Реферати українською » Социология » Негативні соціальні явища, пов'язані зі злочинністю


Реферат Негативні соціальні явища, пов'язані зі злочинністю

Страница 1 из 11 | Следующая страница

Зміст

 

>1.Понятие злочинності, їх класифікація

1.1 Соціальна природа поняття злочину

1.2 Сутність й ті види негативних соціальних явищ, що з злочинністю

1.3 Вивчення злочинності у соціальному контексті

2. Причини існування негативних явищ

2.1 Причини існування пияцтва і алкоголізму

2.2 Причини існування наркоманії

2.3 Причини існування проституції

>3.Мери для поліпшення кримінальну ситуацію країни

3.1Общесоциальние заходи боротьби, і заходи ОВС

3.2 Індивідуальна виховна робота

Укладання

Список використаної літератури


Запровадження

Злочинність - то соціальна явище, залежна іпроизводна та умовами й правничого характеру громадського буття, складається з діянь, скоєних людьми у суспільстві та проти інтересів товариства (чи панівного класу). Проте цей ознака Демшевського не дозволяє відрізнити злочинність з інших понять. Наприклад, до класу соціальних явищ ставляться будь-яке одиничне злочин,девиантность, взаємодії соціумі. У разі йдеться про генезисі злочинності, та не її визначенні.

Чому робить злочин людина? Чому на вирішення своїх проблем багато обирають злочинний шлях? Що робити з метою недопущення цього? Це питання хвилюють уми людей не одне тисячоліття. Там намагалися відповісти філософи та письменники, соціологи й лікарі, економісти та політики.

Проблема злочинності завжди займала одне з перших місць серед найгостріших проблем, тривожних думку. У другій половині XX в. у різних країнах її ставили за значимістю на друге-третє місце. Про неї, зазвичай, висловлюються все, вважаючи, що його виконання доступно всім. Більшість політиків, прагнуть влади, передусім обіцяють покласти край розгулом злочинності. Виступи політиків, громадських діячів, матеріали засобів завжди сприймаються із живим інтересом. Це зрозуміло, оскільки зачіпаються життєво важливі, що стосуються кожної людини питання. У цьому, зазвичай, висвітлюється найочевидніша в проблемі злочинності, помітне багатьом, нерідко висловлюються погляди, досить поширені у думці, відразу пропонуються певні рішення. Ці рішення здавалося б здаються і геть радикальними, і реалізованими в стислі терміни. Але показує, що така «прості» рішення тільки дуже недовго змінюють положення справ, потім злочинність «розпочинає своє»: змінюються лише форми кримінального поведінки або місця скоєння злочинів.

>Криминология як наука, крім дослідження злочинності і його причин, особистості злочинця й питання запобігання злочинам, вивчає питання, тісно пов'язані зкриминологическими проблемами. При аналізі злочинності, наприклад, можна знайти її тісний зв'язку з поруч явищ, що розглядаються як антисоціальні, негативні соціальні, фонові. До таких явищам, зокрема, ставляться пияцтво і алкоголізм, наркоманія, проституція.

Фахівці у сфері боротьби з злочинністю, кримінологи старанно вивчають подібні виступи і відстежуючи публікації, оскільки вказують одержувати інформацію то, часом несподіваних аспектах проблеми, про думку, нестандартних пропозиціях. Проте ці самі публікації й виступи нефахівців таять небезпеку створення ілюзії, ніби вся проблема злочинності зводиться до лежачим лежить на поверхні явищам, а аналіз злочинності і його причин, не вимагає спеціальних пізнань. Багато хто вважає, що покласти край злочинністю можна, керуючись лише «здоровий глузд» - повсякденним свідомістю, не вивчаючи і враховуючи весь накопичений у плані людський досвід. Причому нерідко відкидаються наукові рекомендації і ігноруються навіть вимогу закону з посиланнями «надзвичайність». Та через два короткий час у таких випадках злочинність знову росте, і стає небезпечнішої, ніж раніше, бо її причини зберігаються. На зміну затриманим, арештованим злочинцям приходять нові обличчя, які були і які діяли так само соціальних умовах, що раніше які виконували злочину люди. Про необгрунтованої жорстокості боротьби з злочинністю, порушеннях законності довго пам'ятають правопорушники, їх рідні та близькі. У разі відбувається відчуження населення від втручання влади, воно цурається співробітництва із нею у боротьби зі злочинністю. Без допомоги населення успіх тут неможливий. І те, що, вочевидьспециалистам-криминологам в усьому світі, що закріплено навіть у ряді міжнародно-правових документів, досі нерідко огульно відхиляється дилетантами.

Окреме злочин як частину всієї сукупності злочинів - це випадкове явище, оскільки принципово передбачити неможливо, чи відбудеться цей злочин чи ні, хоч би чинниками ми оперували. Злочинність ж, як засвідчило А.Кетле, - це явище необхідно закономірне тому, що ми можемо передбачити рівень злочинності (зрозуміло, з часткою наближення) на майбутній період, знаючи динаміку його розвитку.

Злочинність має не властивим ніяким окремим злочинів властивістю, як «підпорядкованість певної закономірності»: володіння станом (абсолютне кількість усіх злочинів за певний період), рівнем (ставлення числа всіх злочинів до чисельності населення), динамікою (зміна стану або рівня в часі та просторі). Виходячи з цього можна стверджувати, що злочинність - цесверхсуммативная сукупність масових форм злочинів.

Злочинність - це статистична сукупність масових видів злочинів, що має певним станом, рівнем і динамікою.

Метою згаданої дипломної роботи є підставою вивчення негативних соціальних явищ, що з злочинністю.

Основні завдання роботи:

1. Розглянути поняття злочинності, їх класифікацію;

2. Вивчити причини існування негативних явищ;

3. Розкрити заходи для поліпшення кримінальну ситуацію країни.


1. Поняття злочинності, їх класифікація

1.1 Соціальна природа поняття злочину

Якщо звернутися до джерел праваX-XVII ст., то них важко знайти термін, який би охоплював все карані форми поведінки людей. Староруське право, найважливішим пам'ятником якого вважається Російська Щоправда (у різних редакціях), нерідко використало слово «образа», але було неправдою вважати, що його передбачало будь-яке кримінальний діяння, т. е. мав державне значення родового поняття. Аналогічне слід зазначити і термінах «хвацьке справа» (>Судебник Івана Грозного 1550 р.), «зле справа» (Соборний Покладання 1649 р.) тощо. буд.

Разом про те вже у середньовічних княжих статутах і статутних грамотах починаються вживатися словосполучення на кшталт «хто порушити ці правила» (Статут Володимира Святославича.Синодальная редакція), «хто ж встановлення моє порушить» (Статут Ярослав Мудрий. Коротка редакція), «хто ж матипреступати ця правила» (Статут великого князя Всеволода) тощо. буд. Швидше за все, що саме основі такої роду словосполучень, використовуваних зазвичай, у заключної частини княжих статутів, у майбутньому у період Петра I і його широко поширюється узагальнюючий термін «злочин», з яким стали пов'язувати всяке поведінка,объявляемое злочинним.

Етимологія даного терміна (подібна, до речі, з походженням відповідних слів за іншими мовами: у "англійському й французькому -crime, німецькій -Verbrecher, в іспанському-delitos тощо. буд.),характеризуемая у літературі зазвичай як за кін, будь-які кордону, межі, обумовила поява поглядів на поняття злочину як у деякого роду порушення (волі, закону, права в об'єктивному і суб'єктивному сенсі), як і позначилося однією з перших вітчизняних законодавчих формулювань: «Будь-яке порушення закону, крізь якийпосягается на недоторканність прав влади верховної і встановлених нею влади, або ж на права або ж безпека суспільства, чи приватних осіб, є злочин» (ст. 1Уложения про покарання кримінальних та виправних у редакції 1845 р.).

>Порожденная здебільшогоетимологическим тлумаченням, таке трактування злочину як деякого штибу порушення (закону, правничий та т. буд.), яка фіксує й не так його фізичну, скільки юридичну природу, проіснувала порівняно недовго, і у наступній редакціїУложения (1885 р.) з фактом порушення стала зв'язуватися не родова, а видова характеристика злочину: «Злочином чи провиною визнається як саме протизаконне діяння, і невиконання те, що під страхом покарання законом наказано».

Аналізуючи наявні нині визначення поняття злочину, ми можемо замислитися з того, чому для законодавця і кримінально-правової науки ставлення до злочині як певного роду діянні виявилисяпредпочтительними, ніж колись існувала трактування цього поняття, як порушення ними закону, правничий та т. п. Вочевидь, що з причин - бажання перенести акцент з допомогою юридичної боку злочину на фактичну, т. е. на, що у певному сенсі є первинної. Що ж до інший причини, вона безсумнівно пов'язані з рішенням питання про можливість карності з так званого «голого наміру», т. е. самого наміри, думки, бажання зробити якісь вчинки.

Нині положення про те, що діяння може бути злочину, стало аксіомою, тому сама думка про обгрунтованості побудови відповідних дефініцій сприймається як звісно ж зрозуміла. Разом про те, на відміну традиційного трактування, яка вбачає у злочині безпосередньо саме діяння, в юридичної літературі висловлювали думку у тому, що як кращим є визначення злочини відбуваються з використанням термінів «дію» і «бездіяльність».

Констатуючи наявність деяких нюансів у трактуванні родової приналежності поняття злочину, слід водночас підкреслити, що і де вони пов'язували з необхідністю концептуального його переосмислення у плані. Тим більше що, конструюючи визначення злочин з типу - злочин є діяння, відмінне деякою сукупністю ознак (громадської небезпекою,противоправностью тощо. буд.) поняття злочину, окремі автори, усвідомлюючи чи ні, відводять у разі діянню роль поняття, куди входять своїм змістом все елементи складу якихось злочинів. У результаті виникає, якщо так висловитися, гранично широка трактування смислового значення терміна «діяння», коли кожен з елементів складу сприймається як структурна, складова частина злочину.

Злочин немислимо без діяння. Але він так само немислимо і провини, порушення наданих правий і покладених обов'язків, заподіяння або створення загрози заподіяння шкоди. У визначенні поняття злочину важливо, отже, вказати як те що, без чого злочин немає як такий, а й у те, що об'єднує всі необхідні ознаки у єдине ціле і дозволяє розкрити взаємозв'язок з-поміж них і злочином. Цінність визначення злочину через категорію «ставлення» міститься у тому, що його дозволяє підкреслити нерозривний зв'язок між внутрішніми зовнішніми ознаками злочину.

Чому скоєні власними силами, т. е. й без участі волі чи свідомості дії (бездіяльність), які б тяжкі наслідки вони призвели до, що неспроможні вважатися злочином? І тому, що мені немає висловлювання внутрішнього, особистісного відносини індивіда. І чим пояснюєтьсяненаказуемость з так званого «голого наміру», т. е. намірів, переконань як? Тим, що внутрішнє, психічне ставлення особи не знайшло зовнішнього висловлювання на конкретному зачіпає інтереси оточуючих дії чи бездіяльності. Підкреслюючи, що у злочині, завжди передбачається нерозривна взаємозв'язок зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) його сторін, ми цим бачимо у злочині суспільно значиме ставлення індивіда.

Факт, хоч як усяка дія і бездіяльність, досконале під медичним наглядом свідомості людини та волі людини, має вважатися злочином, мабуть, ніколи й ніхто сумнівів не викликав. Так само очевидною була й те: злочином може називатися лише таке діяння, що вабить у себе певні наслідки. Примітно, що, вирішуючи питання доцільності свідчення про них же в визначенні поняття злочину, ще Я. З.Таганцев свого часу висловлював ряд міркувань, і сьогодні заслуговують уваги. Так, помітивши, деякі зарубіжні криміналісти схильні спеціально згадуватимуть у дефініціях злочинів про наслідки кримінальних діянь, вона констатувала:понимаемие як саме зазіхання правову норму, саме ушкодженняправоохраняемого інтересу чи поставляння їх у небезпека, злочинні наслідки притаманні кожному злочинному діянню, однак за такий їх інтерпретації даний ознака злочину втрачає своє практичного значення. Не то, можливо діяльності, яка супроводжувалася б найрізноманітнішими змінами у світі, але кримінальна право має справу лише з з них, які знаходяться юридично значимими, суттєвими.

Ув'язуючи злочинні наслідки лише з такої роду змінами навколишньої дійсності, М. З.Таганцев розрізняв діяння шкідливі (фактично які спричинили шкідливі наслідки) і небезпечні (створивши лише загрозу їхнім фактичного появи). Характеризуючи цьому разі небезпека як одне з можливих злочинних наслідків, він думав, що вона завжди існує об'єктивно, незалежно як від самої факту усвідомлення її винним, і від характеру - навмисного чи необережного - психічного відносини; може або ж указуватися у кримінальній законі, або матися на увазі їм; бути результатом як дії, а й бездіяльності особи; загрожувати певним чи невизначеним благ та інших. Крім визнання небезпеки виглядом злочинних наслідків деякою групи діянь, автором згадувалися решта 2 її значеннєвих значення кримінальному праві: як моменту що розвивається шкідливої діяльності («Зла і суб'єктивно небезпечна воля, здійснюючи за, помалу набирає також об'єктивну небезпека, що стає все грізніший і грізніший...») як і однієї з «істотних ознак, визначальних саме поняття кримінально караною неправди; об'єм і енергія цій небезпеці є суттєвим моментом, службовцям основою встановлення відносної кримінальної важливості діяння й у визначення законодавцем розмірів кримінальної кари».

>Многозначность терміна «небезпека» придбала особливе значення після ухвалення керівних почав у кримінальній праву 1919 р., яких у ст. 5 було сформульовано становище - злочин є порушенням порядку громадських відносин, що охороняється кримінальним правом - і навіть наступній статтею пояснювалося: злочин є «дією чи бездіяльністю, небезпечним даної системи громадських відносин». Примітно, що в разі небезпека діяння стала вперше розглядатися законодавцем як обов'язкове ознаки будь-якого злочину (незалежно від цього, призвело до воно або призвело до фактичне заподіяння шкоди) і його спрямованість була ув'язана із дуже «системою громадських відносин».

Кримінальні кодекси РРФСР 1922 і 1926 рр., прямо не згадуючи про що така системі, оголошували злочином лише суспільно небезпечне діяння, вбачаючи у ній загрозу «основам радянського ладу синапси і правопорядку, встановленому робітничо-селянської владою на перехідний до комуністичного строю період».

У початковій редакції ст. 7 КК РРФСР 1960 р. злочин характеризувалося як суспільно небезпечне діяння,посягающее на радянський державний лад, соціалістичну систему господарства, соціалістичну власність, особистість, політичні, трудові, майнові та інші громадян, так само як іншепосягающее на соціалістичний правопорядок суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливої частиною КК.

Під час підготовки проекту (1994 р.) чинного КК його розробники, бажаючи «відмовитися від ідеологічних штампів, і навіть підкреслити думка, що кримінальне право охороняє від злочинів як інтереси суспільства, а й правами і законні

Страница 1 из 11 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація