Реферати українською » Социология » Державні гарантії соціальної підтримки безробітних громадян


Реферат Державні гарантії соціальної підтримки безробітних громадян

Страница 1 из 7 | Следующая страница

МОСКОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Академія інформатики, економіки та права

Юридичний факультет

Кафедра трудових дисциплін

Дипломна робота

На тему: «Державні гарантії соціальної підтримки безробітних громадян»

Выполнил: студент 5 курсу

2 групи вечірнього відділення

Поелуев Олексію Вікторовичу

Науковий керівник:

Корсаненкова Алла Федорівна

Завідувач кафедри

Анісімов

____________(підпис)

Допущено до захисту:

«____»____________2002 р.

Москва, 2002 р.


СОДЕРЖАНИЕ

ЗАПРОВАДЖЕННЯ. 3

ГЛАВА 1 Правовий статус безробітного. 5

1.1. Поняття безробітного. Порядок реєстрації безробітних громадян, і визнання їх безробітними. 5

1.2. Права й обов'язки безробітного. 16

ГЛАВА 2. Гарантії соціальної підтримки. 20

2.1. Допомога за безробіттю. 21

2.2. Виплата стипендії безробітним громадянам під час навчання з напрямку служби зайнятості. 32

2.3. Відшкодування витрат у зв'язки України із добровільним переїздом до іншої місцевість для працевлаштування на пропозицію органів служби зайнятості. 36

2.4. Участь безробітних громадян, у громадських оплачуваних роботах 37

2.5. Матеріальна й інша допомогу безробітним. 42

ЗАКЛЮЧЕНИЕ. 53

Нормативні акти.. 55

Список використаної літератури.. 57


ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Економічні перетворення на Російської Федерації протягом останнього десятиліття, пов'язані переходити до ринкової економіки, сприяли суттєвим змінам у суспільних стосунках, зокрема у сфері працевлаштування і зайнятості. Протягом багатьох років нашій країні забезпечувалася повна зайнятість населення. Конституція СРСР 1977 року закріплювала як декларація про працю, а й обов'язок трудитися. За відхилення від роботи у різні періоди встановлювалася як адміністративна, і кримінальної відповідальності. Можливість забезпечити всіх охочих робочими місцями виходила з плановому віданні господарства, розрахунках балансу готівкових трудових ресурсів немає і робочих місць із урахуванням планованої продуктивність праці.

Безумовно, таку систему мала свої позитиви, але з низки причин не змогла, зрештою, забезпечити досить ефективний використання потенціалу трудових ресурсів країни, призвела до зрівнялівки у розподілі доходів, створила умови до появи і зростання прихованої безробіття, зниження трудовий дисципліни, що різко негативно вплинула на продуктивності праці і рівень життя населения[1].

Зміни у економіці викликали процес вивільнення працівників, що призвело до появи великих груп тривалий час який працює населення. У 1991 року “Основи законодавства СРСР і союзних республік про зайнятість населення” визнали фактом існування такої категорію осіб, як безробітні, дали перше визначення зайнятості.

Сплеск безробіття 1990-1991 р. спонукав до створення правовим регулюванням цього явища, у зв'язку з ніж у квітні 1991 року було прийнято закон РРФСР «Про зайнятість населення РРФСР».

Цей Закон, виявляючи свої недоліки, і розвиваючись у поступовій динаміці реформування економіки та змін ринку праці, зазнав сім редакцій. Справжній Закон про зайнятості визначає правові, економічні та організаційні основи державної політики сприяння зайнятість населення, зокрема гарантії держави за реалізації конституційні права громадян Російської Федерації на працю й соціальний захист від безробіття.

Тоді ж, 4 липня 1991 року, постановою Ради Міністрів РРФСР «Про затвердження тимчасового положення про Федеральної службі зайнятості РСФРР та УСРР тимчасового положення про Державний фонд зайнятість населення РРФСР» було створено нова державної служби, покликана регулювати питання зайнятість населення, забезпечувати соціальну підтримку безробітних громадян.

Питання соціальної підтримки безробітних на менш актуальне й у час. Багато громадян, решта без роботи, що неспроможні самостійно адаптуватися за умов сучасного ринку праці. Попри зниження безробіття, цю проблему існує досі.

У своїй роботі я наочно продемонструю форми соціальної підтримки безробітних громадян, які надає держава через службу зайнятість населення. Базуючись на досвід роботи в Департаменті федеральної державної служби зайнятість населення по Московській області, зупинюся на спірних моментах, найчастіше що виникають у практиці, спробую виявити недоліки сформованій законодавчої системи, регулюючої соціальну підтримку безробітних громадян.

У процесі підготовки даної дипломної роботи мною переробили дуже багато літератури, зокрема періодичних видань. Робота побудовано суворій відповідності з останніх законодавства.

ГЛАВА 1 Правовий статус безробітного
1.1. Поняття безробітного. Порядок реєстрації безробітних громадян, і визнання їх безробітними

Передусім, перш ніж казати про соціальні гарантії безробітним, необхідно визначити, що мається на увазі під поняттям «безробітний». Річ у тім, що з отримання безробітним громадянином соціальної підтримки держави, потрібна наявність в нього певного статусу. Якщо громадянин не зайнятий будь-якої діяльністю, це ще дає підстави вважати його безробітним. Знову-таки, завжди існує категорія громадян, які можуть, можуть, але з хочуть працювати. Це вже їхній право, примусову працю нашій країні заборонено. Власне, в загальновживаному сенсі вони також є безробітними, але соціальна підтримка держави на певну групу незайнятих громадян, які відповідають визначеними критеріями. У цьому главі спробую розкрити поняття безробітного, як його визначає законодавець, показати, що необхідне одержання статусу безробітного, охарактеризувати правничий та обов'язки безробітного.

Відповідно до ст. 3 Закону Російської Федерації від 19 квітня 1991 р. №1032-1 «Про зайнятість населення Російської Федерації» (ред. від 29.12.2001)[2], надалі – Закон про зайнятості, безробітними можуть бути визнані лише працездатні громадяни, які мають праці та заробітку, зареєстровані у органах служби зайнятість населення з метою пошуку підходящої роботи, шукають роботи й готові її розпочинати.

Виходячи з цього визначення варто виокремити такі необхідні умови визнання громадян безробітними: працездатність, відсутність праці та заробітку, реєстрація органів служби зайнятості з метою пошуку підходящої праці та готовність розпочати роботу.

Розберемо докладно цих умов. Що й казати мається на увазі під працездатністю громадян?

Трудоспособность громадян оцінюється за двома критеріями: стан здоров'я дитини і вік. Приміром, інвалід неспроможна вважатися працездатним, якщо вона немає укладання медико-соціальної експертної комісії, де конкретно вказується, яку роботу даний громадянин може виконувати, котрий рекомендується йому режим праці та відпочинку. Громадяни, які досягли у віці (16 років) чи досягли віку, теж належать до категорії працездатних громадян.

Під громадянами, які мають праці та заробітку, маються на увазі громадяни, непрацюючі і яким немає будь-яких форм доходів. Доходи можуть бути дуже різноманітними. Не тільки заробітна плата, а й одержання відсотків з цінних паперів, отримання від участі у господарських товариствах і суспільствах тощо. Насправді, при зверненні громадян, у службу зайнятості, породжує безліч спірних запитань із приводу того що в громадян доходів. Наприклад, як бути з акціонерами товариств, є власниками акцій, за якими отримують дохід у вигляді дивідендів, і мають інших джерел доходів. Адже ці дивіденди можуть забезпечувати і рівня життя. Але, відповідно до законом, вони можуть визнати безробітними, крім випадків, коли доведуть, що ні отримують доходу з акцій, власниками яких є.

Готовність розпочати роботу – таку умову, що носить суто суб'єктивного характеру яких і визначає ставлення громадянина до праці, прагнення трудитися. Якщо громадянин звертається до службу зайнятості ні з метою пошуку роботи, і з самим наміром отримувати допомогу безробітним, це чітко виявляється в багатократних відмовах від підходящої роботи, що дозволяє право службі зайнятості відмовити в реєстрації даному громадянинові чи застосувати відповідні санкції.

Однією з основних умов для отримання статусу безробітного є реєстрація громадянина в службі зайнятість населення. Реєстрація безробітних громадян ввозяться відповідність до Порядком реєстрації безробітних громадян, затвердженим Постановою Уряди Російської Федерації від 22.04.1997г. № 458[3].

Реєстрація працездатних громадян, які мають праці та заробітку (доходу), шукають роботу і готові її розпочинати, які звернулися до органи з питань зайнятості ввозяться 3 етапу: первинна реєстрація безробітних громадян, реєстрація безробітних громадян, у цілях пошуку підходящої праці та, нарешті, реєстрація громадян, у ролі безробітних;

Первинна реєстрація ввозяться цілях обліку від кількості безробітних громадян, які звернулися до органи з питань зайнятості за місцем проживання щоб одержати необхідної інформації з питань сприяння зайнятості, без пред'явлення ними будь-яких документів.

Реєстрація безробітних громадян, у цілях пошуку підходящої роботи здійснюється органами з питань зайнятість населення за місцем проживання громадян із дня їхнього особистого звернення (2 ст.3 закону про зайнятості і п. 2,4,7 Порядку реєстрації безробітних громадян). Місце проживання визначається наявністю паспорти, з оцінкою реєстрацію за місцем проживання чи відповідної довідкою з органів внутрішніх справ.

Насправді великий відсоток скарг на органи служби зайнятості подається у відмові в реєстрації громадян, не зареєстрованих за місцем проживання. Річ у тім, що чимало мають тривалу реєстрацію за місцем перебуванням (6 чи 12 міс.), і вони підводять місце свого перебування під місце постійного проживання, тобто. місце проживання. З цього питання є Визначення Конституційного Судна Російської Федерації від 21 грудня 1998 року, де йдеться правомірність даного обмеження з метою винятку зловживання правом, що може виражатися отриманні посібники одночасно у кількох місцях.

Для реєстрації безробітним громадянам слід уявити такі документи:

- паспорт чи іншого документ, які заміняють паспорт, яким є посвідчення особи і пряме свідчення реєстрацію за місцем проживання (довідка, видана органами внутрішніх справ за формі № 9);

- трудову книжку чи інші документи, що підтверджують виробничого стажу, Документом, який заміняє трудову книжку, є дублікат трудовий книжки. Документами, які підтверджують виробничого стажу, є довідки про час, засчитываемом у єдиний виробничого стажу, виписки із наказів, письмові трудові договори (контракти), договори цивільно-правового характеру з позначкою про їхнє виконанні й інші документи, містять інформацію про періодах роботи.

- документи, з яких випливає професійну кваліфікацію;

- довідку про середньому заробітку (доході, грошовому забезпеченні) протягом останніх місяці з останнього місцеві роботи (служби), оформлену у порядку (видається роботодавцем). Порядок визначення середнього заробітку встановлено Постановою Міністерства праці та соціального розвитку Російської Федерації від 17.05.2000г. № 38 «Про порядок обчислення середнього заробітку в 2000-2001 годах»[4].

Вперше шукачі роботи (раніше не працювали), які мають професії (спеціальності), пред'являють паспорт чи іншого документ, що посвідчує особу, і документ про утворення.

Інваліди, на додаток до зазначеним документам пред'являють трудову рекомендацію, висновок про рекомендуемом характері й умов праці чи індивідуальну програму реабілітації інваліда, видані у порядку.

Органи з питань зайнятості протягом десяти днів із дня реєстрації громадянина з метою пошуку підходящої роботи мають наскільки можна запропонувати яка звернулася два варіанта підходящої роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, чи план самостійного пошуку роботи, а вперше шукаючому роботу (раніше не працював), яка має професії (спеціальності), - два варіанта отримання професіональною підготовкою чи оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру.

Відповідно до ст. 4 закону про зайнятості підходящої вважається така, зокрема робота тимчасового характеру, що відповідає фахову придатність працівника з урахуванням рівня її професіональною підготовкою, умовам останнє місце роботи, стану здоров'я, транспортної доступності робочого місця. Як кажуть, тут чітко виділяють чотири умови підходящої роботи. Зупинимося кожному їх.

Перше умова - професійна придатність громадянина, визначене рівнем професійної освіти, підтвердженим відповідним документом (дипломом, свідченням); тривалістю (досвідом) роботи з наявної професії (спеціальності) й на інших професій, набутим у процесі праці, і навіть рівнем кваліфікації (розряд, клас, категорія).

Служба зайнятості, підбираючи громадянам підходящу роботу, враховує відповідність кваліфікаційним вимогам, певні кваліфікаційними характеристиками професій робочих, посад керівників, фахівців і кількість службовців, що висуваються роботодавцями до працівникам. При визначенні фахову придатність громадянина до виконання роботи з вакантної посади доцільно користуватися кваліфікаційними характеристиками, які у тарифно-квалификационных довідниках. Якщо громадянин має низку професій, то пошук роботи проходить за кожної їх. У цьому служба зайнятості віддає перевагу ту професію (спеціальності), через яку громадянин працював перед зверненням у Конституційний службу зайнятості, враховує бажання громадянина та наявність вакансій ринку праці.

Друге умова - облік умов останнє місце роботи. Передусім - це питання оплати й охорони праці. Якщо умови запропонованого місця роботи відповідають нормам з охорони праці, то робота перестав бути підходящої. Заробіток стосовно запропонованої роботі може бути не нижче середньомісячного заробітку попередньому місце роботи. Дане положення не поширюється на громадян, середньомісячний заробіток яких перевищував величину прожиткового мінімуму працездатного населення (далі - прожиткового мінімуму), исчисленного в суб'єкт Федерації у порядку. І тут підходящої неспроможна вважатися робота, якщо запропонований заробіток нижче величини прожиткового мінімуму, исчисленного в суб'єкт Федерації. Наприклад, в Московській області прожиткового мінімуму за IV квартал 2001 р. для працездатного населення встановлений у розмірі 1846 руб[5].

Слід також враховувати режим роботи (наявність многосменности, ковзний графік), характер роботи. Насправді, дуже складно підібрати роботу, підходящу громадянинові за всі умовам останнє місце роботи. Оскільки Закон про зайнятості не розкриває змісту умов останнє місце роботи, то служба зайнятості приймає за основну умову зарплатню на останнє місце роботи.

Третє умова - стан здоров'я громадянина. Служба зайнятості шукає вакансій, приймаючи до уваги як вік громадянина, і його фізичні вади, наявні хронічні захворювання.

Четверте умова - транспортна доступність робочого місця. Максимальна віддаленість підходящої роботи від місце проживання безробітного визначається відповідним органом місцевого самоврядування з урахуванням розвитку загального транспорту у цій місцевості. Насправді величина максимальної віддаленості встановлюється нормативними актами суб'єктів РФ або заради всіх працівників, чи залежність від категорій громадян, які потребують працевлаштування, наприклад для інвалідів, жінок, які мають дітей, тощо.

Служба зайнятості може вносити пропозиції в руки місцевих органів управління встановити для інвалідів, самотніх і багатодітних батьків, виховують неповнолітніх дітей, жінок, виховують дітей дошкільного віку, осіб передпенсійного віку меншою максимальної віддаленості підходящої роботи від місце проживання громадян, чому це передбачено й інших категорій громадян.

Окрім перерахованих умов, неспроможна вважатися підходящої робота, якщо пов'язана з зміною місце проживання без згоди громадянина.

Для деяких

Страница 1 из 7 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація