Реферати українською » Социология » Соціальна політика держави та охорона здоров'я


Реферат Соціальна політика держави та охорона здоров'я

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Воронезьку Державна Медична Академія

їм. М. М. Бурденка.

Інститут сестринського освіти.

Факультет вищого сестринського освіти.

Кафедра філософії й гуманітарною підготовки.

Контрольна робота

 «Соціальна політику держави і здоров'я».


Виконала студентка III курсу

301 група

Мельникова Валентина Василівна

 

Перевірив:

Воронеж – 2007 рік


План

I. Основні етапи реформування російської охорони здоров'я в

80-90 роки:

1.1. Експерименти по інтенсифікації використання ліжкового фонду.

1.2. Новий господарський механізм.

1.3. Введення обов'язкового медичного страхування.

II. Концепція розвитку здоров'я та медичної науки Російській Федерації на початку 21 століття:

2.1. Програма державних гарантій надання громадянам Російської

Федерації безплатної медичної допомоги.

2.2. Концепція охорони здоров'я населення Російської Федерації на період

до 2005 р.

2.3. Концепція модернізації системи обов'язкового медичного

страхування Російській Федерації.

2.4. Створення нового міністерства

III. основні напрями реформування охорони здоров'я на час:

3.1.Приоритетний національний проект "Здоров'я".

3.2. Мета і завдання пріоритетного національного проекту.

3.3. Відповідність основних напрямів пріоритетного національного

проекту завданням рішення системних проблем охорони здоров'я.

3.4. Про хід реалізації національного проекту «Здоров'я» біляНовохоперского району.

IV. Укладання.


I. Основні етапи реформування російської охорони здоров'я в 80-90 роки.

З кінця 80-х рр. російське охорону здоров'я переживає серію безперервних реформаторських перетворень. Фундаментальні проблеми охорони здоров'я, намічені у 1980-тих рр. люди, отримавши розвиток в період, не знайшли свого вирішення. З огляду на соціально-політичного кризи та економічного спаду продовжувало погіршуватися здоров'я населення. Особливу тривогу стала викликати несприятлива демографічна ситуація,превратившаяся в важливий політичне, і соціально-економічний чинник подальшого розвитку та безпеки Російської держави.

Основні ідеї реформування охорони здоров'я на нашій країні було сформульовано ще наприкінці 1980-х рр., коли почала очевидною безперспективність розвитку галузі. Стимулом пошуку нових шляхів розвитку стала несприятлива ситуація у галузі охорони здоров'я на тлі неефективного використання виділених із метою фінансових і матеріальних ресурсів.

Це був масштабних змін. Країна стояла перед вибором свого подальшого історичного шляху. Існувала можливість еволюційного розвитку подій із реформуванням існуючій соціально-економічній системи та революційного шляху, повного зламу старої системи і учасників будівництва нової держави.

Росія вибрала другий шлях. Економічна політика визначила напрям реформ у охороні здоров'я з урахуванням розвитку товарно-грошових відносин. На думку реформаторів минулих років, тільки ринкові механізми могли збільшити ефективність медичного обслуговування населення.

Стратегічним напрямом розвитку вітчизняної охорони здоров'я стало запровадження системи ЗМС. Відповідно до законом РФ від 28.06.1991 N 1499-1 "Про медичне страхування громадян, у Російської Федерації" планувалося створення ринкового механізму взаємодії між суб'єктами соціального страхування із елементами конкуренції. Передбачалося, що вітчизняні виробники медичних послуг і страхові компанії економічно зацікавлені у підвищенні якості медичної допомогу й ефективне використання фінансових коштів. Однак це цього не сталося. Реформатори проігнорували існуючій соціально-економічній та політичної ситуації країни. Запровадження ЗМС розвивався період триваючого економічної кризи за умов недостатнього фінансування, коли прописані у законі економічні принципи ж не працюють. Система ЗМС стала додатковим джерелом фінансових коштів. У разі хронічного недофінансування всіхбюджетополучателей асигнування до охорони здоров'я повсюдно зменшувалися на величину одержуваних коштів за лінії ЗМС.

>Пятнадцатилетие реформ, не призвело до досягненню спочатку поставленої мети. До цього часу недостатнє фінансування охорони здоров'я узгоджується з низькою ефективністю використання ресурсів немає і незбалансованістю структури подання медичної допомоги. Спостерігається порушення декларованих принципів соціальної справедливості у питаннях доступності меддопомоги, а рівень якості та громадянської культури медичного обслуговування населення відповідає вимогам. Основний упор зроблено на вдосконалення фінансово-економічних взаємин у охороні здоров'я супроводжувався ігноруванням чи недооцінкою багатьох інші проблеми організації медичного обслуговування.

>Амбулаторно-поликлиническая служба виявилося може забезпечити населення доступними цінами й кваліфікованим медичним обслуговуванням лише на рівні первинної ланки, де починають і закінчують обстеження і лікування до 80% населення,обращающегося за медичної допомогою. Стали очевидними недоліки організації. Істотні диспропорції обсягом фінансування амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної допомоги (відповідно, 20-30 і 70-80% усіх витрат до охорони здоров'я) обмежують можливість розвиватися матеріально-технічної бази й впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій подання медичної допомоги на до- іпослегоспитальном етапах, що зумовлює розширенню показань до стаціонарному лікування та подорожчання медичної допомоги у цілому.

Відсутня економічна мотивація розвиткустационарозамещающих видів допомоги, втрачаються комплексний підхід до здоров'я пацієнта спадкоємність між лікарями обстеженні і лікування, що негативно впливає на економічність і результативність медичного обслуговування. Потребує вдосконалення система ЗМС, що має низку серйозних системних недоліків, включаючи незбалансованість програм ЗМС за видами й обсягів медичної допомоги хворим із розмірами фінансування, невиконання суб'єктами РФ своїх зобов'язань зі сплати страхових внесків на непрацююче населення у обсязі, відсутність механізмів їх реалізації цих зобов'язань, низька керованість системи ЗМС.

Сформована модель ЗМС окремо не змогла суттєво вплинути на ефективність використання ресурсів охорони здоров'я. Нереалізованими виявилися очікування щодо конкуренції страховиків як чинника ефективнішого взаємодії з медичними організаціями у сфері застрахованих. Населення практично неможливо вибрати страховика. З іншого боку, страховики не несуть фінансових ризиків відношенні оплати медичної допомогу й тому зацікавлені у виборі ефективніших варіантів організації надання медичної допомоги застрахованим.

Стан матеріально-тех-нічної бази лікувально-профілактичних установ (ЛПУ) залишає бажати кращого. Середній знос будинків становить понад 60%. Чимало їх ми вимагають капітального ремонту й реконструкції. Знос обладнання становить 80 і іще %.

1.1.     Експерименти по інтенсифікації використання ліжкового фонду.

Першою, і дуже скромною спробою реформування охорони здоров'я були експерименти підвищення інтенсивності використання ліжкового фонду ЛПУ з допомогою вдосконалення лікувально-діагностичного процесу у 1982-1986 рр. У тому основі лежало розширення прав керівників медичних закладів зі зміни штатного розкладу, нормативів трудовий навантаження персоналові та його матеріального стимулюванню, навіщо в ЛПУ створювалися відповідні фонди. Підвищення інтенсивності використання ліжкового фонду здійснювалося шляхом матеріальним стимулюванням персоналу не змінювалась існуючого фінансово-економічного механізму, тому ці нововведення не можна розглядати, як прообраз реформи охорони здоров'я. У разі експерименту перебування пацієнтів в стаціонарі скоротилося на 1,5 дня, оборот ліжка зріс понад 5%. У цілому нині підсумки експерименту було визнано Міністерством охорони здоров'я СРСР позитивними.

Далі була зроблено другий, серйозніший крок - запроваджено новий господарський механізм (>НХМ). Саме тоді було вперше чітко сформульована необхідність оплачувати не розгорнуту медичну мережу, а кінцеві результати діяльності ЛПУ.

1.2.     Новий господарський механізм.

КонцепціяНХМ розробили з урахуванням принципів децентралізації і нових економічних методів управління, що створило передумови для корінних змін - у плануванні і західному фінансуванні охорони здоров'я. Перехід на економічні методи управління припускав зміна системи показників діяльності служб охорони здоров'я переходити переважно до оцінок по кінцевим результатам (збереження й зміцнення здоров'я, якість трудового потенціалу, ефективність використання ресурсів, соціальна задоволеність та інших.). Вимоги до діяльності ЛПУ та його підрозділів виражалися як нормативних значень моделей кінцевих результатів.

Система нових господарських відносин спиралася економічну самостійність трудових колективів із наданням закладів охорони здоров'я статусу основного господарського ланки. СутністьНХМ полягала у використанні економічних методів управління, дозволяють органам охорони здоров'я активно шукати внутрішні резерви і найбільш раціонально витрачати фінансові ресурси. Перехід до економічної самостійності ЛПУ припускав розбудову нової для радянської охорони здоров'я виробничо-економічного відносини - змагальності.

Фінансування на територіальному рівні у умовахНХМ здійснювалось за нормативу для на одного мешканця на рік, а заклади охорони здоров'я отримували кошти на розрахунку одиницю обсягу діяльності: лікарні - на 1 пролікованого хворого, поліклініки - на 1 прикріпленого жителя, служба швидкої медичної допомоги - на 1 виклик тощо. Розмір нормативу бюджетного фінансування територіями мала визначатися диференційовано, з урахуванням потреб населення медичної допомоги. У разіНХМ велике значення для закладів охорони здоров'я початок набувати залучення позабюджетних грошових надходжень. Поруч із асигнуваннями з державного бюджету джерелом фінансування могли служити кошти надання платних медичних послуг для населення й виконання робіт з договорах із підприємствами, установами i організаціями про надання медичної допомоги понад встановлених доз. У цьому особливо підкреслювалося, що використання госпрозрахункових принципів у охороні здоров'я має спрямувати насамперед більш повне задоволення потреб населення медичної допомогу й лише потім отримання додаткових доходів.

У умовах господарювання власником основних фінансових коштів булаамбулаторно-поликлиническая служба, яка розплачувалася коїться з іншими медичними установами за стаціонарне лікування, консультації, швидку й інші види медичної допомоги. За цих умов поліклініка була зацікавлена наданні якісної медичної допомоги у обсязі самотужки. Передбачалося, що буде на зміну структури мережі медичних закладів з переважним розвитком позалікарняних форм діяльності як наймасовіших, багатофункціональних й економічно ефективних.

Разом про те порядок фінансування медичних закладів носив досить суперечливе характер. Наприклад, за умов фінансування стаціонарів стало здійснюватися з вартості одного ліжко-дня і середній тривалості перебування хворого на стаціонарі, розрахованої до різних профілів ліжок. У цьому вартість ліжко-дня бралася емпірично, з урахуванням наявних, але ще не потрібних ресурсів.

При впровадженніНХМ особливе важить оцінка економічну ефективність діяльності ЛПУ, їх структурних підрозділів, і охорони здоров'я на цілому. Пряме адміністрування мало поступитись місцем договірним відносин між органами управління і закладами охорони здоров'я. Передача права розпорядження частиною фінансових ресурсів поліклінік шляхом взаєморозрахунків зі стаціонарами, службами надання швидкої допомоги і спеціалізованими центрами мала забезпечити реструктуризацію галузі, привести мережу охорони здоров'я на відповідність до потребами населення медичної допомоги. ПротеНХМ недоотримав належного розвитку. Його слабкі сторони використовуватимуться дискредитації реформи, а накопичений позитивний досвід був незаслужено забутий.

Специфіка перехідного до новою економічною моделі у охороні здоров'я визначалася у і дуже складної соціально-економічної ситуацією країни. Ставлення населення Криму і медичних працівників доНХМ було неоднозначно і суперечливо. Медико-соціальні характеристики собі не дозволяли казати про якийсь впливНХМ для здоров'я населення.Разноречивость суджень була й у засобах масової інформації, й у наукову літературу. Діапазон думок - від палкої підтримки до неприйняття. Але було чимало критики, із якими погодилися б і прибічники, і противників економічної реформи галузі. Не викликало сумніви, не вдалося реалізувати всі потенційні можливостіНХМ у охороні здоров'я. Поза межами реформ залишився найважливіший питання - усунення залишкового принципу фінансування галузі. Розмір асигнувань за нормативом для на одного мешканця визначався обмеженими можливостями бюджету, а чи не реальними потребами у засобах для подання кваліфікованої медичної допомоги населенню.

Відсутність єдиних методологічних підходів до ціноутворення, фінансуванню, оцінці діяльності медичних працівників і медичних закладів призвело до необхідності з кожної території розробляти свої критерії якості медичної допомоги, кінцевих результатів, стандарти ведення хворих за профілями відділень інозологическим формам. Використання аналогівклинико-статистических груп (>КСГ) із застосуванням масових розрахунків між ЛПУ та його структурними підрозділами при слабкої економічної службі призвело до істотного збільшення документообігу та зниження контролю за обґрунтованістю оплати рахунків.

>НХМ серед однією з основних завдань припускав пріоритетне розвиток первинної медико-санітарної допомоги. Подальшим продовженням цього напряму реформування охорони здоров'я планувався поступовий перехід на систему лікарів загальної практики (сімейних лікарів). Проте досі немає повній упевненості, що сімейний лікар краще вести всіх членів сім'ї: дітей починаючи з періоду новонародженості, вагітних жінок Сінгапуру й жінок із гінекологічної патологією, осіб похилого віку - порівняно з спеціально підготовленими цих цілей фахівцями.

У разі розвитку нових форм господарювання недоотримав належного розвитку мотиваційний механізм праці медичних працівників. Не завжди матеріальне стимулювання було з результатами праці, особливо у стаціонарах, де фінансування здійснювалося у розрахунку пролікованого хворого, а контроль якості медичної допомоги досить суб'єктивний. Потреба зміні системи оплати праці медичних працівників існувала давно. Була потрібна гнучка система, що дозволяє краще оплачуючи найкращий працю, утримувати хороших фахівців і стимулюватиме досягнення певних показників. У зв'язку з цим наказом Мінохорони здоров'я СРСР від 31.08.1989 N 504 все галузеві нормативні акти за працею було визнано рекомендаційними. Керівникам закладів охорони здоров'я було дозволили встановлювати індивідуальних норм навантаження працівників у залежність від місцевих умов. Проте виняток адміністративного регулювання праці медичних працівників часто зумовлювало необґрунтованого відмові від використання централізовано розроблених нормативів навіть як орієнтованих і рекомендаційних. Трудові нормативи найчастіше переставали бути основою планування, організації, контролю та мотивації праці медичних працівників.

У умовах господарювання вимагали свого вдосконалення критерії оцінки діяльності органів управління та шкільних установ охорони здоров'я, їх структурних підрозділів, медичних працівників. Для успіху економічного управління медичної допомогою необхідно, щоб застосовувані фінансові стимули довіряли лікарів і сприяли поліпшенню результатів лікування та профілактики оптимальному використанню ресурсів.Множественность планових і оціночних показників може призвести до економічної безвідповідальності медичних закладів і обмеженню інтересів пацієнтів.

Особливу тривогу викликало те, що киселинсько-берестський осередок тяжкості діяльність закладів охорони здоров'я на умовах господарювання почало переміщуватися переважно у економічну сферу. Проблема з конфліктом інтересів зводилася до того, що, зазвичай, ніхто, крім самого лікаря, неспроможна вирішити, варто спрямовувати пацієнта до спеціаліста, чи потрібно призначити його за новий приймання і т.д. Через війну відкривається широке полі для зловживань.

>НХМ націлював медичних працівників у першу чергу на заробляння грошей. Основні було спрямовані на вдосконалення механізму фінансування, а чи не організацію медичної допомоги. Як і раніше охорону здоров'я орієнтувалося на лікувальну, а чи не на профілактичну діяльність.

1.3. Введення обов'язкового медичного страхування.

 У 1993 р. почався новий етап реформування охорони здоров'я - запровадження обов'язкового соціального страхування (ЗМС), спрямованих забезпечення прав громадян отримання безплатної медичної допомоги. За досить період було створено систему ЗМС, що є принципово нової моделлю фінасування охорони

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація