Реферати українською » Военная кафедра » Повітряно-десантні війська


Реферат Повітряно-десантні війська

Страница 1 из 5 | Следующая страница

ЗАПРОВАДЖЕННЯ.

Крилата піхота 
Не вийшов із вогню...
Вибач, 6-та рота,
Росію безкультурну й мене.

Загибла безсмертної,
Ти стала наяву
У бою підУлус-Кертом,
Як у битві за Москву.

Прощавай, 6-та рота,
>Ушедшая в століття-
>Бессмертная піхота
Небесного полку.

ВікторВерстаков

 

>pobeda/prival/weapon/istoria/st_big_vdv/vdv_stbig_13.html...Ранним вранці 28 лютого 2000 року батальйон104-гo парашутно-десантного полку силами 6-ї роти,3-гo взводу 4-й роти і розвідувального взводу під керівництвом гвардії підполковника МаркаЕвтюхина в пішому порядку висувався на снігові висоти за кілька кілометрів південний схід відУлус-Керта. Бойова завдання — не дозволити які йдуть зАргунского ущелини бандитам прорватися Схід.

>pobeda/prival/weapon/istoria/st_big_vdv/vdv_stbig_14.htmlБой розгорівся близько полудня 29 лютого.Разведвзвод десантників зіштовхнувся з передових групою бойовиків. Гвардії підполковникЕвтюхин прийняв рішення відійти на висоту 776 і, закріпившись на вигідному межі, організувати оборону. Почали відхід. Виносячи з-під обстрілу пораненого сержанта, смертельне поранення отримав командир 6-ї роти майор СергійМолодов. Командування ротою взяв він капітан Роман Соколов.

Закріпившись в розквіті 776, псковські десантники кілька годин поспіль відбивали атаки бойовиків. Вже зрозуміли – зіштовхнулися ні з якийсь невеличкий бандою, а затрималися у шляху всього потоку бойовиків,двигавшихся зШатоя Схід – у бік Дагестану.

До 17 годинах бойовики, які отримали поповнення, не рахуючись із втратами, пішли шляхом штурм висоти із західного ісеверно-западного напрямів. До пізньої ночі бандити продовжували вести обстріляйте, узявши десантників оточення.Боем керував особисто Хаттаб. Він знову і знову збирав які відкочувалися бойовиків і кидав їх у бойові порядки десантників.Усеяв підступи до висоті тілами своїх убитих, о другій ночі бандити нарешті відійшли.

Саме тоді допоможе до 6-ї роті вдалося прорватися 3-го взводу 4-й роти на чолі з його заступником командира батальйону майором ОлександромДоставаловим. Десантники, певне, чудово розуміли, що доведеться розпочати смертельну сутичку й у когось із них цей бій виявиться останнім. Але з неписаних законах десантного братства, було неможливо відступити. Як немає відступила сильно поріділа на той час 6-та рота.

Колись, обираючи службу в ПДВ, вони мріяли подвиг. Час зробити подвиг прийшло – десант готували до останньому бою.

У 5 годині ранку 1 березня бойовики з усіх сил пішли шляхом штурм. Туман не дозволяв застосувати авіацію, близькість до противнику виключала з бою артилерію, а бойовиків було стільки, що навколо лише воювали з ротою, інші – з що йде їй допоможе підкріпленням. Десант стояв до смерті…

У 6.10 обірвалася зв'язку з комбатом МаркомЕвтюхиним. Останніми словами гвардії підполковника були: «Викликаю вогонь він». Коли в десантників скінчилися патрони, бій переріс у рукопашну сутичку, у якій героїчно померли два десятка котрі ще здатні тримати зброю псковських десантника…»

Так створюється сьогодні історія ПДВ, її пишуть подвиги молодих десантників, виконують складні бойові операції.

Коли з'явилися повітряно-десантні війська, яку роль вони грали у роки Великої Вітчизняної війни. Яким було технічне оснащення, уніформа солдатів ПДВ?

>Раскритию саме цих питань присвячена дана робота.

ГЛАВА I:ВОЗДУШНОДЕСАНТНЫЕВОЙСКА.

1.1 ІСТОРІЯВОЗДУШНО-ДЕСАНТНЫХВОЙСК.


      Воздушно-десантние війська ведуть свій історію з 2 серпня 1930 року. Під час показових навчань Московського військового округу уперше був в скинуто десант на десяток чоловік і озброєння їм. Після приземлення парашутисти, зібравши контейнери зі кулеметами, гвинтівками і боєприпасами, виконали поставлену бойове завдання. Експеримент пройшов успішно. Результати проведення початку 1930-х низки навчань і маневрів з висадки десанту дозволили розпочати формування авіадесантних частин. Перший експериментальний загін чисельністю 164 людини було створено Ленінградському військовий округ, а до 1934 року у десанті вже служило 8000 бійців.

У основу теорії призначення й підвищення ролі ПДВ лягли праці М. Тухачевського. Розробка коштів десантування велася в науководослідному інститутіВоенно-Воздушних Сил під керівництвом П.Гроховского, над парашутною технікою трудився колектив, очолюваний директором заводу М.Савицким. Їм був сконструйовано вітчизняний парашутПТ-1 з метою навчально-тренувальних стрибків, витіснив зарубіжні. Потім створено спеціальний десантний парашутПД-1 конструкції М. Лобанова. Для десантування широко використовувався літакТБ-3. Він брав на борт по 35 десантників, але в зовнішню підвіску легкий танк чи бронеавтомобіль, чи дві гармати калібру 76мм[1].

На маневрах у Київському військовий округ у вересні 1935 року у іноземних делегацій його викинуло небачений у світі великий парашутний десант у складі 1200 людина, який виконав завдання з захоплення аеродрому і забезпечення висадки двох полків 59-й стрілецької дивізії з легенями танками, артилерією і той технікою. На навчаннях у Білорусі стрибнуло вже 1800 парашутистів, але в маневрах московському військовий округ - 500 десантників забезпечили десантування посадковим способом 5272 людина 84-ї стрілецької дивізії. Перший бойового досвіду радянські десантники придбали фінансовий боєць і по розгрому японських мілітаристів річціХолхин-Гол, в фінської війні, в визвольний похід Червоної Армії Бессарабії.

На початку Великої Великої Вітчизняної війни було завершено формування п'яти повітряно-десантних корпусів. З перших днів вони проводили оборонні бої у Прибалтиці, в Україні й у Білорусі.Висадившийся досить великий десант (близько 6000 людина) у районі Орла у взаємодії з частинами 1-го стрілецького корпусу о протягом кількадобового стримували тиск фашистських танків, що рвалися до містМценск і Тула. Восени 1941 року Ставка Верховного Головнокомандування ухвалила рішення висновок повітряно-десантних корпусів зі складу фронтів і проведення заходів із подальшого зміцнення ПДВ. Сформували кілька нових корпусів.

На завершальному етапі Великої Великої Вітчизняної війни дивізії зі складу ПДВ виконували свій шматок важкої бойової роботи з Карельському фронті, вЯсско-Кишиневской операції, фінансовий боєць і за Угорщину, Відень. Війна длявоинов-десантников скінчилася серпні 1945-го, коли понад 4000 крилатих бійців було висаджено на аеродромах Харбіна,Гирина,Мукдена, в Порт-Артурі, Пхеньяні, на Південному Сахаліні. Ці десанти паралізували дії японського військовогокомандования[2].

Як свідчить досвід війни, прийнято рішення виведення ПДВ зі складуВоенно-Воздушних Сил і передачі в Сухопутні війська, а 1964 року вони перейшли у безпосереднє підпорядкування Міністра оборони СРСР. У 60-ті роки досягнуто неабиякі успіхи у сфері десантування важкої бойової техніки на спеціальних платформах і з допомогоюпарашютно-реактивних систем.

Основу сучасним озброєнням ПДВ становлять бойові машиниБМД-1,БМД-2,БМД-3,120ммсамоходно-артиллерийские гармати,122мм гаубиці, бронетранспортери, зенітні артилерійські установки. Для десантування якої використовуютьсявоенно-транспортними літаками Іл-76, Ан-22. Надійність техніки, багаторазово підтверджена в бойові дії, дозволяє скидати на парашутах бойові машини разом із екіпажами, що різко скорочує час на відшукування своєї зброї і вступ до бій післяприземления[3].

У мирний час на постійно проведених маневрах відпрацьовуються питання забезпечення прольоту великих військово-транспортних авіаційних сполук, скорочення часу на викидання десанту і негайного її вступу у бій. Тривалість активної фази повітряно-десантних операцій вході таких маневрів становить 3-4 діб, після чого десантники виводяться з бою.

У грудні 1979 року з'єднання заліза і частини ПДВ, проводячи самостійну сутнісно, повітряно-десантну операцію, висадилися в Афганістані на аеродроми Кабул, Баграм і по підходу мотострілків виконали поставлені завдання.

Після афганських подій багато частин ПДВ залучалися на вирішення миротворчих функцій завдання недопущення розгоряння міжнаціональної ворожнечі.Воини-десантники неодноразово вставали живим щитом між сторонами в Баку, Карабасі, Південної та Північної Осетії, вОше, Придністров'ї та у зоні грузино-абхазького конфлікту. Два десантних батальйону з честю виконують завдання у складі Миротворчих Сил ООН в Югославії. Десантники беруть участь й у подіях у Чечні.

Разом про те, попри нелегкі умови,Воздушно-десантние війська залишаються у числі боєздатних. Це дозволяє ПДВ стати основою Мобільних Сил, оскільки за своєї оснащеності, специфіці розв'язуваних завдань і набутому досвіду вони найбільш підходять на цю роль.

1.2ВОЗДУШНО-ДЕСАНТНЫЕВОЙСКА У РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ.

Із початком Великої Великої Вітчизняної війни усі п'ять повітряно-десантних корпусів брали участь у жорстоких боях із бойовиками біля Латвії, Білорусі, України.

>pobeda/prival/weapon/istoria/st_big_vdv/vdv_stbig_06.htmlВ ході контрнаступу під Москвою для сприяння військам Західного і Калінінського фронтів серед і розгромівяземско-ржевско-юхновской угруповання німців на початку 1942 року проведенаВяземская повітряно-десантна операція здесантированием 4-го повітряно-десантного корпусу (командири - генерал-майорА.Ф.Левашов, потім полковникА.Ф.Казанкин). Це найбільша операція ПДВ у роки війни. Усього вирішено було викинуте в тил противника 10 тис.десантников[4].

Частини 4-го повітряно-десантного корпусу у взаємодії з частинами кавалерійського корпусу генерала П.О. Бєлова, котрі прорвалися у тил противника, вели бойові дії по червень 1942 року.

Десантники діяли зухвало, сміливо і лише наполегливо. Майже шість місяціввоини-десантники пройшли за тилах німецько-фашистських військ близько 600 км, знищили близько 15 тис. солдатів противника.

>pobeda/prival/weapon/istoria/st_big_vdv/vdv_stbig_05.htmlЛетом 1942 року склалася вкрай важка обстановка під Сталінградом. Були потрібні великі, добре підготовлені стратегічні резерви. Тому Ставкою ВГК прийнято рішення переформувати десять повітряно-десантних корпусів в стрілецькі дивізії і направити їх у оборону міста. Десантники з честю виконали свій обов'язок. І надалі частини й підрозділи ПДВ за фронтові подвиги неодноразово відзначалися Ставкою Верховного Головнокомандування.

Велика Вітчизняна війна для ПДВ закінчилася лише у серпні 1945 року, коли понад 4 тис. десантників після висадки на аеродромах Харбіна,Гирина, в Порт-Артурі і Південному Сахаліні повністю паралізували дії японської армії.

Бойові заслугивоинов-десантников під час Великої Великої Вітчизняної війни були високо оцінені. Усім повітряно-десантним сполукам присвоєно звання гвардійських. Тисячі солдатів, сержантів і старших офіцерів ПДВ нагороджені орденами і медалями, а 296 людина удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Озброєння і бойову техніку[5]

Спеціалізованого стрілецького озброєння для повітряно-десантних військ у роки у СРСР немає. Стрілецькі підрозділи ПДВ озброювалися звичайними драгунськими гвинтівками Мосіна зразка 1891/1930 років — “>драгунками”. У 40-і роки, після появи у у великих кількостях на озброєнні Червоною Армією пістолетів-кулеметівППД і ППШ, прийнято рішення про практично повному переозброєння які були формувань ПДВ автоматичним зброєю. Ці плани були доволі вдало реалізовані — навіть фотографії перших років війни показують дуже дорогу ступінь насичення десантних підрозділівпистолетами-пулеметами. Щоправда, основним стрілецькою зброєю “спішених” повітряно-десантних дивізій, котрі відвідують зміну корпусам в 1942 року, до кінця війни залишалися трилінійки.

До речі, у СРСР від початку відмовилися ідеї скидання індивідуального стрілецької зброї в вантажних контейнерах — гвинтівки і автомати (останні — обов'язково зотомкнутими магазинами) під час стрибка потім із парашутом перебували при бійці, будучи зафіксованими лівому боці.

Повністю екіпірований парашутист ніс у собі два парашута (основний на спині, запасний, менше розміром — на грудях),вещмешок і особисте зброю (автомати — обов'язково з вийнятим магазином). Зброя неупаковивалось в чохли, як це робили майже в усьому світі, а й просто закріплювалося за лівим плечем в вертикальному становищі стволом вниз.

Польовий спорядження бійців та командирів —общеармейского зразка, спеціалізованих десантних предметів екіпірування в нас і розробили. Виняток становив “фінський” ніж, який носили все військовослужбовці повітряно-десантних військ. У разі потреби ножі застосовувалися для обрізки парашутних строп, хоча мали виступівстропореза на лезі.

Після переформування корпусів в дивізії особовий склад ПДВ продовжував носити фінки; їх прості дерев'яні рукоятки переробляли, прикрашаючи кольоровиморгстеклом. Решта спорядження було звичайним для всієї піхоти: саперна лопатка, протигаз, речовий мішок. За свідченням багатьох ветеранів, каски (звичайні армійські зразка 1940 року), які вперше почали надходити в повітряно-десантні частини взимку 1943-го на Північно-Західному фронті, популярності в солдатів обділені. Іноді їхні носили на передньому краї, але переважно воліли у бій в пілотках. Цьому виною була невдала конструкція амортизатора іподбородочного ременя — шолом постійно сповзав. Використовувати ці каски в повітряно-десантних операціях було зовсім неможливо за тією ж причини (недарма переважають у всіх ПДВ інших країн було прийнято спеціальні зразки сталевих шоломів, розробки яких основну увагу зверталося саме у їх міцну фіксацію вся її голова парашутиста —болтающаяся каска від сильного струсу при приземленні могла навіть череп розбити).Офицери-десантники, “навіть лейтенанти У першій траншеї, тим паче ротні чи комбати” не носили їх майже ніколи. Годі говорити, які зайві втрати викликалися цим зневагою до засобів індивідуальної захисту.

Через брак кращого десантники використано і дуже непридатні при цьому роду військ станкові кулемети “максим”. Частина особистого зброї та боєприпасів інші малорозмірні вантажі скидалися вПДММ — парашутно-десантних м'яких мішках: громіздкі, але надійні жорсткі десантні контейнери, широко застосовували іноземних арміях, у СРСР не прижилися.

Основу танкового парку ПДВ за 30 я — 40-і роки склали легкі танки із слабким бронуванням і незадовільними бойовими якостями. Слід зазначити, що у арміях інших держав парашутно-десантні частини вчених у той час узагалі або не мали бронетехніки, що пояснювалося відсутністю літальних апаратів, які можуть підняти у повітря такі порівняно лихоліття і великогабаритні вантажі. І все-таки вступ СРСР на другу Першу світову війну показало застарілість концепції застосування танків з суто кулеметним озброєнням у сучасних умовах. На озброєнні РСЧА вже були солідніші бойові розвідувальні машини, забезпечені малокаліберними автоматичними гарматами, та їх бойова маса різко зросла і перевезення таких танків повітрям і з використанням гігантаТБ-3 унеможливити. Довелося шукати інші шляхи. Найприйнятнішою виявилася ідея доставки бронетехніки на планерах.

Досвіду створення важких транспортних планерів, подібних англійської “>Гамилькару” і більше німецькомуMe 321, у СРСР був. Тому спираючись на експерименти Крісті (які вважалися ми незаперечний авторитет у сфері танкобудування) до й ряд теоретичних викладок, радянські конструктори спробували створититанк-планер шляхом монтажу несучих площин і елементів хвостового оперення безпосередньо на корпусі машини. Вважалося, що легкий танк, можна порівняти щодо маси з десантним планером, за умови встановлення крила досить великої площі зможе підніматися у повітря

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація