Реферати українською » Социология » Кондорсе про основні епохи історичного процесу


Реферат Кондорсе про основні епохи історичного процесу

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Міністерство освіти й науки України

Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

                                            Факультет політичних наук

           Кафедра соціальної роботи

Реферат

На тему:

„Кондорсе про основні епохи історічного процесу”

                                      Виконала:студентка 261гр.

Харитонович Г.Р.

                                                     Перевірила:

СтремеіькаВ.О.

МИКОЛАЇВ – 2002

План

Введення

1. Біографія

2. Ескіз історичної картини прогресу людського

3. Кондорсе й зародження теорії прогресу

Висновок

 

Уведення

У філософії існують концепції, у які історична взаємодія людини й природи розглядається із погляду розвитку сутності людини, форм його буття, ступіней його діяльного вдосконалення цивілізаційного стану .

Французький мислитель Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) у своїй роботі "Ескіз історичної картини прогресу людського розуму" спробував простежити єдину лінію розвитку людини, його здібностей й потреб. Кондорсе Веде мову не про окремих людей, а про розвиток здібностей людського роду в цілому. Його цікавлять не різні історичні факти, інші ж загальне, що мається в різних представників людського роду. Науку, що якщо досліджувати цю проблему, Кондорсе схильний іменувати метафізикою, тобто суто філософської по характері. При цьому треба відзначити, що цей мислитель як суб'єкта історії думає не окремих людей, а сус-пільство.

Людина тому й здатна до розвитку, що людські суспільства послідовно проходять різні епохи. На першій стадії цивілізації людський рід складався із невеликих суспільств, здатних на прості форми діяльності й свідомості. Картина розвитку людського роду, намальована Кондорсе, нараховує дев'ять епох. Повільне

скорення сил природи поступово наближає людство до щасливого стану. Ідея Ж.А.Кондорсе полягає до того, що прогрес людини й насамперед людського роду в цілому здійснюється в процесі неухильного руху людського розуму по шляху діяльного освоєння зовнішнього світу. Розум є як бі внутрішня здатність людини

 пристосовуватися до спочатку далекого зовнішнього середовища, що поступово відступає перед постійно зростаючою міццю людських здібностей. Усе, чого домагається людський рід, є завоювання його розуму й відвойована в природи реальність. Концепцію Ж.А.Кондорсе - приклад глибокого філософського аналізу історії людського роду, суспільства, культури, цивілізації.

    Отже, буття людини базується на нерозривному зв'язку із природою, її силами й відносинами. Природа відкривається людині в тонкості наукового експерименту, доцільності технічних пристроїв, яскравості художніх образів, благоговінні релігійного почуття, логіці політичного рішення, механізмах промислової роботи й іншому. У філософії аналіз буття людини неможливий без звертання до

природних підстав сутності людини й до діяльного розгортання його сутнісних сил.

Біографія

КОНДОРСЕ, МАРИ ЖАН АНТУАН НИКОЛА (Condorcet, Marie Jean Antoine Nicolas de Caritat, Marquis de) (1743–1794), французький математик, економіст, публіцист й філософ епохи Освіти й Французької революції. Народився 17 вересня 1743 у Рибмоне (Франція). Аристократ по походженню, Кондорсе відмовився від військової й церковної кар'єри й ставши ученим. Його дисертація про інтегральне вирахування, представленій у 16 років (Досвід інтегрального вирахування, Du calcul int gral, 1765), був високо оцінена Д'Аламбером. Після видання Досвідів аналізу (Essays d'Analyse, 1768) був прийнятий у члени Академії наук, а 1777 обраний її неодмінним секретарем. Їм написані відомі біографії вчених 17 в. й сучасників Кондорсе – Похвала академікам (Eloges des acad miciens... morts depuis 1666 jusqu'en 1699, 1773). У 1782 Кондорсе був обраний членом Французької академії. Брав доля в знаменитій Енциклопедії.

Під впливом близьких друзів, Вольтера й Тюрго, біографії які він написавши (Життя Тюрго, Vie de M. Turgo, 1786; Життя Вольтера, Vie de Voltaire, 1789), Кондорсе зацікавився соціальними науками. Його здатності як економіста здобули визнання, коли, после тріумфу фізіократів, Тюрго був призначений міністром фінансів, а Кондорсе – головним інспектором монетного двору. У 1785 він опублікував працю Досвід застосування аналізу до проблеми імовірності рішень більшістю голосів (Essai sur l'application de l'analyse la probabilit des d cisions rendues la pluralit des voix). Друга виправлене й значно доповнене видання з'явилося в 1805 за назвою Елементи вирахування імовірностей й його застосування до азартних ігор, лотереї й людським судженням (Elements du calcul des probabilit s et son application aux jeux de hasard, la loterie et aux jugements des hommes).

У 1791 Кондорсе був обраний у Законодавчі збори від Парижа й незабаром ставши його секретарем. Брав доля в реформі системи утворення, написанні ряду декларацій й жірондистського варіанта конституції. Голосував проти смертного вироку Людовіку XVI. Обвинувачений у змові й присуджений до страти якобінцями, своїми опонентами в Конвенті, Кондорсе ховався в таємному притулку в Парижі в 1793. За дев'ять місяців йому удалося написати велика праця Ескіз історичної картини прогресу людського розуму (Esquisse d'un tableau historique des progr s de l'еsрrіt humain, 1795) про добродетельность й велич людської природи й безмежному удосконалюванні й прогресі людства, що зробив глибокий вплив на Сен-Симона й Конта.. Після арешту 27 березня 1794 його помістили в таверну в Бур-ла-Рен, де він помер (очевидно, від виснаження чи отрути) 29 березня 1794. Конвент, що засудив Кондорсе, згодом виніс рішення про публікації його останньої роботи.

Ескіз історичної картини прогресу людського розуму

Перша єпоха Люди з'єднані в племена.

Друга епоха. Пастушачі народи. Перехід від них до землеробських народів

Третя епоха. Прогрес землеробських народів до винаходу писемності.

Четверта епоха. Прогрес людського розуму в Греції до години поділу наук у століття Олександра

П'ята епоха. Поресс наук від їхнього поділу до їхнього занепаду

Шоста епоха. Занепад освіти до його відродження вчасно хрестових походів.

Сьома епоха. Від Першого прогресу наук у період їхнього відродження на Заході до винаходу друкарства

Восьма епоха. Від винаходу друкарства до години, коли наука й філософія скинули ярмо авторитету

Дев'ята епоха. Від Декарта до утворення французької республіки.

Десята епоха. Про майбутнє прогресу людського розуму

      Людиною від народження властива здатність випробувати відчуття, зауважувати й розрізняти у своїх сприйняттях найпростіші їхні елементи, затримувати, пізнавати, сполучити, зберігати чи відтворювати їхні у своїй пам'яті, порівнювати між собою ці сполучення, уловлювати ті, що є між ними загального й ті, чим смердоті друг від друга відрізняються, визначати характерні ознаки всіх психічних явищ, щоб їхкраще пізнати й полегшити собі процес нових сполучень.

      Ця здатність розвивається в ньому под впливом зовнішніх причин, тобто завдяки готівці відомих складних відчуттів, сталість які, що виражається чи в тотожності їхніх з'єднань, чи законів їхніх змін, від нього не залежить. Людина вправляє також цю здатність за допомогою спілкування з собі подібними. Він діє тут штучними засобами, що, слідом за першим розвитком цієї самої здатності, люди придбали можливість винаходити.

      Відчуття супроводжуються задоволенням чи стражданням. Людиною також властива здатність перетворювати хвилинні враження в тривалі переживання приємного чи тяжкого характеру, випробувати ці почуття, бачачи чи згадуючи радості чи страждання інших істот, наділених чутливістю. Нарешті, ця здатність, з'єднана із задарма творчости й сполучення ідей, породжує між людьми відносини інтересу й боргу, із якими, із волі самої природи зв'язана сама дорогоцінна частка нашого щастя й найстраждаліша частина наших нещасть..

      Якщо обмежитися спостереженням й пізнаванням загальних фактів й незмінних законів розвитку людських здібностей, вивчаючи загальні риси цого розвитку в різних представників людського роду, то вийде наука, називана метафізикою. Алі якщо ми станемо розглядати результати цого розвитку щодо маси індивідів, що існують одночасно в дану епоху, й якщо систематично простежимо його із покоління в покоління, то одержимо тоді картину прогресу людського розуму. Цей прогрес підлеглий тім ж загальним законам, що спостерігаються в особистих здібностей, бо він є результатом цого розвитку, що спостерігається одночасно у великої групи індивідів, з'єднаних у сус-пільство. Алі результату, що виявляється в кожен момент, залежить від результатів, досягнутих у попередні моменти, й у свою чергу впливає на тих, які повинні бути досягнуті в майбутньому.

      Ця картина, є таким чином, історичною, бо, знаходячись у залежності від безперервних змін, вон створюється шляхом послідовного спостереження людських суспільств у різні епохи їхнього існування. Вона винна представити порядок змін, з'ясувати вплив, що зробив кожен окремий момент на наступний.

Вона винна показати далі у видозмінах, що перетерпів людський рід, безперервно обновляючи в нескінченності століть, шлях, по якому він випливав, кроки, що він зробив, прагнучи істини чи щастя. Ці спостереження над тім, чим людина був й чим він ставши тепер допоможуть нам потім знайти засобу для забезпечення й прискорення нових успіхів, на котрі людська природа дозволяє йому ще сподіватися.

      Така позначка початої мною роботи, результатом якого якщо показати, шляхом міркування й фактами, що не було б намічено ніякої границі в розвитку людських здібностей; що здатність людини удосконалюватися дійсно не визначна, що подальші його кроки на шляху до самовдосконалення відтепер не залежать від якої б то ані було б сили, що бажає його зупинити, й шлях цей закінчиться лише із припиненням існування нашої планети. Без сумніву, прогрес може бути більш-менш швидким, але й ніколи людство не піде тому - принаймні, доти, поки земля якщо займати ті ж саме, місце у світовій системі й поки загальні закони цієї системи не викликають на земній кулі ані загального потрясіння, ані таких змін, що не дозволили б людському родові на ньому зберігатися, застосовувати свої здібності й знаходити джерела існування.

      Людський рід на першій стадії цивілізації перебувши собою нечисленне сус-пільство людей, що існують полюванням й рибним виловом, що уміють виготовляти лише грубу зброю й домашнє начиння, будувати, чи копати собі житла, але й смердоті вже володіють членороздільною мовою для вираження своїх потреб й знайомі із деякими моральними ідеями, на які ґрунтуються правила їхнього загального поводження, живучі окремими батьківщинами, смердоті керуються загальноприйнятими звичаями, що заміняють ім'я закони й мають навіть нескладний спосіб правління.

      Зрозуміло, що мінливість й труднощі боротьби за існування, крайнє стомлення й недвижний відпочинок, що чергувалися з необхідності, не дозволяли людині розташовувати тім дозвіллям, при якому, працюючи думкою, він може збагачувати свій розум новими ідеями. Задоволення потреб, що занадто залежить від випадку й години року, були служити досить сприятливим ґрунтом для народження корисних форм промисловості, розвиток які продовжувалося б безперервно; й кожний обмежується удосконаленням своєї хитрості чи спритності.

      Таким чином, прогрес людського .роду повинний був бути тоді надзвичайно повільним, лише зрідка, й ті, у силу винятково сприятливих обставин, людство могло зробити деякі кроки вперед. Тім годиною джерела харчування - оленина, риба чи плоди земні - поступово заміняються їжею, що доставляється тваринами, які людина приручила, уміє зберігати й розмножувати, До скотарства далі приєднується примітивне землеробство; людина не задовольняється уже плодами чи рослинами, що він знаходити, він навчається заготовляти із них запаси, сіяти чи розводити них навколо свого житла й сприяти їхні виростанню, додаючи свою особисту працю.

      Первісне поняття власності, що обіймало продукти полювання, зброя, мережі, домашню начиння, розширюється поширюючи спочатку на череди й потім на грішну землю, що людина розорала і обробляє. Після смерти глави будинку власність природно переходити до його сімейства. У деяких виявляється надлишок їжі, що може бути збережений. Колі статок досить значний, воно та народжує нові потреби, коли ж воно та виражається лише в одному предметі, тім годиною, як в іншому відчувається недолік, тоді, у силу необхідності, зароджується ідея обміну. З цого моменту моральні відносини між людьми ускладнюються й збільшуються. Велика безпека, более забезпечений й более постійне дозвілля дозволяють людині віддаватися своїм міркуванням, чи, принаймні уважніше спостерігати навколишнє. Деякі, що користуються статком, починають обмінювати частина свого надлишкам на працю й завдяки цьому смердоті сам від роботи звільняються. У такий спосіб створюється клас людей, годину які але й цілком поглинене фізичною працею й бажання які не обмежуються предметами першої необхідності. Промисловість пробуджується; ремесла вже відомі поширюються і удосконалюються; випадкові факти, що спостерігає тепер людину, вже более досвідчений й более уважний, сприяють винаходові нових ремесел; народонаселення збільшується в міру того, як добування засобів існування стає менш небезпечним й менш залежним від випадку; землеробство, що найбільш здатне прокормити згусле населення, поступово витісняє усі інші джерела існування. Землеробство ж сприяє подальшому розмноженню людей, а ця остання обставина у свою чергу прискорює прогрес; ідеї, що стали надбанням людства повідомляються швидше й вірніше усталюються в суспільстві, що стало более осілим, более зближеним, более інтимним. Зоря освіти починає уже займатися; відмінність людини від всіх інших видів тварин усе более виявляється, й він не обмежується уже як останні, винятково удосконалюванням виду.

      Більш розвиті, более часті, более складні відносини, що тоді встановлюються між людьми, викликають потреба в засобах повідомлення своїх ідей відсутнім особам, увічнення пам'яті якої-небудь події із більшою точністю, чим дозволяє усна передача, закріплення договорів более вірним шляхом, чим підтвердження свідків..

      Народжується потреба в закріпленні тихий визнаних звичаїв, якими члени даного суспільства керуються у своєму поводженні.

      Таким чином, зародилася потреба в писемності, й вон був винайдена. Спочатку вон, очевидно, носила характер дійсного живопису, що потім перейшла в живопис умовну, що зображує лише характерні риси предметів. Згодом, у силу метафори,

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація