Реферати українською » Русский язык » Фаддей Булгарін про наполеонівських війнах (про прагматиці мемуарного тексту)


Реферат Фаддей Булгарін про наполеонівських війнах (про прагматиці мемуарного тексту)

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Любов Кисельова

У 1845 р., намагаючись домогтися уряд кредити видання "Північної бджоли" і нагадуючи про своє заслуги, Ф. У. Булгарін підбив підсумки своєї літературній діяльності за століття:

"До цього часу написано мною і видано друком: у справі словесності: 16 томів романів, 18 томів повістей, статей звичаї, біографій, різних історичних уривків і подорожей <далі він перерахував інші твору й періодичних видань> а написано і видано мною протягом моєї літературного життя 173 томи. Осмеливаюсь стверджувати рішуче, що жодного письменник не надав більшої діяльності".1

До смерті в 1859 р. Булгарін встиг видати ще чимало. Нещодавно А. І. Рейтблат додав до них грубезний тому агентурних записок, Булгариным до друку не призначених.2 Вчені явно пасують перед такою кількістю томів (близько 200!), і Булгарина дуже мало порушено дослідницької рефлексією.3 Чимале цих творах належить темі наполеонівських війн - тут та жіночі романи, і повісті, і, і мемуарно-исторические нариси (про які йтиметься нижче). Запропоновані нами міркування - це лише перше наближення до не дослідженої темі.

Так вже виходить, що будь-який вивчення текстів Булгарина доводиться починати з їх прагматики. Булгарін, як, був у першу чергу тактиком. От і займатимемося в тим, яку роль своєї "літературної тактиці" (використовуючи вираз Бєлінського) Булгарін призначав власним мемуарно-историческим нарисам про наполеонівських війнах. Цей аспект важливий, як здається, як розуміння творчості Булгарина, а й як показник відносини російського суспільства другий чверті ХІХ ст. до наполеонівської темі, і навіть на вирішення питання у тому, кому право "писати історію", особливо коли йшлося про такі доленосних подіях, як наполеонівські війни. Тут ми продовжуємо тему, разрабатывавшуюся А. Р. Тартаковским у його своїй фундаментальній праці про який вплив епохи й теми 1812 року в долі російської мемуаристики.4

Булгарін обіймав російському культурному контексті у першій половині в XIX ст. виняткове місце, оскільки його, мабуть, єдиним видатним російський письменник, відкрито надавши своє перо уряду (маємо у вигляді його публічну літературну діяльність, а чи не співробітництво з III відділенням). А. І. Рейтблат бачить у співробітництво з владою причину з літературних невдач. "У Росії вже початку ХІХ ст. однією з найважливіших передумов високої літературної репутації стає протистояння владі". "Булгарін був приречений", - пише дослідник.5 Нам здається, що ситуація складніша й цікавіше.

Не чіпатимемо цього у якій мірі перехід у урядовий табір після 14 грудня був із боку Булгарина вимушеним заходом. Зауважимо, що, зробивши свій вибір, Булгарін не обмежився агентурної діяльністю, він повернув свою письменницьку долі й зробив із цього літературний жест. Завдяки цьому він дав нам всі підстави це перехід, як та інші події його письменницької кар'єри, як як епізоди з його приватного життя, але як частина його літературній біографії. Знаменно, що побудова власної літературної репутації, свого способу як літератора були предметом його постійних турбот. Те, як і намагається будувати свою репутацію, який приваблює при цьому "життєвий матеріал", гідно докладного вивчення. Характерно, що Булгарін послідовно робить надбанням читачів різноманітні (і неоднозначні) факти власної складною і строкатої життя. Його військова кар'єру й що у наполеонівських війнах саме належать до подій такого розряду.

Біографія Ф. У. Булгарина, справді, може бути посібником з вивчення військової історії кінця XVIII - на початку ХІХ ст. Народжений у Польщі, закінчив Сухопутный шляхетный кадетський корпус у Петербурзі, воював проти Наполеона в Пруссії і поза Фридландское бій нагородили орденом Анни 3 ст., потім воював у Фінляндії в Шведську кампанію 1808-1809 рр. (спровокована тильзитскими угодами між Францією і Росія, вона належить до епохи наполеонівських війн як хронологічно, т.к. входило у наполеонівський план розділу сфер впливу з Росією і з тимчасовим союзником). Увесь цей час Булгарін був у складі лейб-гвардії Уланського Його Імператорської Високості Государя Цесаревича (Костянтина 0Павловича) полку. Звільнений у відставку у чині підпоручника "по поганий атестації", Булгарін перейшов у наполеонівську армію, в Польський легіон, у складі воював хто в Іспанії, потім у складі 7-го легіону французьких улан воював у Росії в Пруссії, де потрапив до полону в 1814 р. Під наполеонівським прапорами Булгарін заслужив чин капітана і орден Почесного Легіону. Лише 1826 р. відставний французької служби капітан було перейменовано на колезького асесора, коли з протекції 3-го відділення зарахували до міністерства народної освіти.6

Про всіх кампаніях, у яких брав участь (крім "російської"), Булгарін, вже російський письменник, залишив твору й спогади, починаючи початку 1820-х рр. що публікувались у російській друку.

Зупинимося з його першій книжці - "Спогади про Іспанію", вийшла окремим виданням в 1823 р. Звісно, така публікація з боку колишнього наполеонівського офіцера, не замалчивавшего (хоча й выпячивавшего), на чиєму боці воював, і каявшегося у тому, можна було сприйнята у Росії як виклик і призвести до скандалу. Проте полемічний і задерикуватий Булгарін у разі не хотів скандалу й постарався докласти всіх зусиль, щоб уникнути. Як дотепно зауважив акад. М. П. Алексєєв, по "Про про Іспанію" "не легко здогадатися"7 у тому, що й автор боровся проти іспанців у військах Наполеона.

Публікацію добре розрахованим актом. Книжка була на рецепцію різними громадськими угрупованнями це й прагнула задовольнити найрізноманітнішим смакам. Історичний контекст для публікації був обраний осмислено. Ліберально мислячу частина російського суспільства, сочувствующую іспанської революції початку 1820-х рр., мав залучити сам об'єкт, і навіть опис героїчного опору іспанців завойовникам, картини народної війни, паралелі з Вітчизняної війною 1812 р. З іншого боку, співчутливий розповідь Булгарина про долю іспанських Бурбонів цілком укладався на офіційну реакцію російського уряду самі іспанські події початку 1820-х рр. Була одна особливість: книга виділялася своїм виразним полонофильством. Булгарін з неприхованою замилуванням описує героїзм Польського легіону хто в Іспанії, кожного разу наголошуючи, що зі своїми перемогами французька армія мусила безмежній хоробрості поляків - ніж поляк Булгарін забезпечив собі високу репутація серед співвітчизників. Ставлення до поляків у Петербурзі початку 1820-х рр. було складним, але полонофильские настрої були й в урядових, й у декабристських колах, тож і цей бік забезпечувала твору читацький кредит. Коррелировала книжка, і з літературним контекстом 1820-х рр. - романтичної екзотикою пейзажу, напруженими батальними сценами, національним іспанського колориту тощо.

Проте нас особливо цікавить образ автора-повествователя і знаходять способи висловлювання на тексті авторської погляду. Для побудови образу автора використовуються два хронологічних зрізу. Як учасник подій він представлений хоробрим, ініціативним і гуманним офіцером (порівн. оповідання про порятунок іспанської жінки - від насильства, сім'ї гверильяса від загибелі тощо.). Як письменник, автор спогадів, він у тексті як "гнаний світом мандрівник". Тут Булгарін досить вміло використовував романтичну маску. У одному із "ліричних відступів" він звернувся безпосередньо до М. І. Гнєдичу, якому присвятив "Спогади про Іспанію", з такими словами:

"Про як би хотів, люб'язний М. І.! на приємні хвилини, которыя ви доставляли мені, сірому чужих краях, на розради, которыя ви проливали в розшматоване несправедливостями моє серце, нагородити вас <...>" тощо.8

Якщо говорити ставлення до описуваних подій, то авторську позицію у книзі можна охарактеризувати як і вищого рівня обережну. Перше питання, що з неминучістю виникав при зверненні до іспанському сюжету, це концепція народної війни. Про неї Булгарін пише вже в перших рядках "Передмови":

"Я має намір подати читачам разительныя риси народної війни, прославившей Іспанію та нанесшей першого удару могутності Наполеона, тоді, коли Іспанці спонукувані були любов'ю Вірі, верностию до престолу і любовию до батьківщини" (б/п).

Вже цих рядках Б. уміло поєднує дві, сутнісно, різні концепції народної війни: боротьба народу за національну незалежність" і боротьба за непорушність легітимних принципів. Остання лінія стане, як було зазначено показано А. Р. Тартаковским, найважливішою складовою офіційної концепції Великої Вітчизняної війни 1812 р. при Ніколає I.9 Булгарін вже на початку 1820-х рр. передбачив цієї тенденції, що знаменно. Протягом "Спогадів про Іспанію" автор багаторазово підкреслював, що став саме любов іспанців до свого королю Фердинандові і "відданість Бурбонам викликали хвилю народного опору. Не випадково А. Х. Бенкендорф, рекомендуючи Булгарина уряду України у 1826 р., особливо відзначив цей твір та її корисну тенденцію: "Булгарін видав "Спогад про Іспанію" у цьому намір, щоб довести, що, запалений любові до своїм государям, буває непереможний".10

Зупинимося тепер у притаманних Булгарина засобах організації розповіді, коли всередині однієї або у двох поруч що стоять фразах відбувається переміщення погляду автора-повествователя. Перший приклад узятий із того місця книжки, де розповідається про підготовку повстання на Мадриді, викликаного, як підкреслює Булгарін, протестом проти віроломства Наполеона стосовно Фердинандові і загалом до іспанському королівському дому:

"В усіх життєвих містах, а Мадрите, народ явно нарікав і за будь-якому разі ображав Французів. Натовпи громадян радилися вдома і тіснилися тут. Патріотичні прокламації порушували дух народний і закликали до зброї. Іспанці день у день ставали сміливіше, і, нарешті зухвалість черні перейшла кордону. Французи приблизно карали підбурювачі громадського спокою, проте тим не успокоивали, але ще більше дратували жителів. Нарешті, 2-го Травня 1808 року, голос помсти пролунав в Мадрите, і змовкав хто в Іспанії впритул до скинення Наполеона" (З. 22-23).

Важливо зазначити, як у процесі розповіді думка непомітно зсувається - начебто з допомогою використання невласно-прямої промови. Перша фраза більш-менш нейтральна: "В усіх життєвих містах, а Мадрите, народ явно нарікав і за будь-якому разі ображав Французів". Друга й третя вже переводять думку оповідача набік іспанців: "Натовпи громадян радилися вдома і тіснилися тут. Патріотичні прокламації порушували дух народний і закликали до зброї". Третя і четверта фрази чудово зіштовхують "іспанську" і "французьку" позиції. Ср.: "Іспанці день у день ставали сміливіше" - "і, нарешті зухвалість черні перейшла кордону. Французи приблизно карали підбурювачі громадського спокою". Остання фраза знову нейтральна, хоча, як й перша, скоріш має "происпанский" характер ("голос помсти пролунав в Мадрите, і змовкав хто в Іспанії впритул до усунення Наполеона").

Зауважимо, що Булгарін було засвідчити мадритского повстання (він у цей час воював у Фінляндії у складі російської армії). Можна було припустити, що така стиль видає використання друкованих джерел, куди автор іноді прямо посилався у книзі, але яких часом і мовчав. На остання обставина прямо зазначив Бєлінський: "Попри те що, що, під крилами переможних орлів Наполеона, р. Булгарін сам міг багато побачити й помітити хто в Іспанії, попри це - його "Спогади про Іспанію" нагадують не лише одну Іспанію, але ще "Історію війни португальської і іспанської", тв. Бошана...".11

Проте ще один приклад вже безпосередньо з особистими враженнями. Описуючи боротьбу наполеонівської армії з іспанськими партизанами, Булгарін говорить про своєму начальника:

"Під проводом Генерала Лоазана - суворого воїна, про яку не можна сказати, що він пройшов за всієї суворості службовими щаблями часто-густо давав волю солдатам з цього приводу жителів, вимагаючи від перших самої лише хоробрості і безстрашності - наша рухлива колона кілька тижнів переслідувала серед стосів Риоха, (що у Старій Кастилии) Гверильясов та інші інсургентів і розбійників, якими іменами роздратований противник зазвичай називає захисників батьківщини" (З. 72-73).

Останню частину свого заплутаною фрази Булгарін коментує сам, приписуючи невтішні визначення на адресу іспанців ("інші інсургенти", "розбійники") "роздратованому супротивнику" (якого - нагадаємо - сам належав!). Проте перша частина явно потребує перекладі з російської російською. У похвальну характеристику Лоазана поступово вплітаються відомостей про узаконеному мародерство французів. Проте Булгарін засуджує мародерство, вважали його одній з причин поразки наполеонівської армії у Іспанії, у Росії, тому своєму хорошому начальнику він приписує а то й боротьбу, то хоч обмеження мародерства: "не можна сказати, що він <...> часто-густо давав волю солдатам з цього приводу жителів" (побічно вказуючи, як і сам він не дуже заплямований притеснением мирного населення). До речі, лише які були Булгарін розповів читачеві, як французи повісили іспанського священика, учасника опір, - звідси визначення "суворий воїн" в характеристиці Лоазана.

Зрозуміло, подібні приклади побудови тексту легко помножити. Як бачимо, авторська думка в "Спогадах про Іспанію" дуже рухається. З одного боку, Булгарін начебто не приховує власного участі у іспанської війні за французів, але, з іншого, намагається всіляко затушувати цю обставину або, по крайнього заходу, виставити свою поведінку стосовно іспанцям в вигіднішому освітленні. Усе це проявляється у відборі подій, а й у рівні структури розповіді. Причому сам Булгарін намагається подати свою "рухливу" думку як вияв об'єктивності, тому, описуючи війну, він неодмінно намагається похвалити жодна зі сторін, однак той водночас висловити своє співчуття "правильної" боці.

Включаючи книжку про іспанської війні на свій зібрання творів 1830 р., Булгарін перейменував їх у "Картину іспанської війни під час Наполеона". М. П.

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація