Реферати українською » Русский язык » Назва «Майстер і Маргарита» як еквівалент тексту роману М.А.Булгакова


Реферат Назва «Майстер і Маргарита» як еквівалент тексту роману М.А.Булгакова

Володимир Крючков

г.Саратов

Відомо, що “заголовок художнього тексту (як і епіграф, якщо є) є одне із существеннейших елементів композиції зі своїми поетикою”, “заголовок — це твори... маніфестація його сутності” 1. Спробуємо сформулювати, як назва булгаковського роману маніфестує сутність твори.

Заглавие «Майстер і Маргарита» нагадує нам про знаменитих у світовій літературі «Ромео і Джульєтті», «Тристані і Ізольді», «Дафнисе і Хлое», воно (назва) створено за тією ж моделі і активізує схему “Воно й вона”. Таке традиційне назва відразу ж потрапити “попереджає” читача, що у центрі перебуватимуть герої-коханці, що лінію любовна у цьому творі — центральна. До того ж пам'ять назви і текстов-предшественников нам підказує (скоріш, на підсвідомому рівні), що, очевидно розповідь матиме трагічний характер, а саме вже й був у історії Другої світової літератури. Пригадаємо, наприклад, початкові рядки середньовічного роману «Трістан і Ізольда»: “Не хочете чи, добрі люди, послухати прекрасну повість про кохання та смерті?”, або ж фінальні рядки «Ромео і Джульєтти»: “Але ні найсумнішу повісті у світі, // Чим повість про Ромео і Джульєтті”. Певне, поетичної, романтичної разом із тим трагічною повинна бути історія, яка поїде з назвою роману. Можна припустити, це завжди буде історія то Ромео і Джульєтті з нового — XX столітті. Назва роману, в такий спосіб, вже відразу заявляє тему любові — однією з головних для булгаковського роману.

До того ж тема любові, і цього теж попереджає назва, тут пов'язані з інший темою — темою творчості. У Булгакова перша частина моделі “Воно й вона” — Майстер (“Він”) вбирає у собі той коло уявлень, що існує у нашій несвідомому читацькому сприйнятті пов'язаний з героєм-коханцем (Ромео), разом із тим ширші за змістом. Справа в незвичайності “імені”: Майстер (з тексту це слово пишеться із маленької літери) — це “безіменне ім'я”, имя-обобщение, що означає “творець, в найвищого рівня професіонал у справі”. Майстер — найперше слово, їм відкривається роман загалом, і відкривається воно темою творчості. Але дуже важливо таке: ім'я висловлює сутність особистості (П.А.Флоренский), а й у майстра назви не має, і це розлад, у майбутньому — трагедію особистості, що підтверджує текст роману 2.

Відсутність імені, “невизначеність” імені в головного героя надають невизначеність, нечёткость і непослідовність самому герою та її любовному почуттю до Маргариті зокрема. У насправді, Маргарита — це характер цілісний, самодостатній і завершённый, лідирує в любовному тандемі (що вони стало традицією у російської класичній літературі — у творах Пушкіна, Гончарова, Замятина); сфера Маргарити — це сфера, точніше стихія, любові, все себе що вбирає і собі підпорядковуюча. “Неоформленность” ж коханого Маргарити лише на рівні імені відбиває його “неоформленість” лише на рівні характеру та її невідповідність традиційної для світової літератури ролі героя-коханця, зразковою “моделлю” якого є образ шекспірівського Ромео. Усе це призвело до коливаннях, песимістичних настроях Майстра, у його зречення любові (і зажадав від роману теж): “Ні, пізно, — говорить він про Маргариті. — І нічого над життя. З іншого боку, щоб повністю бачити тебе. Але тобі знову раджу — залиш мене. Ти пропадёшь зі мною”.

Назва роману дивовижно благозвучно, гармонійно. І воно сприймається оскільки у ньому використаний прийом анаграми — повтору літер у обох частинах назви роману: «Майстер і Маргарита». Повтор літер (і буває словах, пов'язаних анаграмматической зв'язком, повним чи неповним) зазначає, що даними словами є і глибинна зв'язок — лише на рівні характеру, долі героїв: герої-коханці створені одне для друга. До того ж слово Майстер коротше зі свого складовому складу, і як наслідок воно звучить енергійніше, відкрито, вагомо, зокрема, ще й тому, під наголосом перебуває [а], з яким пов'язується широта, далеч, розмах... Слово Маргарита — більш протяжне, менш енергійний, під наголосом перебуває утончённое [і], що саме й надає особливу ніжність, жіночність імені героїні.

З іншого боку, явною відмітною фонетичної особливістю імені Маргарити є подвійне присутність у ньому звуку [р] 3 і потрійне присутність звуку [а] — Маргарита. По традиційної колірної класифікації цим звуках відповідає червоний колір — колір пристрасті, у якого жизнетворящей й те водночас трагічної символікою. На відміну від імені героїні, в “імені” героя [р] і [а] — поодинокі (але де вони присутні, що дуже важливо). Як кажуть, в фоносемантическом плані ім'я героїні є “целеустремлённым”, цільним, хіба що “монолітним”.

Ім'я ж Майстра у сенсі є менш “чітким”, більш разнонаправленным, хоча що у ньому під наголосом звук [а] і фінальний звук [р] (“червоні” зі своєї колірної характеристиці) зближують його безпосередньо з ім'ям героїні роману. І це вкотре підкреслює гармонійність, “кревність” імен, характерів і доль Майстра й Маргарити.

Будучи еквівалентом тексту, назва заявляє його основні теми та його трагічне рішення. Однак у цьому разі назва не відбиває повноти змісту тексту, він цілком тотожний тексту, у якому, крім теми кохання, і творчості, також центральної є і проблему добра і зла. Це спонукало автора передувати тексту як назва, а й епіграф, котрий заявляє ще однієї теми роману і ще один і теж центрального героя — Воланда.

Примітки

 1 ТюпаВ.И. Твір і його // Літературний текст: Проблеми та методи дослідження // Аспекти теоретичної поетики: До 60-річчя Натана Давидовича Тамарченко. М.–Тверь, 2000. Вып. 6. С.9.

 2 ВанюковА.И. Заглавие і епіграф у романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита» // Філологія. Саратов, 1996. С.72–78.

 3 ЗамятинЕ. Техніка художньої прози // Літературна навчання. 1988. №6. С.95.

За класифікацією Е.И.Замятина, “Р — ясно промовив про щось гучному, яскравому, червоному, гарячому, швидкому... звуки Д і Т — про щось душевному, тяжкому, про тумані... з А пов'язується широта, далеч, океан, марево, розмах”. Своїм сприйняттям звуків Е.Замятин, як відомо, керувався у власному художньої практиці, і, зокрема, у виборі імен для героїв роману «Ми» — Д-503 та її коханої I-330. Тут фоносемантика (тобто значеннєве значення звуків) використана у найбільш явному вигляді.

Список літератури

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту http://lit.1september.ru/

Схожі реферати:

Навігація