Реферати українською » Социология » Соціальна політика та її основні напрямки


Реферат Соціальна політика та її основні напрямки

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Зміст

Запровадження

1. Сутність і основні напрямки соціальної полі-тики

2. Економічна ефективність яких і соціальна справедливість. Соціальний захист населення

3. Головні характеристики соціальної полі-тики у Росії минулому і поточному роках

Укладання

Список використовуваної літератури



Запровадження

Сучасна соціально-економічна, морально-психологічна та своє духовне ситуація у Росії вкрай суперечлива імногоаспектна. Наявне нестабільність економіки, гостро відчувається дефіцит федерального бюджету, мало знижується чисельність людей доходом нижче прожиткового мінімуму, посилюється диференціація населення за доходами, підвищується напруженість ринку праці, зростає заборгованість з виплати заробітної плати, пенсій і соціальної допомоги, гостро виявляються тенденції неблагополуччя, зокрема соціальні девіації.

Така ситуація потребує застосування адекватних заходів насамперед у сфері розвитку системи соціального захисту населення і побудову забезпечення соціальної безпеки, може бути досягнуто лише шляхом реформування життя, здійсненням грамотної й ефективної соціальної держави. З огляду на непродуманості реформ під загрозою вже виявилися лише інтересів й потреби окремих осіб чи найбільш ущемлених соціальних груп, а й суспільству загалом. Відомо, що життєво важливі параметри російського суспільства які вже вийшли межі норми, стали загрозливими самому існуванню соціуму. Фахівці стверджують про гранично критичних значенняхжизненноважних показників суспільства загалом [1, з. 86–94].

Реформування життя глибоко зачіпає як механізм управління суспільством, а й увесь комплекс інтересів особистості, трудових колективів, класів, народностей, соціальних і фахових груп, і верств населення. Серед основних факторів, сприяють гармонізації інтересів особи й суспільства, які гарантують захист інтересів людини, його права і свободи, особливу увагу належить соціальної політики держави й всієї інфраструктурі Школі соціальної роботи з різноманітними групами населення.

Один із головних завдань соціальної полі-тики на етапі – соціальний захист населення від впливу негативним наслідкам ринкових взаємин у економіці. Це вимагає підтримку балансу між грошовими доходами населення і ще товарними ресурсами; створення сприятливих умов поліпшення житлових умов громадян; розвиток цієї сфери послуг населенню, задоволення його попиту якість товарів та послуг; розширення матеріальної бази зміцнення здоров'я населення, зростання її освіченість та громадянської культури. Також, важливе місце у політики держави належить забезпечення соціальну справедливість у суспільстві. Соціальна справедливість повинна конкретизуватися і доповнюватися системою Школі соціальної роботи на місцях.     

Соціальна політика та соціальна робота взаємозв'язані й взаємозумовлені. З одного боку, соціальна робота є форму, спосіб втілення соціальної полі-тики. З іншого боку, соціальна політика розкривається у соціальної роботі. Яка соціальна політика, така й соціальна робота. Але, своєю чергою, і соціальний робота неспроможна не зашкодити соціальної політики, її орієнтирах, цілі й завдання.

І на час є безліч чинників, призводять всю сферу соціального захисту населення плачевний стан, безліч соціальних проблем, які мають вирішуватися системою «соціальна політика – соціальна робота». Усе це робить актуальним необхідним вивчення соціальної політики та Школі соціальної роботи, щоб розвиток сучасної Росії прогресивним.

Завдання курсової роботи

– розглянути суть і стала основних напрямів соціальної полі-тики;

– проаналізувати соціальний захист населення;

– виявити особливості сучасної соціальної полі-тики у Росії.


1. Сутність і основні напрямки соціальної полі-тики

Поняття соціальної полі-тики належить до таких категорій, які широко використовують у практиці державного будівництва, вживаються в офіційних документах. З іншого боку, соціальна політика служить предметом досить широких наукових дискусій, причому значення поняття її утримання в різних дослідників значно різняться.

Це пов'язано з тим, що соціальна політика є найзначимішою сферою інтересів сучасного нашого суспільства та найважливішої частиною діяльності сучасної держави. Соціальна політика як найтісніше пов'язані з типом і вищий рівень розвитку суспільства, з пануючій ментальністю населення, з тими цілями і завданнями, що ставить суспільство собі у своїй соціальній розвитку.

Перш, ніж охарактеризувати соціальну політику, необхідно взагалі сказати у тому, що таке політика.

Політика – це:

– відносини між соціальними групами, класами, державами щодо завоювання щодо завоювання, збереження зміцнення влади;

– система діяльність у різних галузях життя: у сфері економіки, соціальної сфери, духовного життя, у військовій сфері та інших.;

– практична діяльність із реалізації політичного курсу, з досягнення політичних цілей;

– участь у відносинах громадян, політичних діячів, громадських організацій;

– мистецтво роботи з людьми, вміння враховуватиме й висловлювати свої інтереси, можливості, психологічні, професійні, й інші якості [8, з. 78].

Центральним суб'єктом політики є держава.Неотъемлемий атрибут держави – влада, забезпечує можливість і можливість надавати що б поєднання впливом геть життєдіяльність людей, з їхньої поведінка батьків у суспільстві у вигляді авторитету, права, насильства [8, з. 79].

Будь-яка громадська проблема набуває чи може отримати політичного характеру, коли його рішення зачіпає інтереси великих соціальних груп, класів та пов'язані з використанням структурі державної влади.

Найважливішимсущностним ознакою політики і те, що вона постає ніж формою інтеграції, узагальнення інтересів волі соціальних груп, і суспільства загалом.

Соціальна політика – це складова частина внутрішньої політики держави, втілена у його соціальні програми та практиці, і регулювальна відносини у суспільстві у сфері і з допомогою інтересів основних соціальних груп населення [8, з. 79].

Будь-які соціальних програм, як відомо, є лише декларацією, а то й підкріплені матеріально, не забезпечені економічно. У цьому сенсі соціальна політика вторинна щодо економіки, як за вмістом, і завданнями, перевагам. Але але це означає меншовартості її значимості і сфери впливу перебіг розвитку матеріальну годі й духовної культури, хід у суспільному розвиткові.

У соціальній сфері виявляються і оцінюються результати економічної, господарську діяльність суспільства, перевіряються її ефективність яких і здатність задовольняти інтереси й потреби людей. У соціальній сфері знаходить відбиток і прояв ступінь гуманності політики держави, і чим вона сильніше, тимнаглядней гуманістична сутність, гуманістичний сенс спрямованості у суспільному розвиткові [13, з. 49].

Нарешті, без дієвою соціальної полі-тики неможлива активізація інноваційного творче начало у діяльності людину, як головного і центральний елемент продуктивних сил у суспільному розвиткові, господарських успіхів.

Соціальна політика полягає в системі принципів, виражають характер вимог до її змісту, формам і методам розробки й реалізації:

гуманізм, соціальна справедливість;

системність, безперервність, наступність;

збалансованість цілей і можливостей реалізації соціальної полі-тики (як за часом, і по необхідним ресурсів);

відкритість (вільне вираження суджень всіх груп, і верств українського суспільства з питань соціального політики – наявність «зворотний зв'язок» органів управління з масами);

демократизм вироблення та її реалізації соціальної полі-тики (відкрите обговорення проектів великих соціально-політичних рішень, всебічне виявлення суспільної думки щодо з основних питань соціальних перетворень);

дієвий введення контролю суспільства над реалізацією соціальної полі-тики;

адресність заходів для соціальний захист населення, посилення соціальної допомоги соціально уразливим і малозабезпеченим груп населення [8, з. 83].

Зміст соціальної полі-тики, її цілі й завдання розкриваються у системі функцій – щодо самостійних, але тісно пов'язаних видів політичної діяльності. Найважливішими є:

вираз, захист, узгодження інтересів соціальних груп, і верств українського суспільства, окремих його членів;

оптимальне дозвіл громадських суперечностей у соціальної сфери, здійснення «діалогу» між громадянами й державою;

інтеграція різних верств населення, гармонізація їхніх інтересів, підтримку цілісної громадської системи, стабільності і близько;

прогностична;

соціальний захист населення;

управління соціальними процесами та інших. [8, з. 80].

З допомогою функцій забезпечується головним завданням соціальної полі-тики – гармонізація громадських відносин, здійснюється управління соціальним розвитком суспільства.

Що ж до напрямів соціальної полі-тики, то тут, зазвичай, прийнято виділяти два щодо самостійних блоку:

А) соціальна політика у сенсі, що охоплює рішення і природні заходи, які заторкують всі сфери життя членів товариства, включаючи забезпечення останніх товарами, житлом і послугами соціальної інфраструктури, робочими місцями, прийнятними грошовими доходами, розширення й зміцнення матеріальної бази, охорону здоров'я та оздоровлення населення, його освіту й культуру, створення гарантованих соціальних умов життєдіяльності громадян;

Б) власне соціальна політика (її елементами є політика у сфері соціального захисту та її конкретні види: сімейна політика, молодіжна політика, політика із соціального захисту осіб похилого віку і інвалідів) [9, з. 345].

Також, на думку В.В.Колкова, з урахуванням аналізу діяльності сучасних держав варто виокремити такіструктурообразующие елементи соціальної полі-тики: соціального забезпечення, соціальні допомоги, соціальний захист, соціальна робота [11, з. 235]. А, В.М.Капицин, до її основних напрямів відносить: 1) охорону здоров'я й обов'язкове медичне страхування; 2) підтримку сім'ї, материнства, хлопчика батьківства; 3) житлову політику, комунальне, побутове обслуговування населення; 4) підтримку престарілих і інвалідів; 5) соціальне обслуговування населення; 6) охорони навколишнього природного довкілля; 7) федеральне й місцеве (муніципальне) облаштування мігрантів, особливо біженців й вимушені переселенців [11, з. 234].

Отже, власне, кажучи, змістом соціальної держави є підтримання відносин, як між соціальними групами, і всередині них, забезпечення умов що поліпшення добробуту, рівень життя членів товариства, створення соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів до участі у виробництві. У цьому слід зазначити, що соціальна політику держави, виступає як частину заходів, проведених державою цілях регулювання умов громадського виробництва, у цілому, тісно ув'язана з загальноекономічної ситуацією країни [2, з. 35].

Проте соціальна політика неспроможна розглядатися як виключно економічною проблемою. Економічна ж наука як предмет свого дослідження у галузі соціальної полі-тики зосереджується економічних механізмах її реалізації. У разі ринкової економіки до таких належать, передусім, механізми формування доходів населення і підтримку зайнятість населення.

Отже, говорячи про соціальної політики держави, ми розуміємо, передусім, дії уряду, створені задля розподіл і перерозподіл доходів різних членів і груп суспільства. Так визначити соціальну політику вузькому значенні слова. У широкому значенні, соціальна політика – це один із напрямів макроекономічного регулювання, покликане забезпечити соціальну стабільність нашого суспільства та створити, наскільки може бути, однакові «стартові умови» всіх громадян країни.

Особливості сучасної соціальної полі-тики у Росії досвід інших держав у сфері.

Соціальна політика одна із найважливіших чинників, що впливають на соціальну роботу у світі початку й сприяють захисту інтересів людини, груп, і верств, їх права і свободи [6, з. 293].   

Сучасне російське держава є ще ще державою перехідного типу. І це означає, що його основні інститути, органи влади й установи характеризуються певної суперечливістю, а то й протистоянням, чому ми, росіяни, є безпосередніми свідками.

Особливістю сучасного російської держави є і те, що його виступає феноменом процесу, що характеризується, за рахунком, тим, у напрямі піде розвиток російського суспільства.

Нинішнє кризовий, переломні часи, існуючий стан сфер життя свідчить про трьох можливих тенденціях:

а) повернення до соціалістичним порядків (мабуть, в змінених формах);

б) остаточний відмови від соціалістичного шляхи розвитку й побудова (точніше, відтворення) капіталізму за інших умов і основі;

у розвиток, що з нестабільністю, нестійкістюсочетающее елементи різних типів суспільно-політичних систем. Як відомо, є прихильники й супротивники і в першого, і в другого шляхів розвитку. У зв'язку з цим виникає закономірне запитання: чи процес конвергенції суспільно-політичних і соціально-економічних систем реальної тенденцією розвитку лише інших цивілізованих товариств нашого часу, а й російського суспільства? Вочевидь, що реалізація першого, другого чи третього шляху безпосередньо позначиться і соціальної політики остаточно сформованого держави як політичної інституції [4, з. 250].

Можна висловити і цю думку: особливість сучасного етапу російського суспільства полягає у переході з більш високої організації соціального життя до менш високої, вже пройденої у принципі людським суспільством (хоча є, як відомо, і зовсім інакші позиції з цього питання). Принаймні, з погляду соціальної підтримки, соціального захисту більшості населення (було притаманно радянських часів) – це і є так [6, з. 239].

Без жодного перебільшення можна стверджувати, що соціальна політика сучасного російської держави відбиває інтереси не більшості, а меншини населення. У зв'язку з не слід ототожнювати соціальну політику, соціальну діяльність загалом і соціальний захист. Нині у останньої потребує дійсне більшість.

Адже крайня межа нерівності може призвести до нестабільність у суспільстві, соціальних вибухів, руйнації продуктивних сил (і знарядь праці і), загибелі людей. Тож у цивілізованих суспільствах політичних структур прагнуть пом'якшити соціальну нерівність, створити умови для задоволення хоча б мінімальних потребує матеріальних та духовних потреб людей, яка досягається шляхом податкової політики, розширення й поглиблення Школі соціальної роботи захисту найбільш малозабезпечених верств населення [3, з. 415].

У разі кризового стану російського суспільства теоретично, ні тим паче практично неможливо ставити завдання ліквідації нерівності (це – ілюзія). Слід вести мову про запобігання його крайнощів, тобто. про недопущення глобальної поляризації соціальних груп, верств населення та класів щоб уникнути соціального вибуху, і нестабільність у суспільстві [6, з. 43].

Не можна визнати нормальної ситуації у нинішнє Росії, як у соціальну структуру переважають маргінальні верстви (безробітні, біженці, злиденні), які пов'язані з виробництвом. Також не можна визнати нормальної ситуацію, коли переважають маргінальні групи у матеріальному відношенні:свехбедние і надбагаті, причому у співвідношенні (рівнем доходів) 1: 20: 50 і більше (за даними різних джерел). Хоча у розвинених країнах цей стан становить 1: 5: 10 [6, з. 44].

Політики (правлячі кола) розуміють вибухонебезпечність цій ситуації. І тому, приймаються певні кроки на її запобігання. Але часто непослідовні, а вжиті заходи виявляються далеко неповними і, найголовніше, погано реалізуються.

Немає сумніву у цьому, що з порівняльного аналізу змісту соціальної полі-тики різних держав, суперечки про спільний, особливому і одиничному у створенні соціального захисту населення різних країнах дозволять значно збагатити теорію і практику цієї бурхливої діяльності. У той самий час під час освоєння закордонного досвіду у сфері соціальної підтримку населення необхідна

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація