Реферати українською » Зарубежная литература » Мотив кохання у романах Л. Толстого та Г. Флобера


Реферат Мотив кохання у романах Л. Толстого та Г. Флобера

Страница 1 из 3 | Следующая страница

План

>Вступ

1. Мотив кохання уромані „ГаннаКареніна” Льва Толстого

1.1 Темасамотньоїлюбові

1.2Реальність таілюзія як модельповедінки

2. Модельідеального світу уромані Гюстава Флобера ">ПаніБоварі"

>Висновок.

>Література

>Додаток

 


>Вступ

товстої флобер роман коханняпочуття

>Творчість великихписьменників Льва Толстого та Гюстава Флоберавикликалазацікавленнябагатьохдослідників талітературознавцівХIХ – ХХстоліть.Романицихписьменників було бґрунтовновивчено поручнауковців.Творчість Толстого,відобразившицілуепохуісторіїРосії, сталасвоєріднимпідсумкомрозвиткуросійськоїкласицистичноїлітератури. Уепічномуреалізмі Л.М.Толстого принципуніверсалізму урозкриттівнутрішнього світулюдинимайстернопоєднується ззображенням цоговнутрішнього світу убезперервномурусі таплинності.Основнимоб’єктомписьменницькихроздумів сталаособистість таїївзаємозв’язок зсуспільством. То в 1853році Лев Толстойзазначав усвоємущоденнику: “>Теперцікавість доподробицьзамінюєтьсяінтересом доконкретнихподій”[16,45].Зображенняписьменникомдіалектикидуші було брівнозначненауковомувідкриттю угалузіпізнаннявнутрішнього світулюдини.

>Всі твори Толстого та Флобераспиралися налітературнітрадиціїсвоїхпопередників, котрізображували людеймайбутнього.Письменникиописувалипростих людей,стежили заїхніми думи,аналізували заподійтрагедій. Так,песимізм Флоберавідбився на його творчости.Ноткамирозчарування авторрозкривав нелише через прозу життя, а і порожнечу,нікчемністьмрії вжиттілюдини.

Для Льва Толстогохарактерним бувописширокомасштабнихісторичнихподій, показ станудушілюдини нафонірізнихсуспільнихкатаклізмів. Флоберзображував усвоїхтворахбуденне життя,пригоди,екзотичні країни,трагедіїпочуттів. У творчостиобохцихписьменниківзвучитьтакож й тема кохання. Однак новизнаавторівполягає усвоєрідномупогляді наподану проблему тааспектиїївисвітлення.Дослідженняособливостей тими кохання утворах Льва Толстого “ГаннаКареніна” та Гюстава Флобера “>ПаніБоварі” тому йє намцікавим,оскільки влітературознавствіційтемі не було бприсвяченодостатньоїкількостіпраць.Дослідниками творчости Льва Толстого булиМ.Громека,В.Версаєв,Я.Білінкіс,С.Бичков,В.Єрмілов. Гюстав Флобер та його твори сталиоб’єктамидослідженьМ.Черневича,М.Затонського,Ш.Бодлера.

Однак предметоманалізу вданійлітературознавчійнауці не було б кохання, якпочуття.Вченіпереважноакцентували своюувагу проблемтогочасногосуспільства, нахарактеристиціособистості.Дослідженнявисвітлювали запитання звинувачуй таневинностігероїв,засуджували чивиправдовуваливчинкиперсонажів, їхньогопрагнення докращогомайбутнього.

>ЛітературознавецьВ.Єрміловзазначив, що роман Льва Толстого “ГаннаКареніна”гарнийзавдякидокладності іжвавостізображенням.Протевін всобі жадноїпостаті, Якауособлювала бморальність, котравідбивала б думи автора.Єрмілов ставити всвоїй роботи “Толстой –романіст” запитання про тему йзначення роману.Він категоричнозасуджує дії Анні.

>Іншийпредставник радикальноголітературознавства ХІХстоліттяІванов-Разумникстверджував, щоголовнийзмісттвору Толстогозводиться доти, що людина неможе будуватисвоєщастя нанещастііншого. Ганназробилацейфатальнийкрок, - й часткаїйпомстилася.

>Дещоіншийваріанттієї жобвинувачувальноїлогікиобґрунтувавдослідникМ.Громека. На його думку, Ганна винна бувзберегтисвійшлюбнавітьціноювласногощастя істраждати все життя. “Ганна, – писавшиГромека, –забула пролюбов Бога, тому і померла. Аліякбисерце Аннізновупрокинулось,якби внійзнову заговорилалюбов доїїчоловіка,сина, то воназробила б всіхщасливими” [8,73].

>Літературознавець З.Версаєв в роботи “Живє життя”будує своюпозицію напротиставленні “>засуджувати чивиправдовувати Ганну заїїлюбов”. “Ганназрадилачоловіка, кинуласина – й сталавтраченоюжінкою”[6,129].

>ДослідникМ.Черневичзвертаєособливуувагу тих, щоГ.Флобер, як письменник нерозкриваєвласногоставлення доЕммиБоварі. Смертьгероїнівикликаєлишеспівчуття автор.Аджеця зазагибель – крахлюдськихнадій йпрагнень.

>Відомийпоет-символістШ.Бодлер прианалізі романувідзначив, що вкінцевомурахунку,попри усізвинувачення,Еммасправді великажінка ігіднажалю, Незважаючинавіть напринциповунезворушність автора. Однак, на думку автора, усєінтелектуальнежіноцтво якщовдячнеФлоберу свої, щопіднісїхнюодноплемінницю до такогомогуття, таідеалу[4,115].

>Літературно-критичні з статтею 1980-х років доводили, щоЕмма – жертва свого години,власнихмрій, котрінавітьгіпотетично немають жаднихпідстав дляздійснення.Сучаснілітературознавчірозвідкистверджують думку, щогероїнявитворила усвоїйуяві картину блаженного, неземногощастя. І в цьомунадмірномузахопленніприхованосимптомиїїнебезпечноїхвороби,названої “>боварізмом” (>О.Єременко). Таніхто ізцихвчених незаглиблювався в заподій смертигероїнь, вмотиваціюїївчинків. Уцихпрацях було бврахованоспецифікутогочасногосуспільства, його рольособистому життялюдини та не було б детальнонаголошено напитанніпрагненняокремогоіндивіда догармонійногорозвитку, дозвільнення відланцюгівсуспільних норм. Отже,дослідженняцихлітературознавціврозкривали не процес кохання, а залежністьособистості відсуспільногорозвитку.

Предметомдослідження >нашоїкурсової роботиєромани Льва Толстого “ГаннаКареніна” та Гюстава Флобера “>ПаніБоварі” якзразкитворів про кохання. Унеобхідний дляаналізупорівняльний татипологічний ряд включено роботисучаснихдослідників тапізнішірозвідки творчости Толстого і Флобера.Використанітакождокументилітературно-критичної думинашоїепохи (з статтею,рецензії,авторськіпередмови,коментарі дороманів).

>Об’єктдослідження: >специфіка кохання втворах “ГаннаКареніна” та “>ПаніБоварі”.

Метанашоїкурсової роботиполягає увивченнісвоєрідностітрактування кохання в романах Льва Толстого та Гюстава Флобера.Вивченняпередбачаєпоглибленняуявлень проособливості тажанрову системуреалізму та романтизму,з’ясування національноїсвоєрідностіфранцузького таросійськогороманів ХІХстоліття.

До >основнихзавданькурсової роботи входитививченняособливостей кохання нафонісуспільно-політичнихподій вРосії таФранції ХІХстоліття,проведенняпаралелей взображенні кохання уФранції таРосії,дослідженовпливлітературнихтечій натворчу манеруписьменників.

>Окремовиділено вкурсовійроботітакі запитання:

-з’ясуватисуспільно-політичнихособливостіепохи, в якої жили та творили Л.Толстой таГ.Флобер;

-вивчити заподій таумовитрагедійпочуттівЕмми та Анні;

-проаналізувати дії,вчинкигероїв роману,

-дослідитивпливсуспільноїморалі нарозвитокособистості.

>Методидослідження: укурсовійроботізастосовано методцілісногоаналізулітературноготвору,принципипорівняльно-типологічногоітературознавства.

>Теоретико-методологічну основудослідженнясклали роботиВ.Версаєва,М.Громека,М.Черневича,М.Затонського.

>Курсова робота >складаєтьсязіВступу, 2розділів («Мотив кохання уромані «ГаннаКареніна» Льва Толстого», «Модельідеального світу вромані Гюстава Флобера «>ПаніБоварі»),Висновків, Спискувикористаноїлітератури, щонараховує 22позиції.


1. Мотив кохання уромані «ГаннаКареніна» Льва Толстого

>Золотимперіодомрозвиткулітературивважають ХІХстоліття.Цявизначналітературнаепохазбагатиласвітову культуруновимиіменами,напрямами,течіями.Незважаючи настрокатістьлітературного життярізнихкраїн йнародів,простежуєтьсяпровідна роль двохлітературнихнапрямів – романтизму тареалізму.

>Романтичномусвітосприйняттюпритаманнеінтуїтивно-почуттєве,увага довнутрішнього світулюдини,неприйняттябуденності,звеличення “життя духу”,конфліктмрії іздійсністю,захопленнятаємничим,фантастичним.Реалістичномусвітосприйняттю, навідміну від романтичного,характерневсебічневідображеннявзаєминлюдини йсередовища,впливсоціально-історичнихобставин наформуванняособистості.Однією із рисреалізмувиступаєєтяжіння доправдоподібності, щовиявляється взображенніхарактерів,обставин,найменшихподробиць життя.Силоюсвоєїуявиреалістистворилиновийхудожній світло, ачитачевівін частоздавався неменшреальним, ніжсправжній.Важливу роль приреалістичномузображенні предмета,явищавідіграємотиваціявчинківгероїв.

“ЛевМиколайович Толстой, – як утверждает Максим Горький, –розповів нам проросійське життямайже скільки, стільки усііншіпредставникинашоїлітератури разомвзяті ”[7,295]. Утворахписьменникавтіленореалістичнесвітосприйняття того години,закарбованопідсумок пережитогоросійським народом у ХІХстолітті. Лев Толстойвиявивсявиразникомбурхливогонаростанняросійськоїселянськоїреволюції.Блуканняперехідноїепохи сталиосновоюідейнихпошуківписьменника.Вонизагострювали іпоглиблювалихарактерне для Толстогопрагнення “>дійти докоріння” увсьому. Цестосувалося,перш на, характеристикигероїв того години,сучасного станулюдства,нещасть табід життя людей,пошуківвиходу зтрагічного стану. Авторзумів згеніальноюхудожньою силоювідбитиподіївсесвітньо-історичногозначення.

>Всіякості стилю Льва Толстого ізособливою силоювиявилися вромані-трагедії “ГаннаКареніна”.Найвдаліше танайточнішеширокезначення цого роману можнавиявити задопомогоюслів одного ізгероїв: “В Україні всеце лишеперевернулося йлишескладається”[17,98]. Це йє слова, щохарактеризують життяРосіїперехідноїепохи, колируйнувалисястаріфеодально-кріпосницькі порядки істворювалисянові,капіталістичнівідносини. Утворахписьменниканадзвичайноважливу рольвідіграє рух,розвитокхудожньої думи.Цяідея йвирішує запитання про ті, заякимиморальними нормами та правилами варто житилюдству.

Миможемо ізвпевненістюстверджувати, що тієї,хтовивчає ГаннуКареніну,вивчаєсаме життя.Аджеподаний романєдовершенимтвором,який посвоїйправдивості таглибинінічогоподібного немає в аналогиєвропейськоїлітератури ХІХстоліття.

>Складнатворчаісторія роману “ГаннаКареніна”,задумякоговиношувався йдекількаразіввидозмінювався,виражаланезміннепрагнення великогописьменниказнайтисправжню правду життя іпоказатихарактерне йтипове всімейномупобуті тасуспільномуустроїепохи.Спочатку у Льва Толстоговиникзадумнаписати роман прозаміжнюжінку звищого станусуспільства.Письменник мовивши, що його заподіяння –створити ізобразитицюжінкулишежалюгідною йневинною.Всічоловічі тажіночіобличчя, щовиникали вуяві автора,знайшлисвоємісце тазгрупувалисянавколо одногообразу-типужінки. Початків роману булинаписані ЛьвомТолстим подбезпосереднімвпливомОлександраСергійовичаПушкіна й йогонезавершенимуривком “>Гостіз’їжджаються до батьків”. Зцимичастинамитворупов’язані тихрозділи роману “ГаннаКареніна”, в які описаноприїзд гостей доБетсіТверської после театру.Такий вушко винен був матір роман запершочерговимзадумом автора.

Тапотім всезмішалось вОблонських. Колизмішалось читач незнає, але йдізнаєтьсяпотім.Цяширокомасштабна фразапоступовозвужує колоподій, котрірозгорнутьсязгодом. Таким чином, вушко “АнніКареніної” написанийхудожнійманеріО.Пушкіна.Подальшірозділи романустворювалися вхудожнійатмосферінайглибшогоінтересу донього.

Лев Толстойоцінювавсвійтвір якперший “>справжній роман”. І недивлячись навеликукількістьдійовихосіб таособливості двохсюжетнихліній “Ганна –Каренін –Вронський” й “>Левін –Кіті”, роман авторавражає наснадзвичайноюупорядкованістю тахудожньоюцілеспрямованістю окремихсвоїхчастин. “ГаннаКареніна”являє собоютакийтвірмистецтва, декожнахудожня деталь, усі йогоелементипідпорядкованірозкриттюєдиногозадуму, акоженхудожній образвнутрішньовиправданий.

Лев Толстой показавши собі у цьомуромані як новатор.Вінрішучевиступивпротитрадиційнихканонів вобластімистецтва роману із йогоєдинимпослідовнимрозвиткомінтриги, ізєдинимгероєм тагероїнею. Тому письменник,прагнучи до более широкого йвсебічного показу життя,створюєновий тип роману, деєдвісюжетнілінії,кількагероїв йкількагероїнь, великакількістьперсонажів.Вонипов’язаніміж собою немотузкамитрадиційноїромантичноїінтриги.Тримаютьсяцігерої навнутрішньомузв’язку,тобто наскладнихперипетіяхідейнихліній, навзаємозв’язкуідей, їхніпротиставленні таєдності, щовідображаютьдіалектичнузв’язаністьжиттєвихявищ йпроцесів.

1.1 Темасамотньоїлюбові

>Протиставленняжиттєрадісності АннібезжиттєвостіОлексіяКаренінапослідовно проводитися вромані ізхарактерним дляхудожньогомислення Толстогозагостреннянепримиренностіпротиріч.

КоліОлексій Олександровичзустрівся ізможливістюзрадижінки, товідчув, щоопинивсядужеблизько передчимосьнелогічним йбеззмістовним.Він не знавши, щойомутепернеобхідноробити.Каренін бувзовсім неревнивимчоловіком.Ревнощі, на його думку,ображаютьжінку, а томудружинінеобхіднодовіряти: “>Навіщопотрібно матірцюдовіру,тобтоабсолютнувпевненість до того, що його молодажінказавжди якщокохатилише його одного,він собі не єзапитував; але йвін невідчувавнедовіри, бодовіряв й мовившисобі, щовіритипотрібнозавжди”[17,160]. Інавітьтепер, послезради Анні,Олексій Олександровичвідчував, щоревнощі –цедужеобразливепочуття,він й даліпродовжувавдовірятидружині. Алі щосьзгодомзмінилося.ТеперКаренінстояв перед самимжиттям, передможливістюлюбові йогожінки докогосьіншого,крімнього. Ісамецебентежилочоловіка Анні,здавалосяйомунезрозумілим, боце й було бсаме життя. Ікожен раз, колиОлексій Олександровичзіштовхувався ізцимжиттям, то зразу жвідштовхував його убік. “>Тепервінмаввідчуття,подібне доти, якувідчувала б людина, Якаспокійнопройшлася мостом надпрірвою, апотімраптовопомітила, щоцей містрозібрано й що тамчорнабезодня”[17,160].Цяпрірва -справжнє життя, а міст –цештучне життя,яким живийКаренін. Ійомуперший разів ужиттінеобхідно було брозв’язати запитаннянадзвичайної ваги – щотеперробити, яквчинити ізАнною. Івінжахнувся передцимвирішеннямпроблеми.ТодіОлексій Олександровичвпершепочавзадумуватися над тім щовідчуває Ганна.Вінуявивсобіособисте життядружини,її думи,їїбажання, що унеїможе бутисвоєособливе життя. Іці думивиявилися длянього такимиважкими, щовін простовідганяв їхнього від собі.

>Любов, щоохопила душу Анні, -це йє тісправжнє життя з всіма йогоперипетіями,перепонами, яку непідходило до жадноїсхемиКареніна.Олексій Олександровичзавждивідштовхував життя, бо воно та було б дляньогонелогічним. Так самевін нехотівпомічати кохання Анні доіншогочоловіка.Каренін знавши, що цого просто більше не могло бути. Та вся йогосім’я, все його життя булилишеформою,чогосьнеіснуючого.

>СтавленняОлексіяОлександровича до Аннівтілювалосутність його ставлення впритул до життя:ігноруванняскладності життя,заміна йогоштучноюбудовоюзовнішньоїлогіки: “>Питання проїїпочуття, про ті, щоробиться йможестатися вїїдуші, -це моє справа,це справаїїсовісті”[17,162].

>Знову йзнову мивідчуваємо,якимзнущанням наджиттям булисімейнівідносиниКареніна та Ганна. Це було б схоже наповільне,повсякденненагнітання, Незважаючинавіть протягом усьогоприховану добротуОлексіяОлександровича.Вінінстинктивноприховував своючесність від всіх й від себе, впершучергу, знаючи, що,якщо дозволитиїйрозійтися, тозіштовхнеться з самоюреальністю й,безперечно,заплутається вній.ОлексійКаренінпобоювався, щовипаде із того штучного життя, вякомувін лише імігіснувати. Таця добротаОлексія Олександрович, йоговеликодушнепробаченнязрадижінкивиявилося драматичнонепотрібними йбезжиттєвими, як й все йогобуття.

Усі життяКареніна було бвтиснуте до рамок тихийстандартів, котрі вже буливиробленісуспільством. Щодо Анні все було бзовсімпо-іншому.Післязнайомства ізВронськимїїохопилопочуттяособливоїнасиченостіжиттям,особливогопідйому,відчуття початкубурі. Ганнапрагнула жити наповну силу,поринути ушалений вір кохання.Дійснимжиттям для Толстого уромані було бпристраснебажання тавміннягероїні житижиттям всіх людей й шкірногозокрема. Так й лише такпрагне жити ГаннаКареніна, лишетаке життя длянеїсправжнє.

Усятрагедіягероїніполягала до того, що Ганнахотіла жити,відчувати собікорисною йнеобхідною усім. Авторзазначає: “>Вона читала, якгероїня романудоглядалахворого, йїйхотілосяходити тихимикроками поційкімнаті; вон читала, якпарламентарій мовившипромову й їхніхотілося говоритицюріч”[17,114]. Усієство Анніпрагнуло до життя.Навітьїїмаленькі руки, котрінамагалисяробитиякусьпристрасну,яскраву,захоплюючу тапрекраснусправу життя, ієоднією ізмільйонів тихий деталей, щостворюютьєдинеціле,виражаютьпоетичний світлотвору.

Навідміну від Анні,Каренін невиражавцієїжиттєвості: йогопустіочі –цеочі,якимидивилася нагероїнюоточуюча їхньогодійсність. І таобставина, що людина ізцимибезжиттєвимиочима – Чоловік Анні, ізякимпов’язано було б всеїї життя,ще понадзагострюєтрагізмтвору. Ганнапочувала собісамотньою вціймертвійпустелідійсності.

>Трагічноюгероїнею роману івиявляється самалюбов. Зацепочуття Ганна, словаКареніна, й винна понеститяжкепокарання: “>Нашіжиттєвідоліпов’язані, йпов’язані не людьми, а Богом.Розірватицейзв’язокможелишезлочин, йзлочин такого родутягне за собоютяжкукару”[17,165].

Лев Толстойрозвиває в “>АнніКареніній” одну ізнайважливіших тимусього своготворчогодоробку. Це темавідчуження світу відлюдини,жагаприсвоєння світулюдині.Любов Аннівисока й прекрасна, бо внійзосереджуєтьсяжага любовногооволодіння усімсвітом: “ГаннаАркадіївна читала й нерозуміла, таїй йнеприємно було бчитати,тобтостежити завідображенням життяіншихлюдей”[17,114].Надто ужеїйсамійхотілосяпоринути у вір життя тавідчувати, що вона дійсноживе.

Ганнамаєціннілюдськіякості, задопомогою якігероїню можнаохарактеризувати, якчуйну,ніжну йлюблячужінку.Вона легкознаходитьспільнумову із людьми,розумієблизьких,співчуваєїм,бомаєвідкритесерце для всіх. Це йстворюєпоетичний світло Анні, вякому вона бувтаємницею длядекого,прекрасноюжінкою,здатною на кохання.Героїняшукалащастя йвіддавала йогоіншим, аотже,заслуговувала нащасливе життя: “Я пережилаболісне йстрашне, йтепер віддавна, особливо із тихийпір, як ми тут, я такащаслива!”[18,198]. Це йє образ самого життя.

>Відповідно дохудожньогоідеалу Льва Толстого, життя іповинне бути таким.Необхідно,щоб воно та такставилося людям, як до Анні: іздружньоюувагою йрозумінням, ізумінням перенести шкірного увисокий,поетичний світло, йвикликати внього найкращі танайсвітлішіпочуття – вісь якнеобхідно жити. Ганназавжди був готовадопомогтиіншим, вон усім своїмєствомпроймалася проблемамиблизькихїй людей. Та навідмінувіннеї, дляїїчоловіка “>перенестисядумкою йпочуттям віншуістоту –душевні дії, що буличужіОлексію Олександровичу.Вінвважавцідушевні діїшкідливими йзагрозливимифантазіями”[17,161].

>Відкритість Анні для світу інедоступність для життяКареніна –справжніантиподи втворі Толстого.Якщо Ганна –любов, тоОлексій Олександрович –відсутністьцієїлюбові,якщо Ганна – життя, тоїї Чоловік –відсутність його.Сім’яКареніних –цесім’я безлюбові. Аліпоряд ізАнноюможе бутизовсімінший Чоловік. Нестарий, й неміністерська машина, якце було бзаплановано впершочерговихваріантах роману. Ганна могла б тодіполюбитипо-справжньому. На нашпогляд, тодізмінилося б багато чого. Ганнарозлюбила б свогочоловіка йповернулася б доновоїлюбові. Аліосновнимзалишається ті, щосім’ю можназруйнувати простанелюбов.

Темасамотностілюбовіпронизує весь роман Толстого.Їйприсвячено іісторіювідносин Анні таОлексіяВронського.Любовцихмолодих людей бувприречена на зазагибель із самого початкутвору.Цьомукоханнюпередуєнедобрий знак – смертьлюдини под колесамипоїзда. Це прототип смертигероїні,загибелі кохання. Отже,історія кохання –перетворюється вісторію про зазагибель цогопочуття.

У тому фатальноговагоні, де смердотізустрілися,Вронськийвідчувнепереборнебажанняподивитися вочі Анні,заглянути вглибинуїїдуші: “>Вона стояла проти ньогопрекрасною,вишуканоюледі,граційною йніжною.Їїсяючіочі, котріздавалисятемними відгустихбрів,уважно,ласкавозупинилися на йогообличчі так, аби вонавизнавалаВронського для собі. Так, абизалишокчогосьпереповнювавїїєство, що ажпротиволівідбивався тосяйві йогопогляду, топосмішці”[17,71].

