Реферат NATO

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Зміст

1. Структура їм організація НАТО

2. Основні документи НАТО.

3. Структура і механізм прийняття рішенні

4. Економічна політика щодо інших країнах

5. Стосунки між НАТО та СРСР

6. Агресивна політика НАТО на Балканах

7. Список використовуваних документів і майже літератури.

Структура і організація НАТО

Північно-Атлантичний Альянс (блок НАТО) було створено 1949 року представниками 12 країн: Сполучені Штати Америки, Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Великобританія. Договір північного Атлантичного Альянсу, підписаний Вашингтоні, 4 квітня 1949 року, передбачав взаємну захист і колективну безпеку, спочатку перед загрозою агресію з боку Радянського Союзу. США були організаторами цього союзу, який було створено період повоєнного часу, коли лише починалося холодна війна більшість країн визнавало своєї слабкості щодо Радянського Союзу. То був перший союз повоєнного часу, створений Сполученими штатами Америки, й уявляв собою союз капіталістичних країн. Тому слід розглянути історію створення Сполучені Штати Америки цього союзу.

 Отже, США друге президентство Трумена відбувалося під прапором посилення міжнародної напруженості, загострення радянсько-американських відносин.

«План Маршалла», який набув чинності у квітні 1948 р., рассматри вался там як економічна основа і підготовка до объеди нению капіталістичних країн Європи на військовому спілці з Сполучені Штати Америки для неминучою, як тоді вважали в впливових колах США, війни з СРСР. Ще прийняття «плану Маршалла» Західноєвропейські країни у 1947 року почали створювати структуру до співпраці у позиційному захисті, оскільки почувалися занадто слабкими для індивідуальної захисту від радянського союзу. Результатом цього, у березні 1948 року, 5 країн: Бельгія, Франція, Люксембург, Нідерланди й Великобританія підписали Брюссельський договір, котрий став підвалинами організації НАТО.

 Саме тоді там обговорювалися про екты військового союзу з майбутніми «маршаллизованными» державами. Без такого союзу, стверджували його поборники США, Західної Європи загрожує включення до орбіту СРСР, і тоді ресурси, і міць Радянського Союзу настільки збільшаться, співвідношення сил настільки зміниться, що США будуть у дуже небезпечному становищі.

У розпал виборчої кампанії червні 1948 р., сенат більшістю 64 проти 4 при нял резолюцію А. Ванденберга, одобрявшую допомогу регио нальным військовим спілкам. Вперше за історію сенат США схвалив переді ставление у час військової допомоги іноземним державам, розташованим поза Західного півкулі.

У сенаті більшість належало респуб ликанцам. Схвалення цим більшістю подібних резолюцій у червні 1948 р. засвідчила, що республіканці в кін грессе, як і національному конвенті, бажають демонструвати на виборах, що вони всіляко відхрещуються від ізоляціонізму. По суще ству ці резолюції санкціонували участь США у військових союзах.

     Вони служили прелюдією до висновку Сполучені Штати военно го союзу з багатьма капіталістичними країнами.

Після виборів уряд США діяло енергійніше й відкрито. 20 січня 1949 р. у мові, присвяченій початку другого терміну президентства, Трумен заявив: «Нині ми виробляємо із низкою держав загальне угоду, призначене задля зміцнення безопас ности району Північної Атлантики... Ми створили такий оборонитель ный пакт для Західного півкулі договором у Ріо-де-Жанейро... Я на деюсь скоро надіслати сенат договір, у якому план забезпечення безпеки Північної Атлантики».

За дві з половиною місяця 4 квітня 1949 р. представники 12 урядів підписали там договору про Северо-Атлантиче ском військовому союзі, названий НАТО. Його підписали США, Канада, Бельгія, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Великобританія. Вашингтон надавав сильно тиснуть на Стокгольм. Але Швеція, котра зберегла нейтралітет у двох світові війни, воліла не розпочинати військовому союзі, створений для подго товки Третьої світової війни. Згодом США оголосили в Грецію й Туреччину североатлантическими державами і добилися включення в НАТО в 1952 року. Згодом у 1955 р. на вимогу амери канцев повноправним членом цього військового союзу офіційно став і Федеративна Республіка Німеччина. А згодом у 1982 року та горда Іспанія. І ось нещодавно у січні 1999 Польща, Чехія та Угорщина.

Надалі США укладали інші військових союзах. Але НАТО залишалася центральним, найважливішим їх, прикувавши шим себе основну увагу держдепартаменту США, який уособлював повоєнну глобальну політику Вашингтона, спрямовану на борь бу зі світовою соціалістичної системою, з национально-освободитель ным і революційним рухом в усьому світі.

Підписання 4 квітня 1949 р. у час військового союзу з євро пейскими державами — нечуваний акт історія США. Конституція США, вироблена ще 1787 р., сутнісно позбавила можливості уряд США укладати військових союзах з иностран ными державами. Точніше, вона позбавила військових союзах тієї надійно сти, яку зазвичай їм надають у Європі. Прерогативу оголошення виття ны конституція США зберегла лише конгресом. Кожен засе дає тепер конгрес зобов'язаний керуватися конституцією. Але акти уряду та рішення минулих конгресів йому необя зательны. Уряди Англії та Франції, наприклад, можуть укладати союзні договори, які зобов'язують майбутні уряду їх країн всту пать під час війни, якщо буде створено умови, передбачені у тих догово рах. Уряд США може укласти договору про військовому союзі. Сенат у його ратифікувати. Але ці акти уряду та сенату зовсім на зобов'язують конгрес оголошувати війну. Звісно, якщо панівний США монополістичний капітал за війну, то більшість у обох палатах конгресу ми за неї голосує. Але автоматично виходячи з укладеного урядом військового союзу конгрес війну не оголошує. Принаймні немає впевненості, що конгрес надійде оскільки передбачено дого злодієм про спілку. Тому в кого ніхто не був переконаний в міцності військових спілок США.

Зовсім інше становище склалося після Другої світової виття ны. США - не лише укладали військових союзах з іншими госу дарствами, а й виступали ініціатором і творець молочарських спілок. Понад те, на відміну військових спілок у минулому НАТО створила свої штаби і свої Збройні сили, куди входять сухопутні війська, військово-морські і військово-повітряні сили низки держав. У соответст вии з цим договором суверенні держав Європи позволи чи Сполучених Штатів утримувати у час Збройні сили у своїй території. У 1953 р. Збройні сили США у Європі налічували 427 тис. людина.

Президент навіть його найближчі співробітники порівнювали НАТО з договором про захист Західного півкулі, підписаної вересні 1947 р. у Ріо-де-Жанейро. Про це говорив Трумен у мові, виголошеної зв'язки України із початком другого терміну його президентства. Обидва договору поділяють думку однієї формулі: у Ріо-де-Жанейро було оголошено, що однією американську країну розглядатиметься як напад попри всі американські держави; ст. 5 Північно-Атлантичного пакту говорить: «Договірні боку вважають, що збройне напад проти одній або кількох їх у Європі, або Північній Америці розглядатиметься як напад проти них всіх».

Проте Договір, підписаний 2 вересня 1947 р. у Ріо-де-Жанейро, істотно відрізняється від пакту, укладеного 4 квітня 1949 р. в Ва шингтоне.

Договір американських держав 1947 р. передбачав негайну консультацію його у разі нападу чи загрози напа дения на когось із них. Але не передбачав негайного, автоматичного застосування збройної сили. Понад те, ст. 20 догово ра зазначає, що жодного з його без свою згоду зобов'язаний брати участь у застосуванні збройної сили. Кожен із участ ников зберігає суверенне право вирішувати — воювати чи ні.

У договорі про утворення НАТО такий застереження немає. НАТО отлича ется також від договору американських держав 1947 р. тим, що це договір не регіональний пакт.

Формально у преамбулі договору з 4 квітня 1949 р. говориться, що НАТО має на меті колективну оборону. Фактично США созда чи Северо-Атлантический пакт як агресивний, наступальний воєн ный союз.

Так званий оборонний Северо-Атлантический пакт відразу саме його виникнення в 1949 р. виробив стратегічний план на ступательных військових операцій у, що передбачав напад воздуш ных сил США перевищив на СРСР із застосуванням атомних бомб .

Інформований лідер республіканської партії сенатор Тафт, коммен тируя стратегічні плани Пентагону, що створювалися у відповідність до освітою НАТО, дійшов наступному висновку: «Звідси явст вует, що передбачається використання американських армій в сухо путньої війні проти Росії на континенті Європи, щойно розпочнеться війна. Надалі передбачається зробити вторгнення за тими на правлінням, які для Наполеона і Гітлера виявилися фатальними».

Навіть Тафт зазначав, що даремно уряд США, створюючи Севе ро-Атлантический союз, посилається па ст. 51 Статуту ООН про «праві індивідуальну і колективну самооборону, якщо збройне нападе ние відбудеться проти члена Об'єднаних Націй». У цьому Тафт символізував те, що ця стаття зовсім на дає підстав спрямовувати воору женные сили однієї держави завезеними на територію інших країнах доти, як такий напад відбулося.

А далі Тафт, стверджуючи, створення НАТО порушує принципи ООН, писав: «Воно суперечить всьому духу Статуту Об'єднаних На ций. Цей Статут передбачає скорочення озброєнь угодою між окремими державами. Атлантичний пакт діє і як разів у напрямі, протилежному цілям Статуту, і перетворює в фарс подальші спроби забезпечити міжнародний світ з допомогою правничий та справедливості. Він визначає поділ світу на два озброєний ных табору... Цей договір неминуче означає гонку озброєнь, а гін ка озброєнь минулому призводила до війні».

Так авторитетний ватажок республіканської партії, непримиренний ворог Радянського Союзу сенатор Тафт атестував НАТО, яку прави тельство навіть їх союзники видавали за оборонну, миролюби витті творіння.

Президент США Трумен і інше офіційне особи Вашингтона намагалися виправдати створення НАТО подіями, происшед шими у братній Чехословаччині у лютому 1948 р., і закриттям вільного досту па в Західний Берлін червні цього року.

Пояснення, що НАТО була створена як у відповідь захід на події, що відбулися 1948 р., як і не так, як не так підтримувати дение, що Северо-Атлантический пакт є оборонним, миро любивым союзом. Вашингтон активно готував грунт НАТО в Амери ке у Європі в 1946—1947 рр. У результаті активної підготовки з'явилося вираз «холодна війна».

Обговорення урядом у вересні 1946 р. питання про предостав лении військової техніки та економічної «допомоги» Туреччини та Греції поклало початок, як ми бачили, підготовки до об'єднанню капіталістичних країн Європи проти Радянського Союзу. Коли березні уклали Брюссельський пакт на 50 років між Англією, Францією і країнами Бенілюксу, уряд США - не змогло у розпал президентській кампанії оголосити себе офіційним членом Брюссельського пакту, але це надихало і благословляло його, обіцяло йому усіляку поддерж ку. Договірні боку зобов'язалися надавати одна одній військової допомоги у разі напади проти територію а такою у Європі. У день підписання пакту, 17 березня 1948 р., Трумен, виступаючи у конгресі, заявив, що це пакт «заслуговує, аби ми надавали йому різні допомогу». З метою військової допомоги Брюссель скому пакту сенат США прийняв 11 червня 1948 р. відповідну резо люцию Ванденберга. У той самий час уряд США вирішило отпра вити своїх представників ув Лондон до участі в обговоренні військових питань країн Брюссельського пакту.

6 червня 1948 р. почалися таємні між представите лями навіть країн, утворили Брюссельський пакт. Про ці переговорах Трумен згодом писав: «Переговори ве лисій у найсуворішій таємниці. Застосовувалася спеціальна система безпечно сти — фігурувало лише наймінімальніший число документів… Тільки дуже обмежено му числу осіб дозволявся допуск якого би там не було з відносячи щихся до даних переговорам документів». У цих секретних переговорах брали участь представите чи Канади. Канаду Вашингтон почав готувати разом з европей скими державами до брати участь у здійсненні задуманого їм загального антирадянського курсу.

У 1949 р. було створено Європейська рада з допомогою широкого кола країн, ніж Брюссельський пакт. За дві місяці було створено НАТО.

НАТО, в такий спосіб, готували на два роки. Ця підготовка на чалась за рік-півтора до тих подій 1948 р. у братній Чехословаччині й у Західному Берліні, куди правителі США посилалися як у при чини, що спонукали Вашингтон організувати Северо-Атлантический воєн ный пакт. І це визнавали лише у Сполучені Штати.

Порушення історичної традиції, і особливості конститу ции США зумовлювали тривалість цієї підготовки. Уряд США могло очікувати схвалення Північно-Атлантичного пакту сіна тій по тому, якою була знайдено зручна при цьому формулювання, яку погодилися інших учасників НАТО. Це формулювання сво дилась до того що, що кожна з договірних сторін зобов'язується (в зі ответствии зі своїми конституцією) надавати всебічну допомогу тієї зі сторін, яка буде вчинено напад.

У розділі ст. 11 Північно-Атлантичного договору говорить: «Цей договір буде ратифіковано, та її умови робитиметься його учасниками відповідно до конституційними особливостями». Таке формулювання, на відміну застереження у договорі, укладеному у вересні 1947 р. у Ріо-де-Жанейро, поставила привілейоване становище тільки один договірних сторін. Тільки США, посилаючись на можливість свою конституцію, отримали свободу дій. Решта учасники НАТО оказа лисій менш вигідні умови. Створюючи НАТО, США забезпечили собі у цьому військовому союзі як керівне, панує, але й привілейоване становище.

12 квітня 1949 р. Трумен відправив договору про створенні НАТО в се нат для ратифікації. Лідер республіканців Тафт голосував проти його ратифікації. Він тоді ще раніше попереджав, що погодиться з Северо-Атлантическим пактом лише тому випадку, коли цей пакт буде склад льон оскільки договір у Ріо-де-Жанейро.

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація