Реферати українською » Военная кафедра » Об'єднана систему ППО СНД


Реферат Об'єднана систему ППО СНД

Страница 1 из 2 | Следующая страница

 

 

        ОБ'ЄДНАНА СИСТЕМА ППО СНД

 РЕТРОСПЕКТИВЫ І ПЕРСПЕКТИВИ СПІВРОБІТНИЦТВА

Курсова робота

Військова історія, теорія військового мистецтва

СОДЕРЖАНИЕ

Глава 1. СТВОРЕННЯ ОБ'ЄДНАНОЇ СИСТЕМИ ППО СНГ………3

1.1. Витоки і передумови интеграции………………………………..3

1.2. Народження і становлення об'єднаної системи ППО СНГ…….5

Глава 2. ПЕРСПЕКТИВИ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ОС ППО СНГ..12

2.1. Практичні кроки интеграции………………………………….12

2.2. Перспективи вдосконалення ОС ППО СНГ……………….20

2.3. Невирішені проблеми интеграции……………………………..22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Глава 1. СТВОРЕННЯ ОБ'ЄДНАНОЇ СИСТЕМИ ППО СНД

 

1.1. Витоки і передумови інтеграції

   

Розпад Радянського Союзу, і наступну його парад суверенітетів привели як до розриву десятиліттями що складалися соціально-політичних, економічних пріоритетів і міждержавних культурних зв'язків між молодими державами - колишніми союзними республіками. У межах пострадянського геостратегічного простору було порушена колись єдина система оборони від зовнішню агресію. На місці й з уламків "незламною і легендарної" стали створюватися півтора десятка самостійних, несхожих друг на друга военно-государственных структур.

У умовах за цілою низкою причин у світі виник дисбаланс сил.

З одного боку:

саморозпуск Варшавського Договору, роздрібнення Червоної Армії силою-силенною національних армій, обвальне скорочення їх бойового і чисельного складу;   

відмова Росії у міжнародній політиці від "образу ворога", оборонна спрямованість засад російської військової доктрини, ухвалення низки цивілізованих правових актів у галузі оборони та розбудови війська;

 узятий курс - на небачену в масштабах конверсію військово-промислового комплексу плюс втрата економічних зв'язку з сусідами- виробниками різних вузлів однієї й тієї ж озброєння військової техніки;

комплекс послідовно прийнятих рішень і поспішно реалізованих рішень щодо односторонньому скорочення зусиль і засобів у різноманітних галузях збройної боротьби.

Усе це й багато іншого, помножена на пацифістські емоції у суспільстві, призвело до безумовному і багаторазовому ослаблення військового потенціалу сходу (Російської Федерації і більш, орієнтованих інтеграцію із нею).

З іншого боку:

збереження Північно-Атлантичного Альянсу та неприхований курс - на поступове включення до нього нових членів; 

демонстрація деякими країнами своєї ролі світових суддів у вигляді силового втручання у внутрішні справи інших держав та ліквідації їх суперечок з допомогою зброї без санкцій ООН;

захоплення провідними країнами ринку над озброєннями й поступове витіснення потім із нього Росії;

невизначений або хитливий зовнішньополітичний курс колишніх російських союзників, що часом переходить в "братання" з НАТО.

Усе це й багато іншого, разом із стійким фінансуванням ВР і розвитком ВПК західних держав дозволяє укласти, що військовий потенціал наших колишніх противників ні не залишиться скорочено адекватно нових умов. З урахуванням же перспективи поповнення НАТО новими членами можна казати про тенденції подальшого стійкого прогресування дисбалансу наснаги в реалізації світі.

Так, на зміну ейфорії повного відчуження початок приходити прозріння й розуміння те, що жоден з держав новоствореного СНД неспроможна самотужки повною мірою забезпечити свою безпеку. Більшістю країн був обраний курс - на зближення у сфері оборони. Але діяти слід було обережно, не ущемляючи чиїхось прав, не розділяючись на "старших" і "молодших братів".

Першим спільним актом, котрий поклав початок якісно нового етапу у розвитку військового співробітництва у Співдружності, став Договір колективної безпеки все, підписаний 15 травня 1992 року. На той час вже було освічений Рада міністрів оборони держав- учасників Співдружності, що був вищим колегіальним органом Ради президентів з питань оборонної політики й військової будівництва країн СНД. Роботу Ради забезпечував Секретаріат Ради міністрів оборони та Штаб по координації військового співробітництва (ШК ЗС).

Правові засади утворення колективної безпеки й військово-політичного співробітництва країн Співдружності було закладено в Статуті СНД, прийнятому 22 січня 1993 року у м. Мінську. У ній відзначається, що держави -учасниці проводять узгоджену політику галузі міжнародного безпеки, роззброєння і контролю за озброєнням, і навіть підтримують безпеку Співдружності. Відповідно до статтею 13 Статуту СНД кожне государство-член приймає належних заходів щодо забезпечення стабільного становища на зовнішніх межах держав Співдружності. За підсумками взаємного згоди вони координують діяльність прикордонних військ та інших компетентних служб, які проводять контроль і відповідають за дотримання встановленого порядку перетину зовнішніх кордонів держав-членів.

Подальше поглиблення роботи з формуванню системи колективної безпеки все держав Співдружності у сфері дозволило 27 березня 1996 року виходити рівень Рішення з приводу створення Комітету начальників штабів Збройних Сил країн СНД й утвердити відповідне Становище, що регламентує його функції. 

1.2. Народження і становлення об'єднаної системи ППО СНД

Одне з найважливіших і першочергових напрямів співробітництва держав-учасників СНД на військовій справі із часу створення Співдружності і по нашого часу є співробітництво у сфері протиповітряної оборони.

І це небезпричинно.

Будучи сферою наукоємних і високоточних технологій, система протиповітряної (а тим паче- повітряно-космічної) оборони виявилася непідйомною для країн, вирішили її організувати самотужки. І з держав Співдружності було може створити, утримувати й удосконалювати системи озброєння, щоб забезпечити зенітне ракетне і винищувальне авіаційне прикриття держкордонів в повітряним простором, ефективну систему радіолокаційної розвідки необхідної глибини і інформативності.

Тим паче, з урахуванням вихідне стан і вихідний потенціал ППО, яким мали окремі держави після здобуття. Національна "приватизація" протиповітряної оборони неодмінно призводила до її значному ослаблення, а подекуди й до ліквідації. Таки сталося: контроль використання повітряного простору частку території Союзу виявився втрачено. Більшість коштів озброєння, які у національні ЗС, незабаром виявилися разукомплектованными і з своєї небоеготовности, невдовзі виведені з експлуатації. Вже на початку 1993 року, виявився обнуленным потенціал протиповітряної оборони на межі середньоазіатського регіону (Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Туркменістан), значно ослаблений на Закавказзі (Грузія, Вірменія). А вихід країн Балтії межі правовим полем СНД змусив перебудовувати колись потужну систему протиповітряної оборони цьому напрямі.

Найбільш дієздатними елементами майбутньої об'єднаної системи виявилися сили і засоби ППО Російської Федерації, України, Республіки Білорусь у і президента Республіки Казахстан. Наприклад, у вищій було збережено зенітні ракетні комплекси С-75, С-200, С-300, які щільно прикривали весь південний схід країни. Самолетный парк Казахстану було представлено винищувачами типів: МіГ-21, МіГ-23, МіГ-25, МіГ-29, Су-27. З ППО (згодом- ВПС) країни, завдяки грамотно проведеної військово-політичним керівництвом роботі, як припинився відтік фахівців, але, навпаки, до Казахстану задля її подальшого проходження служби стали прибувати льотчики інших країн СНД.

На Азербайджану, Латвії, України залишилися найважливіші елементи системи ракетно-космічної оборони СРСР, куди покладалася функція попередження ракетний напад воздушно-космических коштів противника. Визначенням статусу цих радіолокаційних станцій також слід було займатися на міждержавному.

На території Республіки Казахстан перебував найбільший державний полігон ППО- Сары-Шаган.

Висококласні обладнані аеродроми винищувальну авіацію, найпідготовленіші позиції і позиційні райони частин ЗРВ, РТВ, інші об'єкти військової інфраструктури був у свого часу створені у основному прикордонних районах СРСР. З 1991 року ці фірми стали приналежністю незалежних держав. Неможливість взаємного використання тих елементів військової інфраструктури негативно позначалася на бойових можливостях військ (сил) ППО кожної країн СНД.

Глави держав, розуміючи необхідність військової захисту здобутою незалежності, зокрема силами і коштами ППО, поділяли думка військових, проте зайняті рішенням політичні й економічні проблем, який завжди приділяли цьому належну увагу. Та коли постав питання про створення об'єднаної системи протиповітряної оборони (ОС ППО СНД), вони підтримали пропозиції міністрів оборони держав-учасників СНД.

Ідея створення об'єднаної системи протиповітряної оборони Співдружності Незалежних Держав базувалася фактом наявності аналогічної системи не більше Северо-Американского континенту (система НОРАД) і об'єднаної системи ППО НАТО у Європі.

Професіонали від ППО, важко переживаючи катастрофа колись унікального противовоздушного щита, тим щонайменше вірив у переважання розуму над політичних амбіцій. Ідею створення об'єднаної системи ППО держав Співдружності схвалив Президент Російської Федерації і доручив реалізувати її міністерствам оборони та закордонних справ.

Почалася замість конкретної роботи.

Проблеми формування ОС ППО СНД обговорювалися 30 листопада 1994 року в науково-практичній конференції з участю міністрів оборони держав Співдружності. Вони підтримали ініціативу військового відомства Росії і близько вже у грудні узялися до підготовки відповідних документів.

Оцінюючи тоді ситуацію з позиції сьогодні, можна сказати: ухвали держави Співдружності на початку 1990-х років законодавчу базу про колективної безпеки все, погодь свої дії у разі виникнення загрози, потрібно було значно менше зусиль і коштів на збереження єдиного оборонного простору. Це допомогло б розв'язати і чимало закутків, як політичного, і військово-технічного характеру. Приміром, ще час, коли існували Об'єднані Збройні сили СНД, пропонувалося створити Південну і Среднеазиатскую зони протиповітряної оборони з урахуванням 19-й і 12-й окремих армій ППО (міста Тбілісі, Ташкент). Вигода сумнівів не викликала, але держави Співдружності відмовилися від власної воєнної безпеки з урахуванням Об'єднаних Збройних сил, а стратегічним інтересам Співдружності був нанесений певний збитки.

І все-таки інтеграційні процеси у сфері хоч і повільно, але набирали обертів.

Государства-участники Співдружності, керуючись принципами безпеки Співдружності Незалежних Держав, виходячи з Рішенні про Меморандумі Ради президентів Співдружності і Перспективном плані інтеграційного розвитку СНД від 21 жовтня 1994 року, виходячи з необхідності об'єднання з протиповітряної обороні держав-учасників СНД і охорони їх меж, посеред повітряним простором, погодилися створити об'єднану систему протиповітряної оборони держав-учасників СНД.

Саме Угоду з приводу створення об'єднаної системи протиповітряної оборони 10 лютого 1995 року підписали глави держави: Вірменії, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану й Україна. Відтоді Угоду діє закону, причому термін дії необмежений.

Як показав час, рішення глав 10 держав Співдружності у лютому 1995 року був своєчасним і продуманим. Це дозволило б нам вже з закінченні трьох років можливість перейти до рішенню наступних найскладніших завдань:

забезпечення охорони кордонів держав-учасників Співдружності в повітряним простором;

 спільний контроль порядку використання повітряного простору;

оповіщення одне одного про повітряно-космічної обстановці, попередження про ракетному і повітряному нападі;

ведення співдії військ ППО з відбивання воздушно-космического нападу.

Рада міністрів оборони держав-учасників СНД, керуючись Угоди про створенні об'єднаної системи протиповітряної оборони держав-учасників СНД, 19 квітня 1995 року затвердила Положення про Координаційній Комітеті з питань протиповітряної оборони при Раді міністрів оборони. Положенням було визначено функції, склад, організація роботи і обов'язки посадових осіб Комітету.

Координаційний Комітет призначений за погодженням зусиль зі створення й удосконаленню об'єднаної системи ППО держав-учасників СНД, координації дій військ та сил, виділених у складі ОС ППО, і навіть до розгляду пропозицій з будівництва та вдосконаленню протиповітряної оборони держав.

Задля більшої діяльності Координаційного Комітету утворені робочі органи: Напрям ППО і ВПС в Штабе по координації військового співробітництва держав-учасників СНД і Управління з питань об'єднаної системи ППО держав-учасників СНД при Управлінні Головнокомандуючого ВПС.

З того часу свої головні зусилля у діяльності Координаційного комітету з питань ППО при Раді міністрів оборони СНД скеровується саме на реалізацію Угоди про створення ОС ППО і Концепції охорони повітряного простору держав-учасників СНД. Основними формами проведених заходів є спільні (коаліційні) вчення, і командно-штабні тренування з польотами реальної авіації з виконанням повного комплексу завдань, завдань, які черговими силами.

Безпосереднє управління військами і силами ППО кожної держави-учасника здійснюють командувачі військами ППО (ППО і ВПС) цих країн з урахуванням Плану взаємодії зусиль і коштів об'єднаної системи ППО.

До конкретних заходів, здійснених за час, слід віднести:

відновлення системи радіолокаційного обміну інформацією між про повітряної обстановці між органами управління держав;

створення спільного бойового чергування низки держав-учасників Угоди про створення ОС ППО;

налагодження системи спільної оперативної та бойової підготовки військ (зусиль і коштів) ППО держав-учасників.

                

Глава 2. ПЕРСПЕКТИВИ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ОС ППО СНД

2.1. Практичні кроки інтеграції

З моменту створення об'єднаної системи ППО почалася робота з оцінки стану зусиль і коштів ППО у державах СНД. Висновки виявилися невтішними: на відновлення національних систем ППО були потрібні чималі кошти. Тому перші нормативно-правові документи у рамках ОС ППО, підготовлені Координаційним Комітетом, були спрямовані для подання допомоги тим, хто її найбільш мав потребу.

Одночасно почалася розробка планів проведення спільних оперативних навчань (тренувань), підготовка органів управління і військ.

Починаючи з 1995 року, у кожному періоді навчання проводяться багатосторонні командно-штабні тренування з органами бойового управління й силами об'єднаної системи ППО країн СНД, у яких беруть участь оперативні групи командувачів військами ППО країн-учасниць СНД.  

На тренуваннях почали відпрацьовуватися питання зусиль і коштів ОС ППО і під час завдань бойового чергування по протиповітряної обороні. Проведені тренування показали, що відповідні органи управління і американські війська об'єднаної системи ППО загалом готові до виконання загальних завдань.

Результати кропіткої оперативну діяльність дозволили синтезувати три важливих практичних виведення:

по-перше, вирішувати спільні бойові завдання можна успішно з командних пунктів ППО держав-учасників (більшість із цих КП іще за єдиних Збройних силах виконували аналогічні функції); 

по-друге, координація дій всіх зусиль і коштів ППО об'єднаної системи найдоцільніший з ЦКП ВПС РФ (за тими самими причин);

по-третє, стан озброєння військової техніки, зв'язку, рівень автоматизації пунктів управління частин ППО Республіки Білорусь у, Казахстану, Узбекистану й Україна вже нині дозволяє організувати спільне бойове чергування з охорони повітряних рубежів Співдружності.

Отже, цілком логічно, що черговим кроком інтеграції у межах об'єднаної системи ППО виходячи з двосторонніх домовленостей між Міністерствами оборони Росії, Білорусі, й Казахстану стала організація спільного бойового чергування по протиповітряної оборони з метою охорони зовнішніх кордонів держав-учасників СНД. 

З квітня 1996 року в спільне бойове чергування по протиповітряної оборони з Росією заступили війська ППО Республіки Білорусь у.

З травня 1996

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація