Реферати українською » Зарубежная литература » Характеристика драматичних поем Лесі Українки


Реферат Характеристика драматичних поем Лесі Українки

Страница 1 из 2 | Следующая страница

>Вступ

>ДраматургіяЛесіУкраїнки –феноменальнеявище вукраїнськійлітературі: вонвражаєновизною тим,гостротоюсоціально-психологічнихконфліктів,філософськимиузагальненнями,поетичноюкрасою,високоюкультуроювірша.Пристраснезапереченнявсьоговорожого,реакційного,закостенілого вжитті,утвердженнягуманістичнихідеалівведеться вїїтворах ізпозиційнеоромантизму,якийнамагавсярозширити праваособистості,визволитиїї відтискуюрби.

>ТворчістьЛесіУкраїнки –якісноновийетап урозвитку українськоїдраматургії. Заідейно-художнімиякостями, зарівнеммистецькоїдосконалості вонає одним ізнайвагомішихздобутківвсесвітньоїдраматургії.

Чудовообізнана ізісторією ікультуроюнародівЄвропи іАзії,письменницязверталася допереломнихетапівісторичногорозвитку,відшукувалатакіподії, котрі були бспівзвучнимиукраїнськійсучасності. Такрозширювалисяобріїнашоїдраматургії,порушувалисязлободеннісоціально-політичні іморально-етичніпроблеми, котріхвилювалиукраїнськегромадянство. Такукраїнськадраматургіяпіднімалася нахудожнівершини, якісягнулидрамиГенрікаІбсена,Гергарта Гауптмана, Антона Чехова, Бернарда Шоу, входило у світлонайрозвиненішихєвропейськихлітератур.

ЗіменемЛесіУкраїнкипов'язанийрозквітдраматичноїпоеми в нашійлітературі.Цей жанрприваблювавписьменницюможливістюпорушуватигострісуспільно-політичні,морально-етичніпроблеми уформісловеснихпоєдинківміжносіямиальтернативнихпоглядів,прихильникамирадикальних чиконсервативнихідей.Крім того, драматична поемадаєширшийпростір длявиявленнясуб'єктивногоставлення автора дозображуваного, азвідсиїїемоційність,задушевність,схвильованість. Монологиперсонажів, особливо такзванівнутрішні,сприяютьвиявленню їхньогопсихічного стану,загостреннюідейнихконфліктів.

Успадщинівеликої українськоїпоетесидраматичніпоемимаютьгостроінтелектуальнеспрямування,являючи собоюзіткненняпротилежниххарактерів, щоєносіямипевнихідей. До них належати твори «>Вавилонський сповнений», «Наруїнах», «Трихвилини», «У катакомбах», «Наполікрові» таін.

>Використаннякласичнихобразівсвітовогомистецтва дозволилописьменниціпорушувати не лишебуденніпроблемитогочасноїдійсності, а іроздумувати надфілософськимипитаннями.М.Євшанзазначав, щообразиєвропейськоїкласики сталиорганічнимелементомдушіЛесіУкраїнки [3, 563].

Усвоїхдраматичнихтворахписьменницяпорушувала широкий, спектр проблем,намагаючисьдатиїмвласнуінтерпретацію. Нашуувагупривернулонасамперед ті, що було б длянеїважливим узовнішньому івнутрішньому світі героя, а що –другорядним,аджез’ясування цогодаєзмогу по-новомупрочитатихудожні твориЛесіУкраїнки ізпоглядукультурноїситуаціїїїепохи.

>Розглядаючиосновне коло проблем, на якізосереджуваласяувагаЛесіУкраїнки,важко непомітитиїїчіткозадекларованупозицію, що такрізковиламується ізтодішньогосередовища.Пояснитице можнахіба тім, що будучинапрочудерудованою ізорієнтованою втогочаснійфілософсько-мистецькійситуаціїЗахідноїЄвропи, воназначно переросла івипередиласвоє (та і не лише)покоління,запропонувавшиколонізованомународовілітературу іздержавницькоюсвідомістю.Такийпідхід дореалізаціїхудожнього тексту ставититворчістьЛесіУкраїнки вцілковитоокремунішутогочасногоукраїнськоголітературногопроцесу.

>лесяукраїнкалісова пісня


1.ДраматичніпоемиЛесіУкраїнки

>ПершимдраматичнимтворомЛесіУкраїнки,написанимвіршами, був «>Іфігенія вТавріді»,твір про тяжкий йпочеснийспадок Прометея.Його, якналежне,приймаєІфігеніязадлярідної країни.

«>Іфігенія вТавріді» –твірнезакінчений, драматична сцена,кілька строф йантистроф та монологІфігенії,динамізований ремарками.

Сюжет проІфігеніювідомий. Пронеї писали йгрецькі, іримськітрагіки.ПисавРасін.Писав Гете.Писав Гауптман. За дваминулихстоліття було бствореноблизько 50трагедій й не менше опер.Кожен митецьтворив своюІфігенію,по-своємуінтерпретуючиміфологічний диптих: «>Іфігенія вАвліді» та «>Іфігепія вТавріді». УАвлідіїї малі принести на поталурозгніванійбогиніАртеміді,щоб урятуватигрецький флот. Колі жбогині відсерцяодлягло, вонапідмінилаїї нажертовникуланню йзробилажрицею свого храму далеко відГреції, вТавріді, апо-сучасномумовлячи, в Кріму.

>Основний пафос цого фрагмента – торбІфігенії начужині,нестерпна туга забатьківщиною.Величнажінказісрібноюдіадемою надчолом,наймилішажрицяАртеміди, вонмайжестогне,дивлячись на море, вдалину –туди, деГреція, деЕллада: «Насерці лишети, //Єдиний мой,коханий ридний краю!»

У шкірного народусвій типностальгії,зв'язаний ізментальністюсаме цого народу,зумовленийбагатьма чинниками йогополітичного,історичного,звичаєвогобуття.

Тут –українська модельностальгії. Тімболючіша, що українцеві годиною доводитисявідчуватитугу забатьківщиною набатьківщині. Чи не тих ж словавирвалися усамоїЛесіУкраїнкище заюнацькихліт, упосвятіІвануФранкові: «>Сторононькорідна!коханий мой краю!», й ужепотім,незадовго до смерти, уЄгипті, вказці «Провелета»: «Коханастороно моя! // Далекий ридний краю!»

>Наступні твори написано насюжети ізчасівстародавньоїІудеї і Вавилона. Це «>Одержима», «>Вавилонський сповнений» й «Наруїнах» –пристраснезаперечення скори іболісніроздуми надпокликаннямспівця.

>Поема «>Одержима» (1901) написана наосновієвангельського мотивацію –вченняІсуса Христа пролюбов доближнього, Незважаючи тих, чивін друг, чи ворог.Поему було бстворено однимподихом – уніч, колиписьменницяперебувалабіляліжка смертельнохворогоСергіяМержинського, відякоговідсахнулися йогоколишнітовариші.Звідсивиразнийсуб'єктивізмавторки вокресленніконфліктуміжМіріам йМесією,який востаннідні свого земного життяглибокостраждає відсамотності, віднерозуміння його стану людьми, особливоучнями.

>Міріам, Яка любитиМесію, неможезмиритися ізбайдужістю,лицемірством,безтурботністю людей, котрізавдаютьболючихударівУчителеві.Одержимависоким духомсправжньоїлюбові,Міріам неможесприйнятипроповідейМесіїлюбитиворогів. Длянеї «тихийусміх фарисея»гірший за «>скорпіона лютого»,їйбридка «негаразд самаотрута, як всеотегнучке,підступнетіло» [10, 12].Жінкапроймаєтьсяненавистю довсьогооблудного й фальшивого:

Умоїх очах я чуюзброїполиск,

у промовах я чуюзброїбрязкіт,

так яузброєна на свій ненависть,

яквартовий колоцарськоїбрами,

що радійвихопить на шкірногосвій меч,

>хто лише злозамислить навладаря [10, 13].

>Більше того,Міріамобурена, що і тих,хтовважає собідрузямиМесії,зокрема йогоучні, невідчуваютьболю Вчителі.Вони «>сплятьнепробудним сном» [10, 17], коли душаМесії «>сумна до смерти» [10, 17]. Звустжінкизриваютьсяпристрасні словазневаги людям, «>твердіших відкаміння» [10, 17], до «сонногокодла» [10, 18],байдужого достражданьінших.Взагалі образкаміннянесе утворізначнесмисловенавантаження,зокрема всимволічномуузагальненнілюдськоїчерствості.

>СтражданняМіріампосилюютьсяще і від того, що воннічим неможедопомогтидорогійїїсерцюлюдині,котра приносити собі у жертву,щоб урятуватилюдство.Любов доМесії й ненависть доюрби «>спалюють душу»Міріам.Вонахотіла бкинутигнівні слова вобличчяфальшивимдрузям, що «>тричіодрікалися» відМесії, що надньому СінаБожого, щовіддали Вчителі до руккатів:

…ганьби біочі

>їмвипекло, тихочібезсоромні,

щосміли тутдивитися на борошно

того,чийого усі неварт

>мізинця [10, 19]!

>Міріам востаннійсценівисловилаюрбі все, щонакипіло надуші, й,звісно,поплатилася за дежиттям.Озвірілі люди, що нехочутьбачитисвоєнепривабливеєство, із диким ревіннямзабиваютьмужнюжінкукамінням.

Темаантагоністичногопротистояння позитивного героя,якийобстоює правду,підносить духпереможених йзбайдужілоїюрби,єднає «>Одержиму» іздвомаіншимитворами цого жанру,написаними за годинутакож наосновіподійстародавньоїісторіїсхіднихнародів.

То вдраматичнихпоемах «>Вавилонський сповнений» (1903) й «Наруїнах» (1904) ЛесяУкраїнка по-новомуосмислюєподії,пов'язані ззагибеллюСтародавньоїІудеї,їїзавоювання Вавилоном. Але вониголовнуувагузвернено на цю проблемувзаєминміжпоневоленими йпереможцями, на духовнийрозколсередзавойованих. Уцентрі Першоготвору –співецьЄлеазар,якогоспівплемінникизневажають свої, що зарадишматкахлібавінспівав дляворогів. Тасправжні піснявінзберіг для свого народу й нимипіднімає його дух.

Іншийтвір – проруїнипоневоленогоЄрусалима. З ремаркидізнаємося про горі йвідчай людей, котрізалишилися бездаху над головою, безїжі іодягу. Хвацьковідтінюєтьсяще інічним пейзажем:серед поля,вкрившисьлахміттям, лежатискоцюрблені люди, й «>сонніздаютьсявбитими, а полі від тогощесумніше – воно тамов после бою,начевкрите трупами» [10, 27].

І відруїнами ходити відоднієїкупки людей доіншоїпророчицяТірца йпідбадьорюєзанепалих духом. Нагіркізітхання, назгадування про смерть, котра скосилаблизьких, вонарадить будуватинову хату,дбати про своюоселю,щоб «не бувчужою вріднім краю».Тірцазакликаєзневіреного до роботиперекуватиіржавий меч на рало:

>Лежачим краюрідного немає.

>Чийхліб йпраця – того й земля [10, 28].

>Патріотичнаідея,носіємякоїєпророчиця,втілюєтьсязрештою й вулюбленомумотивіписьменниці –ролімистецтва по людях.Тірца,почувши тихийбренькіт струн,несміливий голосспівця,закликає неповторювати плачІєремії,котрийридав наруїнахЄрусалима, атворитиновіжиттєрадісні пісня,знайти слова, котрі бпідтримували людей.Якщо жспівець натаке нездатний, токращейомузамовкнути,адже «>могили неспівають».

>Тірціболитьрозбратміжпоневоленими, вонзакликає доєднання, до роботи, довідбудовизруйнованого.Трагізмпророчиці до того, що людиїї нерозуміють йпроганяють, аотже, іприрікають собі надовгерабськеіснування.

>Добаранньогохристиянствавідбивається удраматичнійпоемі «У катакомбах» (1905), де уже на фактах із життяпереслідуванихімператорським Римомприхильниківновоївіриосуджуєтьсярабський дух,котрийсковуєпорив досвободи.Раб-неофіт неможепримиритися із словамиЄпископа, що неосуджує рабства, азакликає до скори. Тутписьменницявказувала наросійськуправославнуцеркву, Яка ворожкопоставилася довизвольнихзмагань народу,всілякозахищаладеспотичний режимімперії.Раб-неофіт неприймає таких «>порад»,вінвіддає честьтитанові Прометея,який «нетворивсвоїх людей рабами» [11, 135]. То втворі зазвучалаідеяборотьби за правду, за свободу.

НоваторствоЛесіУкраїнкивиявилося надрозриві ізанахронічнимитрадиціямипобутово-етнографічноїдраматургії, аінтенсивномуопрацюванні жанрудраматичноїпоеми.Названівищедраматичніпоемихарактеризуютьсядомінуючимліричним,суб'єктивним початком вокресленнідійовихосіб,емоційністю ремарок, якісприяютьствореннювідповідного настрою.Драматична поемаяскравовиявляєпозицію автора: його голос,оцінки і характеристикипостійнопідказуютьчитачеві, щоподіїсивоїдавниниперегукуються ізсучасністю,отже,потрібновинестидобрі уроки ізминулого,щоб непомилитися прирозв'язаннігострих проблемсучасності.

Успецифічномумоделюваннідійсності вдраматичномутворі,створеннівідповідноїемоційноїтональності багатоважить й системаорганізаціїхудожньоїмови. ЛесяУкраїнкавправноволодієбілимвіршем,тобтовіршем без рим,якийзабезпечуєприродністьобміну думкамиміждійовими особами.

>Драматичнупоему «>Оргія»,закінчену вберезні 1913 р., можнавважатилебединоюпіснеюЛесіУкраїнки.

Тематрагічноїдолімитця-патріотависвітлюється тут укількох аспектах. Атрагізм життягрецького композитора ймузикантаАнтеязумовленийнасампередколоніальнимстановищем йогобатьківщини,загарбаної римлянами.Звідси –гостротапсихологічногоконфлікту,якийрухаєдію.СтражданняАнтеяпов'язані ззанепадомрідної культури,адже жїїносії зазарадиматеріальнихвигодпереходять на службу доколонізаторів.

перший ударАнтеєвізавдавулюбленийученьХілон. Мистецьдовго немігзрозуміти,чомуХілонзалишає його школу: чинеспроможнийзаплатити занавчання – тодівчительготовийпрацювати із ним на основі, чипрагнезнайтикращоговчителя.Виявляється ж, щоХілон переходити долатинської школи Мецената,бо нехоческніти убідності іневідомості, якАнтей,котрийзалишивсявірним йріднійземлі, йїїзанедбанійкультурі.Страшнановинавикликала умитцясправедливийвибухобурення:

Ті? Тівступиш

у хорпанегіристів? У туюзграю

>запроданців,злочинцівпротихисту?

Про,краще бтинавікизанімів,

>позбувся рук,оглух, ніж такупасти!. [10, 145].

діяпродовжуєрозвиватисященавальніше,конфліктміжмитцем й йогооточеннямзагострюєтьсящедужче. МатідорікаєАнтеєві свої, що,викуповуючи із рабства своюнаречену, а потім уже дружинуНерісу,вінзалишив безпосагу сестру. Та,виявляється,Неріса не така,якоюїївимріявАнтей.Їїзновутягне в світлооргій,блиску йрозкоші,їїпригнічуєскромнийзатишок домучоловіка.

>Ще одного ударузавдає приятель, скульпторФедон,котрийфігуруТєрпсіхори,вирізьблену ізНеріси, продавшиМеценатові. Продавши учужі руки,боримляни-окупанти «>дарують славу».Федонвважає, щовчинив мудро, йнавіть ненамагаєтьсявиправдатися передАнтеєм: «Чимав бі і я весьвік, якти,сидіти безхліба й безслави?» [10, 147].Федонвважає, що своїмвчинкомвінуславлює іріднуГрецію, на щоАнтей резоннозаперечує.Йоготвір не прославитиЕлладу,він,навпаки,підноситимебагатий Рим,котрийстягує до собікультурні ціностізавойованихкраїн.

>Гострийдіалогміжмитцямивиходить замежіестетичної тими,набираєполітичногозабарвлення.Авторкавдається дообігравання таких деталей, котрі незалишаютьмісця длядвозначноготрактуванняпорушенихпитань.Федон, із Першогопогляду,оперуєправильнимисентенціями: «>Хтослави небажає, тієї нееллін» [10, 149], «Така самавславиться самаЕллада, колиїйдітилаврів нездобудуть» [10, 149], «Слава й вполоні все якщо славою» [10, 149]. ОднакпатріотАнтейвисловлюєболіснуістину, Якаспростовувала «>аргументи»Федона:переможець лише тодіхвалитименевільника, коли тієїсхилиться проти нього до самихніг «й порохпоцілуєз-підстіп його» [10, 151].

Мистецьважкостраждає,бо йНерісанамагаєтьсявиправдативчинки скульптора:митцям,мовляв, почестей бездопомогимеценатів недочекатися. До нихможе прийти лишепосмертна слава, а докиживі, їхньогоніхто незнає, «>кемов смердотіпоховані вмогилі».Зрештою, іНеріса,слідом заХілоном йФедоном,зраджуєАнтея, ізякимщойноодружилася.Розвитокконфлікту ставитимитця-патріота внайтрагічнішіситуації,примушує йогозробити Єдиний такимумовахправильнийвибір.

ДругачастинатворупідтверджуєслушністьзастереженьАнтея. Меценат, Прокуратор йПрефект, котріпредставляютьофіційний Рим уКоринфі,зневажливоставляться догреків,їхньоїісторії та культури. Їх неіснуєнавітьгрецькоїмови, ає лише «>іонійськийдіалект,аттічний».ВсуперечочевиднійправдіПрефектхоче «довести», щогрецька поєзія «такисупротинашої невстоїть».Вінцинічнокидає вочіАнтеєвібрутальнірепліки:мовляв, лишезавдякиМеценатові вКоринфієкілька «>перлівхисту й науки».Навітьдещогнучкіший,обачливіший Меценатбезсоромнозаявляє, що «на будь-якихсмітниках»вишукує «>коштовні перли»,Інакшекажучи, вційсценіпрорваласязневагазавойовників достаровинної країниєвропейськоїцивілізації,славнозвісноївисокої культури.

Діядраматичноїпоеми,сягнувши вцих сценахкульмінації,стрімко кошеня дорозв'язки. Наоргіїз'являєтьсяНеріса й,знехтувавшипроханнямчоловіка, не лишеопиняється вгуртітанцівниць, а ібезсоромноприймає «>почесті» від гостей Мецената. У тієї момент, колиПрефектцинічнозапрошуєНерісусістибілянього,Антейважкоюліроювбиває свою дружину, а самзадавлюєтьсяструною ізліри.

>Підтексттворудужевиразний: ЛесяУкраїнка правдивовідбиластосункиміжімперськоюРосією іколоніальнопригнобленоюУкраїною,викрилаполітику великодержавногошовінізму вставленні до культурипоневоленого народу, культуридавнішої,старшої,багатограннішої, ніж та, щонасаджуваласяімперією.Облудністьідейзавойовників, що особливовиявляється вїхнійколоніальнійполітиці,недвозначнорозкривається водній ізреплік Мецената про «>дикість»звичокпереможених.Фальшиво йнині звучати його слова пронеобхідністьподолати «>недовірливість,щобсполучити до однієї батьківщинудвічастини людукоринфського – римлян йгреків».Звичайно,годікращесхарактеризуватиполітикуросійськихколонізаторів.

>Високийпатріотичний пафос,художнядосконалістьзабезпечили «>Оргії»першоряднемісце вукраїнськійдраматургії.

У «>Осіннійказці» вобразіЛицаря ЛесяУкраїнкагеніальнорозкрилашляхипадіннявсілякихдрібнобуржуазних «>революціонерів», котріпочинали ізпалкихпромов про волю, «>розпиналися захлопів» йпогрожували тиранів, але й їхні «>революційність»обмежуваласяпишномовними словами.Потімці «>революціонери» приперших жневдачахвтрачаливіру,відраджувалиінших відборотьби й,зрештою,кінчали тім, щобрудом йбагномобкидаличеснихборців, а сампристосовувалися доправлячихкіл,здаючись на їхнього ласку.

>Чільнемісце вфантастичнійдраміналежитьробітникам.Воништурмуютькрижану гору –твердинюсамодержавства,виступають якруйнівники старого світу.ВатажокробітниківБудівничийвказує шлях доперемоги. Це шляхзбройногоповстання подчервоним прапором.Хоч котраважкаборотьба, але йборцівпевнені, щоїхня справедлива справа «>скінчитьсясправжньою весною». У «>Осіннійказці»вперше вдожовтневійукраїнськійлітературі,багатій наобразиробітників,виведеноробітників якпредставників свідомішого класу для собі, а чи не класу всобі.

>Поетеса, щооднією ізпровідних тимсвоєї творчостиобрала темупокликанняпоета,співця, йогомісця увизвольнійборотьбі, не моглаобійти цого й втворі,присвяченомурушійним силамреволюції. УвчинкахПринцеси, Яказневірилася вЛицарі й разом ізробітникамипішла на нападкрижаної міські вборотьбі за волю,вказано шлях,якиммаєіти співає.

Черезчотири роктаПринцесавручаєробітникамчервонепокривало із словами:

>Візьмітьмоєчервонепокривало,

не день, не на два його яшовком шила,

а золотом рубила уневолі,

>співаючиневільницькі пісня,

>чекаючипросвітлоїгодини.

>Тепер годину – часпокрасуватись

>Мережанці [10, 51].

>Письменниця великоготворчогодіапазону, ЛесяУкраїнка всвоїх драмахбуремних роківреволюціїголовнуувагуприділиланайгострішимпитаннямполітичноїідейноїборотьби трудящих мас.

1905–1907 рокта вдраматургіїЛесіУкраїнки – рокта невеликихтворів, одне – чидвоактних співаємо,діалогів. Уці роктапоетесавиробляєбездоганнутехнікудіалогу,заснованого назалізнійлогіцірозвитку думи.Закінчивсяперіодстановлення драматурга,відтеперкожентвірїїстановитимевизначнеявище вісторії українськоїлітератури.

Най-більшийсвійтвір – драму «>Руфін йПрісцілла» – ЛесяУкраїнка писалапротягом 1906–1910 років. У «>Руфіні йПрісціллі» вонарозвінчалаоснови,теорію й практикухристиянства якрелігіїупокорення,соціальноворожоїпрогресові.

Усвітовійлітературі твори із такоюподвійноюназвою – «Ромео йДжульєтта», «>Трістан таІзольда», «Лейла йМеджнун» –це, як правило, твори про кохання,прекрасне йнайчастішетрагічне.

Туттеждвоє людей, котрілюблятьодне одного. Аліце ужеподружжя.Почуттяїхнєзазнаєінакших іспитів. Невідстані, непідступ, нерозлука, неворожнечародів, – ані, тутвзаємнаповага йдовіра, але йце люди, якіживуть устрашнуепоху, впереломнийперіод.ДержавнийкорабельРимськоїімперії «вокеанізлочину іруїни»врізався вчорнірифисвоїх проблем, людейхитнуло, йкоженухопився в кишеню.

>Руфінбачить всюдеградованістьсуспільства, невизнаєцезарської влади,мріє прореспубліканськийустрій,шукаєвиходу уфілософськихвченнях, удотриманні законів, урозумнихзусилляхчесних,благородних людей, котрі брозчистилиавгієвіконюшніімперії.

>Прісціллабачитьпорятунок ухристиянськійвірі, влюбові доближніх, умолитві.

>Руфінпоклоняєтьсяфілософам.Прісцілла ходити укатакомби, дотаємноїгромадихристиян.

>Прісцілла не моглазректисясвоєївіри,Руфін –своєї.

Разом смердоті було неможливозректисяодне одного. Так смердоті й жили, незробившижодногонеетичноговчинку. І на аренувийшли разом.Колобезвиходізамкнулося вцегадючекубло цирку, й борошноїхнявтонула вчорторияхсуспільноїсвідомості. ЛесяУкраїнказнаходитьдивовижнерішення: їхніковтаєпащаарени.

>Вонадаєлевинущелепуамфітеатру, де вкількарядівощирилосьпоспільство –усіцікрамарі,лихварі,гетери,юристи,плебеї йтабулярії,жрець,вігіл йвідпущеник, мотрона, вояків йнаглядач ізкрематорію.

>Питання,підняті в «>Руфіні йПрісціллі», й далінепокоїли думкувеликоїпоетеси. Тема великихроздоріж йшуканняєдиновірного шляху досоціального Визволенняпевноюміроювтілилася й втворах,написаних уперіодреакції,зокрема вдраматичнихпоемах «Наполікрові» й «Йоганна,жінкаХусова».

>Невдовзі после «>Руфіна йПрісцілли» ЛесяУкраїнкапіднялаще однусізіфовубрилу із цого ряду проблем.Восени 1911 року вГрузії, вцентріДолішньоїІмеретії м.Хоні,цих «>грузинськихАтенах», був написана драматична поема «АдвокатМартіан» (>податкованазва – «>Мученики»). діявідбувається в IIIстолітті в м.ПутеоляхбіляНеапольської затоки.

УРимі уженіхто не так на смерть, вРимійшли навидовища. Одним із такихвидовищ бувмученицька смертьхристиян.

>Мартіан – не мученик.Він тієї, щомусить жити йпрацюватисеред чужих,щобдопомогти своїм.Він – адвокатмучеників. А йоговласна борошноприхована ізаконспірована, як йсправжністимули йогодіяльності.

>Твір написань вчасипосиленняреакції, коли політика царизмущодо Українинабувала особливопатологічних форм.Переслідувавсякоженпроявживої думи,заборонялосязаснуваннябудь-яких «інородницьких» товариств,хоча б смердоті і малі мітку сутокультурницьку.

Удраматичнійпоемі «Наполікрові» ЛесяУкраїнказатавруваланароднимпрезирствомзрадників й самуможливістьзради,чимрішучевиступилапроти тихийписьменників-декадентів йренегатів, котрісилкувалися «>виправдати»зрадництво.

1909 року ЛесяУкраїнка остаточнозакінчиларозпочатуще 1897 рокудраматичнупоему «Упущі» –трагічнуповість про «>одважного,вільного йнепримиренного,покірного лишеправді йкрасі» скульптора, талантякогопоховано в пущахПівнічної Америки,повість про «>похованого артиста» (один ізваріантівназвитвору).Цейтвірпереконливо доводити, щоособистоїсвободимитця задля того,щоб його талантзростав йрозвивався.Особиста свободамитця вкапіталістичному світіілюзорна,облудна.

Тема «>Боярині» полягає вподіяхминулого, коли Україну вдругійполовині XVII ст.роздиралигострісуспільно-політичнісуперечності,пов'язані,зокрема, ізпосиленнямколоніальногозакабаленняприєднаних доМосковіїлівобережних земель. Щоправда, нетребашукати втворіконкретнихісторичнихподій доби Руїни,письменницяузагальнює вньомудолі окремих людей, котрі потрапили подгнітскладнихобставин.

>Йдеться в «>Боярині» проморальністражданнямолодоїукраїнкиОксани, Якапішла запокликомсерця,вийшовшизаміж за боярина Степана іопинившись уМоскві. Зрозвитку діїдізнаємося, що батько Степана бувкозацькимстаршиною, але йзгодом присягнувшимосковськомуцареві йпереїхав доМоскви. Згостроїрозмовиміж Степаном ймолодим братомОксанивиявляєтьсяпозиціяобох:першийзахищаєповедінку батька,Іван жвважає йогоперекинчиком уворожийтабір, зрадником, щопродався за «>соболімосковські».

>Усе ж Оксана подала рукуСтепанові,бопобачила вньомущиру, добру,лагіднулюдину.їїспочатку нелякаєчужина,адже й тамкоханийоберігатиме йїї, йрідну Україну. Танезабаромоблітають, яквишневийцвіт,їїсподівання ймрії.Зіткнувшись уМосквівіч-на-віч ізчисленнимиобмеженняминавіть народинно-побутовомурівні,побачивши, що й Степан, й його матірзгинаються, як «>холопи», подтягарем чужихзвичаїв,розгублюючирешткилюдськоїсамоповаги, Оксанасерцем йрозумомвідчуларабську неволю.Її особливопригнічуєпокірливість Степана передцарськими прислужниками,навітьумовляння,щоб й вонацілувалася іззапрошеними вдіммосковськими боярами,адже від цогозалежить його становищесеред них.Природно, щозбентежена Оксана ізжахомвигукує:

>Степане, такуди ж се ми попалися?

Та се жякась

неволябусурменська? [11, 366]

>Певнаріч, щоавторкацими словамипоказує ту неволю, в якоїпотрапив весь народ. Неоднетакезапитанняятрить душужінки, ані наодне із них Степан неможедатичеснувідповідь.Оксаніболяче, що Чоловік сам собізвикназивати «бояриномСтьопкою». То вдраміосуджуєтьсякомпроміс боярина ізвласноюсовістю,зневажання них самих йвласноїгідності, йчестінайближчихрідних.

>Трагізм стану Степанаще і у бонавіть такимвірним прислужникам, яквін, Москва невірить, що смердотізавждиперебувають подпильнимнаглядом.Отожвін йслухати нехоче про дії гетьманиДорошенка,якийзбираєтьсявиступитипротицарськихколонізаторів. Степаналякаєнавіть лист,переданийОксані від «>братчиці-товаришки» із України.Віннамагаєтьсяпереконати дружину взлихнамірахДорошенка,якийшукаєпідтримки у татар, на щодістаєрезоннувідповідь: «>Татари там…татари і тут…» [11, 368].

Дія раз в раззагострюється,конфліктнаростає. Степаннаказує неприйматипосланця із України,забороняєОксані «>озиватись» до братаІвана.Холопськаповедінкачоловіказламуєжінку. Зїївустзриваєтьсягіркевизнання: «Ягину,в'яну, жити так і неможу!» [11, 370] ОксанапропонуєСтепановівтікати ізМоскви, але йнатикається на йоговідмову.Ностальгія,неможливістьпобороти злопідкошуютьздоров'яжінки,відбираютьостаннісили. На словачоловіка, що станікраще,адже в Україні уже «>утихомирилося» (апатріоткиболючий удар), Оксана ізболемвідповідає:

яктикажеш?

>Утихомирилось?Зломилась воля,

УкраїналяглаМоскві под ноги,

Се світпо-твоєму –отаруїна?

>Отак й яутихомирюсьхутко втруні [11, 372].

>ОстаннійдіалогОксани і Степанадужепромовистий. Чоловікнагадуєдружині, що вон подала руку нелицарям ззаплямленимикров'ю руками, айому, йдістаєстрашнувідповідь:

Від,здається, рукичисті,проте все

>мариться, що їхньогопокрила не притулок, а

так…немовякасьіржа… як на

старихшабляхбуває,знаєш? [11, 373]

>Важкохвора,ледвепереводячиподих, до краюзмучена йсхвильована, Оксананагадує один фактзі свогодитинства. З братом смердотізнайшлистарубатьковушаблюку,хотілипобавитися нею, але й було неможливоїї,іржаву,витягнути із піхви,бо воніржею донеїприкипіла; «>Отак й ми із тобою, –кажеСтепанові, – зрослись,мовшабля ізпіхвою…навіки…Обоєржаві» [11, 373].Власне,ці словапромовистовиражаютьідеютвору,свідчать прозабарвленняморально-етичногоконфліктунаціональними,політичними мотивами,кидаютьостанні штрихи до характеристикидійовихосіб, Степан,зрештою,погоджується іздумкоюдружини:обох їхнього частка «>скарала тяжко»,обохздушила «>змора», але й над нихсили,снагиперемогтиважкийтягар».

2. «Лісову пісню»

 

>Цей шедеврвсесвітньоїдраматургії бувстворенийвлітку 1911 р. задванадцятьднів.Авторка назвалатвірдрамою-феєрією,тобтодрамою, вякійвідбуваютьсянезвичайні,неймовірніперетворення, вякійпоряд із людьмидіютьпостаті,створеніїхньоюуявою.Французькийтермінфеєрія, щоєпохідним від слова фея,тобточарівниця, в прямомурозумінніозначаєтеатральну чицирковувиставу наосновіміфічного,казкового сюжету.

>Фольклорно-міфічнийматеріал драматургоморганічно переплавлене вгорнилівласноїдуші,піднесено наверховинифілософськихузагальнень. Отже, ісприймається «Лісову пісню» якглибиннийтвір провисокепокликаннялюдини, проневмирущістьсвітлихгуманістичнихідеалів.Гостротафілософсько-психологічногоконфліктудрамивизначаєтьсясуперечностямиміжвисокоюпоетичноюмрією іобмеженим практицизмом реального життяселян-поліщуків.

>Центральний образ Мавки ставшиуособленнямроздумівписьменниці про рольвисокого, прекрасного, рольмистецтва урозбудженнідуховних почавлюдини, уїїпіднесенні дорозуміннявласногопризначення наземлі.

«Лісову пісню» –цегімнєднаннюлюдини іприроди,щиралірично-трагедійнадрама-пісня провелич духовного, пропоривлюдини дощастя, проскладні,боліснішляхи донього, дореалізаціївисокоїмрії.

>Органічнаєдністьприроди йлюдини,дійсного йвигаданого,реальності імрії,притаманна «>Лісовій пісня»,народилася ізглибинифілософськогомисленняписьменниці.Цяякістьдрами ізвинятковоюглибиноюхудожньогоузагальненнявиявилася вобразі Мавки –незрівнянної йнеповторної, заспостереженням Миколи Бажана, «>своєюнаціональноюособливістю,своєюзагальнолюдськоюзначущістю» [3, 43].

>Фольклорно-міфічний образлісової русалкиглибиннопереосмислений,творчоінтерпретований,поетичноузагальненийЛесеюУкраїнкою. Одна ізістотязичницького світу,створеного нашими пращурами, стала символомвисокоїлюдськоїмрії,одвічногопориву досвітлогомайбутнього, торжестваправди надкривдою,облагороджуючоїдуховності надмізерією будьонного,рослинногоіснування.

>Міфічнаобразністьпіднесена вдрамі натакийрівеньхудожньогоузагальнення, щогодішукатиякихоськонкретнихвідповідностейобразівістот,створенихуявоюпервісноїлюдини,дійовим особамзі світуприроди,змальованим удрамі-феєрії. Мавка,Водяник,Лісовик,Перелесник,Потерчата,іншіфантастичніперсонажідостовірновідбиваютьпевніриси людей,сутністьвзаєминміж ними,вказують нареальніподії,явища,факти Сучасноїавторові українськоїдійсності.

>Романтичному пафосудраминайадекватнішевідповідаєметафоризаціязображення,втілена вформіперсоніфікації,уособленняявищприроди. Такрозкриваютьсясторони доброго,гарного й лихого,потворного,наявні й по людях, й вбуттіпредставниківлісового царства. Усі ж, як говоритиЛісовик, «>ніяка тугакрасиперемагати не винна», що і утверждает драма.

>Поетичнауяваписьменниці іздитинстваживиласяфольклорнимиджерелами,збагачувалася образами народних легенд,переказів,балад.Свідченням цьомує «Лісову пісню», вякійопоетизованозачаклованіхащіволинськихлісів.Фантазіяписьменницілинула внічнутишуповитихмісячним видивом озер, творилахимернийОлімп народноїміфології.

>Справді,найхарактернішоюособливістюкомпозиції «>Лісової пісня»єорганічнепереплетення життя двохсвітів –природи ілюдини.Лісове царствопредставлене образами Мавки,Лісовика,Водяника,Перелесника, РусалкиВодяної, Про те, щогреблі рові, Про те, що вскалісидить, РусалкиПольової,Пропасниці,Потерчат,Куця,Злиднів.Лісовіістотиолюднені, смердотіживуть йдіють,розмовляють, як люди. Але вонисвоєрозуміння добра й зла, смердотінаділеніпевнимирисамивдачі,теж зааналогією долюдських.

Зцимиістотамивступають увзаєминиреальніволинськіселяни –молодийхлопець Лукаш, його дядько,поважнийстарийполіщук Лев, матір Лукаша,молодиця Килина із своїмХлопчиком.Зіставлення світуприроди й світу людей далозмогуписьменниціпомітити й тіспільне, щоєднає їхні, йвідмінностіміж ними.Стосункиміж людьми ілісовимиістотамидаютьімпульси дозародження йрозвиткуконфлікту,якийвизначає сюжетфеєрії, вкотромурозкриваютьсяхарактеридійовихосіб,реалізуєтьсятворчийзадум автора.

>Композиційно драмаскладається із прологу ітрьохдій,співвіднесених ізрізними порами року, ззародженням,розвитком йзгасаннямінтимнихпочуттів йпереживань Мавки та Лукаша. Уствореннівідповідногоемоційного настроюважлива рольналежить широкимпоетичнимремаркам, котрівикликають вуяві читачавідповіднепейзажне тло,сприяютьдокладнішомурозкриттю світудійовихосіб.

Упролозіокреслюєтьсямісце діїдрами – просторугалявина встарезномулісі, Яка переходити «вкуп'я таочерети, а одній наяро-зеленудраговину-то бережилісового озера, щоутворилося ізлісовогострумка».Ця картинавідповідно дозмінпір рокутакожзмінюється. Дія прологу –провесна, колипочинаєоживати природа, й читачзнайомиться іздругорядними персонажами (Тієї, щогреблі рові,Потерчата, Русалка,Водяник), котрі далі будутьпричетними дорозгортання основногоконфлікту.Тепер жїхні самохарактеристикирозкриваютьпевністорони життяперсоніфікованоїприроди.

Весна, Яка повилаверховіттядерев йпідлісок «>ніжнимзеленимсерпанком»,охоплює годинупершої дії.Саме вцючарівну порузустрічаються Мавка й Лукаш,зароджуєтьсяїхнє

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація