морально-психологічні проблеми.

Тетяна зустрічає Онєгіна. У жанрі сентиментальною повісті така зустріч було б описана як зустріч двох піднесених сердець, в романтичної поемі – двох обраних, хоч і різних за своєму складу, високих, поетичних натур, протиставлені поетом навколишньої дійсності і переважаючих інших, повсякденних людей за силою своїх почуттів та прагнень. Інше ми бачимо в Пушкіна. І Тетяна Яблонська та Онєгін видаються Пушкіним не як варіації готових, повторюваних типів, бо як діалектично складні людські характери, кожен із яких несе у собі відбиток умов його життя, свого особливого душевного досвіду. Несходными обставинами розвитку героїв роману визначено і характеру тієї психологічної заломлення, яке образ кожного їх отримує, відбиваючись у свідомості іншого.

Як свідчить читачеві Пушкін, любов Тетяни становить психологічне відбиток (і вираз) її попередньої життя (потребує матеріальних та духовних чинників): російська природа, спілкування з нянькою, сприйняття народної життя. І, нарешті, вся забарвлення любовного почуття Тетяни до Онєгіна була іншою, коли б не пропустила її спосіб крізь призму героїв і сюжетів своїх любовних романів, не асоціювала його із нею.

Зображення Пушкіним хлопчика зрілого віку Онєгіна і Тетяни, їхнє ставлення до природи, людям, оточуючим їх предметів побуту – є взаємозалежні, перехідні один одного моменти єдиного процесу соціально-побутового і психологічного розвитку героїв. А характеристика батька Онєгіна, його дядька, вчителів, опис його життя у Петербурзі створюють яскраву картину російської дворянській життя на початку ХІХ століття. Ознайомлення з вихованням і життя головний герой до зустрічі з Тетяною пояснює читачу його реакцію назустріч в героїнею і її лист. А опис цієї реакції є новим подальшим етапом поглибленого знайомства читача з героєм, дає новий матеріал в просуванні в характері і психологію “молодої людини” ХІХ століття.

Отже, все окремі епізоди у романі виявляються не байдужими друг до друга, а внутрішньо пов'язані між собою. Причому навколишнє середовище і його зовнішні чинники життя допомагають пояснити і зрозуміти внутрішній світ персонажів, однак і той інший світ набирає величезного, виняткового значення у виконанні сучасної дійсності на той час.

Історичний розуміння як зовнішнього середовища й обстановки, де живуть діють люди, а й ладу їх почуттів та моральної життя, щонайменше чітко вказано в пушкінської прозі – від “Арапа Петра Великого” до “Пікової дами”, “Капітанської доньки” і “Єгипетських ночей”.

У твори Пушкіна разом із зміною “духу часу” змінюються як громадські звичаї, характери та моди, але й відносини, складаються для людей: любов середньовічного паладина чи “лицаря бідного” принципово, якісно відрізняється від любові молоді ХІХ століття. Тому й літературі XVIII століття “лицаря бідного” витіснив кавалер Фоблас, а потім уже через півстоліття “Фобласов виявилась ветхою слава”, та його місце зайняли Онєгін і Чайльд-Гарольд.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Особливість будь-якого витвори мистецтва та літератури у тому, що його не вмирає разом із творцем і своєю епохою, але продовжує жити і пізніше, причому у процесі цієї пізнішої життя історично закономірно входить у нові відносини з історією. Після цього відносини можуть висвітлити твір для сучасників новим світлом, можуть збагатити його новими, не поміченими колись значеннєвими гранями, отримати від його глибини на поверхню такі важливі, але ще сознававшиеся колишніми поколіннями моменти психологічного і морального змісту, значення яких вперше Могло бути по-справжньому оцінений умов доследующей, більш зрілим епохи. Так і має з доробком Пушкіна. Досвід історичної життя XIX і XX століть, і творчість спадкоємців великого поета розкрили у творах нові важливі філософські та художні сенси, часто ще недоступні ні сучасникам Пушкіна, і його першим найближчим, не посереднім наступникам, зокрема Белинскому. Та само як творчість учнів, і спадкоємців Пушкіна допомагає сьогодні краще зрозуміти твори великого поета і оцінити гідно все приховані у яких насіння, що розвитку у майбутньому, і аналіз художніх відкриттів Пушкіна дозволяє літературної науці глибше поринути у наступні відкриття російської літератури XIX і XX століть. Це підкреслює глибоку, органічну зв'язок між новими шляхами, прокладеними мистецтво Пушкіним, й оснащено всім пізнішим розвитком російської літератури до нашого часу.

Література

1. “Література в Движении Часу”, Фрідлендер Г.М.

2. “Життя невпинно й творчість О.С.Пушкіна”, Кулешов В.І.

3. “Проза Пушкіна: Шляхи еволюції”, Томашевський Б.В.

Схожі реферати:

Навігація