Ганнайшла, опустивши голову,обличчяїїсяялояскравимблиском. Аліцесяйво було бневеселим – воно танагадувалострашнийблискпожежісередтемної ночі. Це йєобраз–символ кохання Анні доВронського.Воноосвітлювало життягероїнівогнем, уякомуАннісудилосязгоріти.

Тублизькість, котравиникламіжАнною таВронським, Толстойзображує яквбивство.Вронський –вбивця, Ганна – йогоспівучасниця. Цетіло, якувінпозбавив життя, було б їхньоголюбов’ю,першимперіодом цогопочуття: “>Він узявши від мене все, щоміг, йтепер я - непотрібнайому”[18,360].Герої Толстогосвоєюлюбов вбилилюбов. Мовайде про ті, як життя,справжнє життя покликало до собі Ганну, тацейпокликвиявивсязапрошенням смерти.

>Любов Анні таВронського не маламайбутнього. “Моялюбовстає всепристраснішою йсебелюблячою, протезгасає ізгасає, вісьчому мирозходимося”[18,360] - такими, на думку Анні, були заподій їхньогорозриву.Вона ворожила, щоВронськиййшовїйназустріч. Однакцейзв’язок не бувтривалим,бокожен впроцесі руху прийшовсвоєюдорогою. Ізмінити цого ужегерої неможуть.Якби Ганна могла бутикимсьіншим, а чи некоханкою, Якапристрасно любитиВронського, то, очевиднозв’язокміжособистостями неперервався б. Алі вон неможе й нехоче бути ані кіміншим. Іцимбажанням Ганнавідштовхуєкоханця від собі йзалишаєтьсясамотньою.

>Щеоднією причиноюприреченості кохання Анні таВронського, на форумі нашу думку,єпорушеннясвятинісім’ї. Лев Толстойзасуджуєрозривсім’ї йодночаснозасуджує тихсім’ї, де немаєлюбові. Автор проводитичітку міжміж неосудженням Анні тазасудженням самого пособірозривусім’ї. Толстойвважавцепротиріччябезвихідним, щовтілюється в словах Анні: “>Невже смердоті непробачать мене, незрозуміють, що не все могло бутипо-іншому?” [17,298]. У природі покликала Ганнукохати, але й вона ізасудилагероїню зацюлюбов.

Свою рользагибелі коханнявідіграв й самВеронський.Риси характерувказують, що герой не бувстворений длясправжньогопочуття.Вронськийнавітьчимось був схожий наКареніна.Він, як 1 Чоловік Анні бувпасивним усуспільномужитті, живийлише усвоємувласному світі, засвоїми правилами та законами: “>ЖиттяВронського було б тім особливощасливе, щовінмав рядсвоїх правил, котрі безсумнівуокреслювали все, щопотрібно й непотрібноробити” [18, 339].

>Вронськийніколи не виходив замежі цого кола.Всі його правила могли бутинерозумними,смішними, але й смердоті булинезаперечними йвінзавждивиконував їхнього.Тільки за годинуВронськийвідчув, що йоговідносини ізАнною непідходять у той рамку правил, якоївінстановив для собі.Молодийдендірозумів, щоцістосункивиб’ють його зсідла, якце істалося на самом деле под годинукіннихперегонів: “Ганна був дляньогопорядноюжінкою,котраподарувалайому своюлюбов, йвін любитиїї, й тому вон був дляньогожінкою, Яказаслуговуєтакої ж йнавітьбільшоїповаги, ніж законна дружина” [18,339]. Алі все-таки вона й сталатією силою, котра порушиларівновагу життяВронського.Він, як йбудь-хтоінший, неміг житилишеоднієюлюбов’ю, йнамагавсязамінитисправжнєштучнимжиттям. якдовів автор,Вронськийвиявився дилетантом як на перегонах, то й в самомужитті.

Тому немаєнічого чудового до того, щовіддалення Анні іВронськогорозпочалося вже із самого початку їхнізближення.Вонирозпочали дварізнихромани.Він –великосвітський, вона – романвсього свого життя, і смерти: “ Ганнавічувала собі такоюзлочинною йвинною, щоїйзалишалосялишепринижувати собі йпроситипробачення ...Вона нанього йфізичновідчуваласвоєприниження” [17,168]. Ганна бувповністю подвладоюВронського.Він длянеї –цілий світло, але й не геройїї роману.Цяжінка не бувгероїнею йогоісторії. Алілюбовпоєднала їхнього.Доторкнувшись досправжньогопочуття,Вронськийзрозумів, щозіткнувся ізчимосьзовсімнелогічним.Він незумівпіти запокликомсерця йзберегтицепочуття, неоцінив всю його силу.

Для Анні, як утверждает автор,любов означаланабагато більше, ніж дляВронського.Згодом вонпочинаєрозуміти, щонайніжніше в світіпочуттявіддалазовсім не томучоловіку.Вронськийтежвідчував, щонайкращещастя було б ужепозаду. “>віндивився нанеї, як дивуватися людина назірвану неюквітку, якої ужезів’яла. І вційквітці вже із великимитруднощамивінпізнає ту красу, зазарадиякоїзірвавїї й погубивши” [17,397].

>Вронський не дуже докінцязрозуміти і того, що Ганнасумує за своїмсиномСергієм. “>Присутністьцієїдитинивикликала уВронського та Аннівідчуттямореплавця,якийбачить за компасом, щонапрямок, поякомувінпливе із великоюшвидкістю,зовсім неспівпадає ізнеобхідним. Тазупинитицей рух було б над його силах, йкожнахвилинкавіддаляє все далі й далі віднеобхідного напрямі. Ізізнатисясобі в цьомувідхиленні – ті жсаме, щозізнатися в смерти” [17,325]. УпоглядіВронського Ганна небачилалюбові і понад небажалапобачитиїї. Зцієїхвилини вонавідчувалабайдужеставлення докоханого. Ганнавідчувала свою зазагибель.Вронський, як йКаренін,такожвиявився антиподом Анні в головномупитанні: увідношенні до життя.

>Важливим ужиттігероїні було бпрагнення долюбові. Ганна переступила через усіморальніканони того і непобоялася бутищасливою.БільшістьмолодихжінокнавітьзаздрилиАнні,їїсміливості,їїпрагненням докращого. АліВронський недопомігїйдосягнути цогобажаного результату – статіщасливою. І усе ж таки було б бжорстоко та несправедливопокласти всюпровину і відповідальність за смерть Анні наВронського. Автор утверждает, щоцей Чоловік бувнайкращим із тихий, когогероїня моглазустріти всуспільстві.Вронськийкохаєїї так, якможе і ми помиляюсязвинувачувати його ішукати в йогокоханнінедоліки: “>Вронськийцілував своюдолоню до тогомісті, де вондоторкнулася донього” [17,159].

>ОсобистіякостіВронськогомаютьнеабиякезначення вромані.Вонище вбільшіймірі, ніжособистіякостіКареніна,загострюють тимисамотності Анні,самотності кохання,протиставленняжадобисправжнього життя танесправжнього,життєвості –безжиттєвості,фальшіреальноїдійсності.ЛюбовВронського обмежена, бо такимє весьзміст його життя, йогодуші.Йоголюбов неможе бутисправжньою, бо все його життянесправжнє.

1.2Реальність таілюзія якмоделіповедінки

У образахКареніна йВронськоговиражаєтьсязагальна думка автора про ті, щолюбов неможереалізуватися до тогосуспільстві, втійдійсності, бо сус-пільствовідчужене відсправжнього життя.Розрив Аннісаме ізтими людьми, ізякими було ббезпосередньопов’язанеїї життя, особливогостровиражає темуроз’єднання людейпустинідійсності. ІочиманелюбогоїйОлексіяОлександровичаКареніна іочимакоханогоОлексіяВронського на Ганнудивилося неживе сус-пільство,несправжнє життя: “>Двілюдини, Чоловік йкоханець, були длянеїдвома центрами життя, і вонпостійновідчувала їхньогоблизькість” [17,231]. Толстой незасуджує

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація