Реферати українською » Русский язык » Найбільший син Росії - Пушкін


Реферат Найбільший син Росії - Пушкін

 

Пушкін! Слово, яке які вже перестав бути нам лише прізвищем письменника, нехай великого, а чи стало позначенням чогось та кого, без чого саме життя нашу думати не можна. Чому?

Диво Пушкіна. Вже сучасники Пушкіна, люди, сам її знавши шие, хто з Пушкиным-человеком, з нею говорили, першими після загибелі поета вимовлять промови Пушкіна як і справу безумовному, грандіозному, стихійному явище. Олексій Кольцов написав про Гармати не вірші та назвав їх “Ліс”. “Сонце нашої поезії”... Сонце! — навсе гда все запам'ятали й інші слова Одоевского. А Бєлінський пізніше срав нит Пушкіна з Волгою, поящею на Русі мільйони людей. Чому?

Гоголь сказав: “Пушкін є явище надзвичайне і, то, можливо, єдине явище російського духу: це живий російський чоловік у її розвитку, як він, то, можливо, з'явиться через років. У ньому русич ская природа, російська душа, російську мову, російський характер відбий лисій у самій чистоті, у такому очищеної красі, як і відбиває ся ландшафт на опуклої поверхні оптичного скла”. У Пушкіна російська людина з'явився як, як програму і як прообраз майбутнього.                                                               

Ми такі звикли до того, що Пушкін був охарактеризований першим в усьому, що інколи забуваємо: сталося і оскільки він була останньою, кінцем всіх кінців, завершенням великої епохи — XVIII століття. Він була останньою людиною молодий, що розвивається нації, вищі саме тому самому першим людиною нації зрілої, що розвилася. Герцен сказав, що у виклик, кинутий Пет ром, Росія відповіла 100 років “величезним явищем Пушкіна”. Ми знаємо єдині нам пушкінські слова: “Вольность”, “Я пам'ятник собі спорудив...”, “Геній чистої краси...” — а за ні ми Радищев, Державін, Жуковський...    

“Муза Пушкіна, — писав Белинский,—была вигодувана і вихована витворами попередніх поетів. Скажімо більш: вона прийняла в себе, своє законне надбання, і повернула їх світу новому, перетвореному вигляді”. Так, всі у нової російської літератури залежить від Пушкіна. Творець російської мови. Основоположник реалізму. Перший справжній художник-историк. Перший... Перший... Перший... 

Недарма великі наші письменники як Пушкіним починають, але, пройшовши шляхами різними й складними, знову виходять до Пушкіну: позд ний Достоєвський і пізній Некрасов, пізній Блок і зрілий Маяков ський, і Єсенін, і Твардовський. Не повернення тому, “не рух щодо колу, бо щоразу, кожному на новому етапі Пушкін — попереду. Рух від Пушкіна виявляється рухом до Пушкіну. 

Відродження, початок ХІХ століття у Росії, яке Луначарський, маю на увазі власне Пушкіна, називав нашим Відродженням. Горь київ, своєю чергою, порівнював роль Пушкіна у російській літературі з роллю Леонардо у європейському мистецтві. Ось який сенс підлозі сподівається формула великого критика “Пушкін був охарактеризований першим російським поэтом-художником”. Первочеловек усталеним нації мав явити ся художником, а “Пушкін,— говорив Луначарський,— був російської вагу іншої, Пушкін був російським вранці, Пушкін був російським Адамом”. 

Історія показала, що Пушкін як був першим хронологиче ски, а й залишився першим який масштабами та характеру обдарування. Ніхто краще самого поета не визначив його естетичного універсалізму:

Ревет чи звір лісом глухому,

Трубит чи ріг, гримить чи грім,

Співає чи діва за пагорбом —

Про всяк звук

Свій відгук повітря порожньому

Родишь ти раптом.

Ти внемлешь гуркоту громів і блискавок

І гласу бурі й валів,

І крику сільських пастухів —  

І шлеш відповідь;  

Тобі ж немає відкликання... Такий  

І, поет!

А. М. Островський колись назвав вірші Пушкіна благодіянням. І це — благодіяння свободи. Відчуття свободи, то, можливо, найнадзвичайніше полягає, що породжує спілкування з Пушкіним. У “Памятнике” поет сказав звідси, як і справу головною своєї заслузі: ...що у мій жорстокому столітті восславил я свободу...

 Пушкін був близьким до декабристам, їхні думки і почуття живили мо лодую пушкінську поезію, а одне з перших власних творів він прямо назвав “слідом Радищеву” — “Вольность”. Всі його творчість з першої до останнього рядка є восславление свободи: антикре постническая “Село”, а й фантастичний, казковий “Руслан” — вільна гра духовних сил вільної людини, передчуття, за словами Бєлінського, нового світу творчості. Що й казати, у сенсі “Руслана і Людмилу” можна й називали “декабристської поэ мій”. Затим 1825 року, за поразку першого ми революцион ного виступи, вже “лише дзвінка і широка пісня Пушкіна раз давалася на полонинах рабства і мук; ця пісня продовжувала епоху минулу, наповнювала своїми мужніми звуками сьогодення та по сылала свого голосу у далеку майбутнє. Поезія Пушкіна було запорукою і розрадою. Поети, живуть у період безнадійності та спаду, не складають таких пісень...” (Герцен).   

Проте разюче відчуття свободи поезія Пушкіна несе як там, де про свободу каже. І він завжди був в підозрі у “жорстокого” століття, і навіть, коли створював крамольних, за влучним висловом Олександра, “обурливих” сти хов. Пушкін — сама свобода. Яке подолання обмеженості, яка звільненість від егоїзму у тому визнання:

Я вас любив: любов ще, можливо…          

Я вас любив безмовно, безнадійно,  

Те боязкістю, то ревнощами млоїмо;     

Я вас любив так щиро, так ніжно,

Як дай вам бог улюбленої бути іншим.

Будь-який пушкінський образ нескінченно значний. Ви пом ните “До***”:      

Пригадую дивовижне мить:   

Переді мною стала ти,      

Як побіжну бачення,    

Як геній чистої краси...  

Пушкинское творчество—это творчість “за законами краси”, одну з найвищих проявів суті людської творчості у загальне твердження. Не цьому розгадка унікального явища єдиного ми роману віршах “Євгенія Онєгіна”, як “енциклопедії російського життя” — прямий наслідок “енциклопедизму” пушкінської душі, пуш кинского духу. Чи не цьому здатність Пушкіна до подолання на циональной обмеженості, своєрідний художній интерна ционализм, під назвою Достоєвським всесвітньої чуйністю: “У са мом справі, у розвинених європейських літературах були величезної величини ху дожественные генії — Шекспиры, Сервантесы, Шиллеры. Але зазначте хоч і однієї з великих геніїв, який би мав такою шпп собностью всесвітньої чуйності, як той Пушкін. І це-те спосіб ность, найголовнішу здатність нашої національності, вона саме раз деляет з народом нашим, і тих, главнейше, і народний поет. Найбільш найбільші з європейських поетів будь-коли могли у собі сім'ю з такий силою геній чужого, сусіднього, то, можливо, із нею народу, дух його, всю затаєну глибину цього духу, і всю тугу його покликання, як могла це виявляти Пушкін.

Чудова особливість Пушкіна: ми, люди, можемо різнитимуться за рівнем розуміння Шевченкових творінь, просто ступеня знання написаного ним, і тих щонайменше ми завжди відчуваємо всього Пушкіна — у кожному вірші, у кожному рядку він весь. Навіть найбільш чуйні і далекоглядні з пушкінських сучасників і пізніших, часто видатних критиків знаходили в Пушкіна “краще” і “гірше”, го ворили про спад таланту в “Борисі Годунові” і байдуже прохо дили повз “Повестей Белкина”.  

Сьогодні ми радіємо кожному пушкінського слову, кожної фразі, їм вимовленою, насолоджуємося будь-яким листом, їм написаним. І це тому що ми вже розуміємо коли всі у Пушкіні, чи всього Пушкіна.  

Будь-який художник входить у жорстоку сутичку згодом, і якщо виходить переможцем, то дедалі частіше з утратами. І в нас подібного Пушкіну художника, яку б на час працювало так щасливо, так оплодотворяюще. З течією його значення Пушкіна, насущна її нас необхідність як стає менше, але не всі більш віз стануть.

200-летие—какой це світлий ювілей! Дня народження Пушкіна — що це свято! На якому може бути ні тіні фальші чи нудьги. На якому ніяке звернене ювіляру слово, саме грім де, неспроможна завадити ніякому вдячному шепотінню. Свято Пушкіна. Наш свято!

Схожі реферати:

Навігація