Реферати українською » Зарубежная литература » Літературна казка у вітчизняній дитячій літературі


Реферат Літературна казка у вітчизняній дитячій літературі

Страница 1 из 10 | Следующая страница

Зміст

казка комізм література стиль

Запровадження

1. Комізм в літературної казці 20-30-х років

1.1 О.Н. Толстой

1.2Ю.К. Олеша

1.3 Стиль культурної доби казках Ю Олеші «ТриТолстяка» й О. Толстого «Золотий ключик»

1.4 «Солдатські казки» Саші Чорного

2.Комическое у віршованій і драматичної казці

2.1 Гротеск як художнього відображення життя жінок упьесах-сказках Є. Л. Шварца («Голий король»)

2.2 Казкові поемиК.И. Чуковського як художній світ образу і осередок різної форми пародіювання

3. Еволюція казкового жанру у літературі – еволюція комічного: літературна казка для дітей і дорослих останніх десятиліть

3.1Фольклорная основа казкового комізму

3.2 КазкиЭ.Н. Успенського

3.3 «Справжні казки» Л. Петрушевської

Укладання

Література


Запровадження

 

Саме поняття «казка» стосовно загальнозрозумілогофольклорному жанру лише XVII в., раніше такі твори усній народної словесності називали «байками» чи «>басенью» (слово «>баять» породило ці «визначення»), а оповідача іменували «>бахарем».

«Літературна казка – авторське, художнє, прозове чи поетичне твір, заснований або на фольклорних джерелах, або суто оригінальне; твір переважно фантастичне, чарівне, що чудові пригоди казкових героїв й у окремих випадках орієнтоване на дітей; твір, у якому чарівництво, диво ж виконує функціюсюжетообразующего чинника, є основною відправною точкою характеристикиперсонажей»[1].

Визначення, дане Л. Ю. Брауде, вони ближчі наближається до характеристиці феномена літературної казки, хоча і вона потребує деяких уточнення і поправках. Так, слід зазначити, під літературної казкою ми розуміємо твори трьох типів мовних конструкцій:

>1)прозаическая казка,

>2)стихотворная казка,

>3)драматическая казка.

У російській літературі найпоширеніші перший і другий типи, хоча є та яскраві зразки казки драматичної. Прикладом останньої можуть бути казкові п'єсиЕ.Л.Шварца. Показовий для літератури сучасності приклад казки віршованій – казкові поемиК.И. Чуковського.

З погляду родової приналежності все літературні казки можна розділити на епічні, ліричні і драматичні. Але віднесення конкретного твори казкового жанру до якогось роду здебільшого пов'язані з труднощами аргументації, оскільки літературна казка – цесоприсутствие ліричного, епічного і драматичного. Більше правомірно казати про родової домінанту, наприклад, епічної.

Літературна казка виросла з казки фольклорній, успадкувавши її риси, які у різного рівня. Тут можна казати про жанрової еволюції, яку зазначав у своєї «Теорії літератури»Б.В. Томашевський.[2]. Безсумнівно, фольклорна традиція — той самий чинник, що завжди формує зародження нового жанру у літературі, а згодом йогожанрово-видових модифікацій. Без перебільшення можна сказати, перші письменники, які звернулися до жанру казки, переказали, обробили, перевели на літературну мову твори усній народної словесності (Я У. Грімм, В.І. Даль), надавши їм другу - книжкову – життя. Найчастіше це обробка рідного фольклору, а часом — особливо у XX в. – сюжет літературної казки підказують письменнику дуже екзотичні джерела. Наприклад, серед казок «Тисячі та однієї ночі» є дві відомих сюжету — «Казка про рибака» і «Чарівна лампа Аладдіна». Л.Лагин, йдучи від цих сюжетів, створив казкову повість «Старий Хоттабич».

Перші літературні казки мали очевидну епічну домінанту,сказово-сказочное у яких самоочевидне, але з часом, із настанням епох бароко, сентименталізму, романтизму ліричний компонент почав виразніше заявляти себе.

>Двадцатие-тридцатие роки сучасності - період великих змін і великих експериментів у літературі. На 20-30-ті роки доводиться небувалий розквіт жанру літературної казки. Проте такому зльоту передувала бурхлива і тривала полеміка. Представники відомій у роки організаціїРАПП оголошують казку шкідливим жанром, стверджуючи, вигадка і фантастика відволікають увагу читача від труднощів і що цим що віджило явищам немає, зокрема, у сучасній літературі. І усе ж таки перемогу у цієї полеміці беруть ті, хто розумів, наскільки широкі можливості літературної казки як жанру у час. У вересні 1933 р. виходить постанову ЦК ВКП (б) «Про видавництво дитячої літератури», де йдеться необхідність широкого видання казок для дітей. Звісно, ні з цією постановою пов'язують розквіт літературної казки, сучасніисследователи[3] стверджують: жанр літературної казки активізується в переломні моменти, коли змінюється система цінностей і духовні орієнтири суспільства. Саме таким часом у Росії і було 20-30-ті роки сучасності. Тоді ж з'являються найрізноманітніші різновиду літературної казки: віршований комічний епос До. Чуковського, повісті-казки А. Волкова "Чарівник смарагдового міста" й О. Толстого "Золотий ключик",пьеси-сказки З. Маршака та О. Шварца, «Солдатські казки» Саші Чорного.

У цьому роботі літературна казка сучасності у ракурсі комічного зображення, як жанр, успадкував традиції вітчизняноїюмористики.Юмористика, як і ще явища літератури, який походить у тому ж фольклорі, також представлена прозаїчними, віршованими і драматургічними творами. Прийоми й кошти комічного, властиві кожному типу художнього висловлювання, переломлюються у поєднанні з жанровими рисами казки.Сказочний комізм – явище у літературі дуже примітна. Його осмислення у науці відбувалося, зазвичай, завдяки звернення до творчості певного автора, персональний принцип розгляду цієї проблеми залишається переважним.

Специфіка літературно-художньоїюмористики у цьому, що вона, як багато напрями у літературі, служила і є розваги, ж виконує функцію психологічної розрядки, з другого боку, служить виправленню моралі і застереженню поганих вчинків.Комическое, сміхове входить органічною складовою у різні літературні жанри.Юмористика, як, мабуть, ніхто інший вид літератури, орієнтована на розповідання, розігрування, й у вгадуються її природа, її коріння, якими є народні ігрища, балаганні уявлення, сатирична казка, байка і анекдот.

Літературні жанри частостилизуют фольклорні зразки, але найпопулярніший літературний жанр в XVIII – першій половині в XIX ст.басня,т. е. коротке оповідання, найчастіше віршований, у якого алегоричним змістом

>Доминанти комічного, властиві байці,сохранни й у літературної казці: тільки в переважає сюжетне початок; алогічні становища, абсурдні вчинки виявляють характер героя; за іншими – є спочатку комічний (майже блазенську) тип, «яка формує» комічні ситуації.

>Юмористика як легкий жанр, у сенсі вторинна стосовно серйозну літературу, базується наприкінці ХІХ— XX ст. на характерах і положеннях; томуюмористике нової доби переважає гра як засіб пародіювання,фельетонирования, шаржування, наприклад, серйозної норми життя. Так само важливо враховувати, що у художньо скоєному гумористичному творі діалог, драматургічна як наслідок ігри та зовсім розіграшу мають майже першочергового значення.

>Юмористика XVIII в. несла у собі яскраво виражену повчальну, повчальну функцію. Цьому сприяв і те що, що байка була «царицею гумористичних жанрів», а комедія класицизму мала просвітницьку спрямованість. У ХІХ столітті ситуація помітно змінюється. У аспекті нашої теми особливо важливо поява віршованих казокВ.А.Жуковского, О.С. Пушкіна,П.П. Єршова, сатиричних прозових казок М.Є. Салтикова-Щедріна.

У другій половині XIX – початку XX в. безсумнівний поштовх розвитку гумористичної спрямованості казки дали появою казковою повісті (>иронично-пародийной, за визначеннями деякихисследователей[4]) англійського вченого і письменника Керролла «Пригоди Аліси у країні Див», перше видання якої відбулося у 1865 р. Втім, найповніше, канонічне видання вийшло 1897 року, згодом і було неодноразово переведено російською мовою; тобто прочитання Керролла у російській літературі проявився саме на літературної казці авторів перших десятиліть сучасності, та був і всіх подальших.

У казці про Алісу гумористично зведені все основні літературні жанри: тут є власне казкове, пригодницьке,научно-фантастическое: викрито численні усталені віршовані форми і жанри. Автор, вчений-математик, продемонстрував цього разу у художній творі нову власну літературну тенденцію,показавшую себе в дорослої літературі як комедію ідей, >проявляющуюся через нонсенс (>nоn. — немає;sensus — сенс) і парадокс, у якому зіштовхуються діаметрально протилежні погляду одне і те, наприклад романтичний перший погляд і бачення обивателя. На рівні образною промови парадокс проявляється уоксюмороне (оксюморон, від грецьк. –остроумно-глупое), каламбурі. Тож у «Пригодах Аліси...» по-новому звучать українські й комізм положень, і комізм характерів, якими є, наприклад,Чеширской Кот, Березневий Заєць та інших.

Нонсенс в казці як заявлено, а й здійснено всіх рівнях: в складі, у мистецькій промови вінвсепроникающ. Його можна знайти у переосмисленніидиоматики і метафорики повсякденній мові. Можна цілком обгрунтовано стверджувати, що пародія – прийом, домінуючий в «Алісі».Пародированию у сенсі піддане геть усі – від судової системи та методів шкільного викладання до образу проведення часу дорослих і системи загальноприйнятих правил поведінки. Ось із сцен книжки:

«У кількох кроках від нього на гілці сидівЧеширский Кот. Побачивши Алісу, Кот лише усміхнувся. Вигляд він мав добродушний, але пазурі довгі, а зубів дуже багато, що Аліса відразу зрозуміла, що з нею жартувати не можна.

– Котику!Чешик! — несміливо початку Аліса. Вона не знала, сподобається йому це, але лише ширше усміхнувся у відповідь.

– Нічого, — подумала Аліса, — здається, задоволений. Уголос вона запитала:

– Скажіть, будь ласка, куди мені звідси йти?

– А куди ти хочеш потрапити? — відповів Кот.

– Мені байдуже... — сказала Аліса.

– Тоді всі одно, куди й йти, — зауважив Кот.

–... аби потрапити куди-небудь, — пояснила Аліса.

–Куда-нибудь ти обов'язково потрапиш, – сказав Кот. – Потрібно лише достатньо довго йти».

Вочевидь, що «логіка» Кота бездоганна, точно як і, як і зіткненні з «відповідями» дедалі більше безглуздими здаються «питання».

Парадокс поданий у самому характері діалогу, у зміні «картин», з логіки розповіді, у грі слів.

У 20-ті роки ХХ століття російська гумористична література представлена поетамиОБЭРИУтами, (й у гумористичних віршах, і у прозі), власне, це був вітчизняна література абсурду – варіант сучасності,уточнившая багато комічні прийоми (зокрема названі на зв'язки України із Керроллом), зокрема, фантастичною гіперболи, гротеску, гри мовними образами, парадоксу. У зв'язку з комічним в літературної казці варто згадати, наприклад, пародії Данила Хармса на літературний анекдот. Анекдоти про видатних людях,битовавшие у літературіXVIII—XIX століття, блискучеспародировани у його анекдотах про Пушкіна, наприклад:

«Пушкін був поетом і всі щось писав. Якось Жуковський застав його з писанням й голосно вигукнув:

– Та жоден ти писака!

З того часу Пушкін дуже полюбив Жуковського і став казати його по-приятельському просто Жуковим».

У цьому коротенькій замальовці спочатку відчувається «>завиральная позиція» оповідача.Смеховое досягається і абсурдністю,алогичностью викладу подій із яскраво вираженої претензією на правдоподібність. З іншого боку, у тому анекдоті явно дисонує і це створює комічну мовну ситуацію поєднання набору життєвих банальних мовних штампів і поєднаних з ними імен явно іншого, піднесеного семантичного низки.

Часто комічна ситуація створюється навіть самим синтаксисом пропозиції. Явно «хибне» повідомлення подають як аксіома:

«Пушкін любив кидатися каменями. Як побачить каміння, і почне ними кидатися. Іноді так розійдеться, що весь червоний, руками махає, каменями кидається, просто жах».

Якби була «спогад» піти з життя жодної іншого смертного, читач б знизав плечима і додав подумки «дивак людина», але, оскільки вчинки життєві належать геніальному Пушкіну, образ що його читацькому поданні неможливо вписується в обивательські картини життя, комізм і полягає у поєднанні ідеалу та повної нісенітниці,рассказиваемой про цеидеале.Традиция літератури абсурду, нонсенсу була продовженоК.И.Чуковским у його віршованих казках, що з'єднують у собі «портретування» образною промови дітей і пародію на дорослу художню літературу, на сучасну йому поезію, і навіть насказочно-фольклорную традицію; в казках Є.Шварца, а останні десятиліття сучасності – у творчостіЭ.Успенского.

Вивченням літературної казки займалися відомі літературознавці: БраудеЛ.Ю., Андрєєв Ю.В., Шаров А.А.,Минералова І.Г.,Лупанова І.П. – результати досліджень яких відбито у цій роботі. Загальний рівень «літератури питання», тим щонайменше, такий, що не полем зору учених залишаються багато авторів, твори,теоретико- іисторико-литературние проблеми, пов'язані з формуванням та розвитком жанру літературної казки. Актуальність нашої роботи визначається ця обставина.

Об'єктами даної праці є літературні казки Толстого О.Н., ОлешіЮ.К., З. Чорного, ЧуковськогоК.И., Шварца О.Л., Коваля Ю., УспенськийЭ.Н., Петрушевської Л.

Предметом дослідження стали прийоми комічного у творах названих авторів..

>Комическое в літературної казці досі не ставало предметом спеціального вивчення, це, відповідно, означає новизну даної роботи.

Мета роботи – розглянути розмаїття прийомів і коштів комічного у вітчизняній літературної казці сучасності.

Діяльність вирішуються такі взаємозалежні завдання:

охарактеризувати соціальний фон і культурне стиль епохи, комічно відбитуписателями-сказочниками (Толстой О.Н., ЧуковськийК.И., ОлешаЮ.К.);

– досліджувати комічні ситуації казок різних авторів перегукуються з погляду типологічного подібності (Толстой О.Н., Шварц О.Л., Петрушевська Л.);

– виявити моменти переосмислення фольклорних образів і сюжетів до створення комізму (Чорний З.,Лагин Л.);

– простежити еволюцію прийомів і коштів створення комічного ефекту від Толстого О.Н. до «Справжніх казок»Л.Петрушевской;

– встановити і проілюструвати основні способи пародіювання (ЧуковськийК.И.);

– вказати основні різновиду сатиричного зображення (Шварц О.Л.);

– показати прикметидвухадресности літературної казки (наявність дитячої праці і дорослого плану) в аспекті комічного.

Практична значимість роботи залежить від того, що матеріали й одержують результати можна буде застосувати на практиці викладання теорії та історії вітчизняної літератури літератури сучасності.

Робота полягає з впровадження, трьох глав, укладання, бібліографічного списку.


1.  Комізм в літературної казці 20-30-х років

 

1.1  О.Н. Толстой

 

А. М. Толстой отримав перше визнання читачів після виходу його збірника прози «>Сорочьи казки» (1909).

«Усі російське знав відчував, як лише одиниці», – сказав про Олексія Товстому Бунін. «>Сорочьи казки» він охарактеризував як «ряд коротеньких і дуже спритно зроблених у «російському стилі», колишньому тоді моді, дрібниць» і додав: «Вони повинні були написані як спритно, але й якогось особливого свободою, невимушеністю (якою завжди відрізнялися писання А. М. Толстого)». Справді, книга є серію відмінних начерків на теми фольклору, яким ще доведеться стати частинами цілої картини. Ці начерки немає власної внутрішньої ідеї, їх форма не завершено, а мову відверто стилізований. Але щоб написати їх, Толстой кілька років вивчав казки, міфи, пісні, учився в знавців фольклору – письменників Максиміліана Волошина, В'ячеслава Іванова, Олексія Ремізова, читав дослідженняучених-фольклоистов.

1923-го, при перевиданні своїх ранніх творів, Толстой виділив два циклу: «>Русалочьи казки» (зволшебно-мифологическими сюжетами) і «>Сорочьи

Страница 1 из 10 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація