Реферати українською » Зарубежная литература » Тип героя у повісті Селінджера "Над прірвою у жіті"


Реферат Тип героя у повісті Селінджера "Над прірвою у жіті"

>ЗМІСТ

 

>Вступ

1.  >АутсайдерствоХолденаКолфілда

2.  >Бунтарський дух героя

>Висновок

Списоквикористаноїлітератури


>Вступ

>Американський письменник Дж.Селінджернадзвичайнояскраво проявивши собі утворах,присвяченихюнацтву, духовному світумолодоїлюдини. Іхочатворчість цогописьменника доводитися на середину XXстоліття, думи йвідчуття йогогероївблизькі йзрозумілісучасномупоколіннюмолодих. Посуті, ХолденКолфілд –це хороший парубок, щовгруз у поганому світі йзаплутався усвоїхпочуттях,відносинах ізіншими та самомусобі. Холдензнає, що не можна жити ватмосферілицемірства,самовдоволення,аморальності, не можна бутибайдужим.
>Саме томудослідження типу герояХолденаКолфілдаєактуальнимнавітьсьогодні.Багатосучаснихпідлітківбачать всобі головного герояповістіСелінджера йнамагаються бути вчомусь схожими нанього. Алі ж вчому загадка йтаємниця,котрапритягуєувагу не лишепідлітків, але й ідорослих?

>Відповідь наце запитанняшукалочималокритиків талітературнихдіячів, котрідосліджували всвоїхпрацяхпроблеми таскладності характеру головного героя.Доситьнезрозумілимиє не лише йоговідносини ізнавколишнімсвітом, але й й іздорослими,своїмиоднолітками,дівчатами, членами родини, та,нарешті, самим собою.

>Найцікавішимє ті, що неможливодати однозначноговизначення характерухлопця. Ми неможемоодразу жназвати йогодобрим чипоганим тадатиконкретнуоцінку йоговчинкам.

>Намагаючисьзнайтилогіку, заякоюдіє герой,пояснитидеяківитівки, думи тасамесвітогляд, Ф.Гвінн та Дж.Блотнерстверджували, щосаме «>занепад» творчостиСелінджеравідіграв роль нахарактеріХолдена. Алііснувалоще багатоінших думок із цого приводу.Пізніше усвоїймонографії У. Френчнапише, що образхлопцяпобудований насплетінніфізичного недуги таповільногозвільненняХолдена відегоцентричності таприйняттянавколишнього світу. У тому годину, як Р.Леттісрозглядатиме не лишевпливсуспільства на головного героя, але й йвплив героя на сус-пільство,враховуючи ті, що Холденмає правовибору.Літературний критик журналу «>Таймз»ГенріГренвальд не лише самдосліджувавцю проблему, але й і включивши досвоєї з статтеюкоментаріблизькодвадцятилітературнихкритиків.

>Метоюнашогодослідженняєвизначення типу героя. Для цого мивирішуємотакі заподіяння:

а)досліджуємоХолденаКолфілда якаутсайдерький тип героя;

б)розглядаємобунтарськіякостігероя-підлітка.

У нашійроботі миспираємось нанауковідослідження такихрадянськихвчених, як З.Бєлов, А. Борисенко, І.Галинська, Ю.Лідський та А.Мулярчик.Окрім них надцієюпроблемоюпрацювали йзахіднінауковідіячі,такі як Дж.Мілер, А.Майзенер, М.Гайсмар та багатоінших.Кожен із нихнамагавсязнайти туєдинуістину, Яка бзмогла точно й однозначновизначити,пояснити тадатиповнубездоганну характеристику аутсайдерству табунтівному духуХолдена.

Не чудово, щосамеціякостієгостроюпроблемою не лишемолодшогоКолфілда, але й ібагатьохпредставників Сучасноїмолоді.Саме тому митакожвирішилизвернутися до цогодоситьсуперечливого табунтівного образу йдослідити його.Крім тоговажливим намєзмогазрозуміти йдатипевнийкоментарвчинкам героя,засудити чивиправдати його думи, страхи тавідносини ізнавколишнімсвітом.

>Структуроюнашої роботиєвступначастина, дварозділи,висновки та списоквикористаної роботи.


1.  >АутсайдерствоХолденаКолфілда

 

>Психологічний портретселінджеровського героявиключносуперечливий йскладний. «УповедінціХолдена незрідканагадує про собіхворобливий вушко, що ставити подсумнівстійкість йогопсихіки.Він непростосором'язливий,образливий,деколинелюб'язний, якмайже всякийсхильний досамоаналізупідліток так званогоінтровертного типу.Часом Холдендозволяєсобівитівки, котрінеможливопробачити:вінможе,наприклад,пуститидимсигарети вобличчясимпатичноїйомуспівбесідниці,гучнимсміхомобразитиулюбленудівчину,глибокопозіхнути увідповідь надружніповчаннявикладача,якиймає доньоготепліпочуття» [7, з. 112]. «Холден не було завікомінфантильний;небажанняХолдена бути схожим надорослихспочатку понадемоційне, ніжусвідомлене;відчуттявипереджають його думи, йвінготовий відразупозбутисясвоїхкривдників,серед які далеко ще не усізаслуговують насуворийвирок» [7, з. 113]. Однак, ізіншого боці,зрозумілий ймолодиймаксималізмХолденаКолфілда,зрозуміле йогоненаситнежаданнясправедливості йвідвертості влюдськихвідносинах. Ті, що понадвсьогопригноблюєХолдена й про щовін судитисповна «>по-дорослому»,полягає увідчуттібезвихідності,приреченості всіх йогоспробвлаштуватисвоє життя на цьому світі.

>Його характердоситьтакийсуперечливий.Вінцікавитьсялітературою, багаточитає,твір політературіпишевідмінно. Алі колипотрібнонаписатитакий жтвір поісторії проДавнійЄгипет,вінпишедекільказнущальних,пародійнихрядків.Віннічого незнає проДавнійЄгипет й небажає знаті.Йомуценецікаво. ЗанеуспішністьХолденавиключили ізчотирьохшкіл. «Колити із собоюробиш, хлопчик?»-говорятьйому, авінсидить,напнувшичервонумисливську кепкукозирком тому, йчитає «Унетрях Африки»ІсакаДінесена. А колистарий добрягавчительпереконує йогоподумати просвоємайбутнє, Холденвідповідаєтерпляче: «Так, сірий. Знаю. Я всеце знаю» [1, з. 11], – а самдумає за годину:кудидіваються зимою качки, коли ставокпокриваєтьсяльодом йпромерзаєнаскрізь чи простонатягує своючервону шапку.

>Проте «>інколи яповоджуся так, аби якуди старше за свої рокта, але й цього-то люди й непомічають.Взагалінічого смердоті непомічають» [1, з. 12], –втомленозазначає Холден.

«Холденживе ужорстокому світі,який бездушно, як автомат,прагне чизломити свою жертву, чиперекроїтиїї за образом йподібності», –вважає Ю. Я.Лідський [6, з. 195]. «Холденнаділений ">абсолютниметичним слухом" —вінмиттєворозрізняєфальш, ізньогонемовзідранашкіра,голінервовізакінчення; йогонадчутливість —особливого роду радар, щоуловлює ті, повз чогоспокійнопроходятьінші» [5, з. 242].

>Вражаюче точнатакожмовна характеристикаХолдена.Він розмовлятишкільномужаргоні,постійновживаєвульгаризми,взагалі несоромиться увиразах. Алі зазовнішньоюгрубістюховаєтьсядушевна чистота,делікатність, й легкадитячавразливість.

Докінця романустає особливо ясно, що великому світу Холденможепротиставитилише світлодітей, які доти жпотрібноохороняти віддорослих.Вонище незіпсовані. Іце нелишегарячеулюбленадесятирічна сестричкаФібі, нелишепокійний братАллі – усідітивзагалі: й хлопчик, щоспівавпісеньку, ймалябілякіно, йдвоєхлопчиськ вмузеї, йдіточки, щовчаться воднійшколі ізФібі. Алі буквально накожнійстіні їхніочікуєсповнареальний (й у тій годинусимволічний)нецензурнийнапис, а Холден неможестертицінаписи. Отже, боротися ізогиднимйомусвітом Холден неможе. «>Вінкрихкий йслабкий.Він самчастина того світу,якийзаперечує.Його рукизв'язані нелишепричетністю донього, нелишеособистоюслабкістю, але й йрозумінням чишвидшевідчуттям, що проти нього неокремігидоти а море лихий» [5, з. 292]. «Якби влюдини хочмільйон років врозпорядженні, все однейому нестерти всюсоромітністьзі всіхстін на світі.Неможливаця справа...» [1, з. 226].

Недивлячись тих, що в Нью-Йоркувінвештається по ресторанах (>дужезаклопотаний тім,абиотриматиспиртнінапої, якійому нехочутьподавати якнеповнолітньому),танцює ізякимисьпані,пропонуєзнайомійдівчинівиїхати із ним й «житиде-небудьбіляструмка» [1, з. 148], аготеліліфтер йогозапитує: «>Бажаєтедівчинку наніч?» – Холден послепершої жнезручності,поступаючи якдорослі,відповідає: «>Гаразд» [1, з. 102], Холденжадібношукає хочяку-небудьвіддушину,жадаєлюдського тепла,участі йрозуміння.Багаточитачів йкритиківцієї книжкицікавитьмайбутнєХолдена. Алі то ми не сам Холдендаєвідплвідь наце: «>Здається,це чудовобезглузде запитання.Звідкилюдинізаздалегідь знаті, щовінробитиме?» [1, з. 238]. Наш герой Холденсамотній не тому. Простосучасний світло поставившийому впровину йогощирість, йогонебажання бути «хамелеоном».Вінзалишився самим собою докінця,залишився вірна самомусобі.

ГероюСелінджера невдаєтьсязацікавитисвоїми,досить,втім,сумбурними планами намайбутнє йСаліХейс, котра недужевірить впропоновануїйідилію життя в «>хатинібіляструмка», де біснувалоєдине правило –жодногоудавання.

«Ті бповчилася вчоловічійшколі.Спробувала б!.Суцільнеудавання.Лише й знайвчися,аби статіхитріше,заробитисобі наякий-небудьтриклятийКадилак.Працювати вякій-небудьконторі,зароблятисилу-силенну грошей йчитати газети,грати в бридж усівечори, йходити вкіно. Ні,це не все ті! Боже, до чого тимцененавиджу» [1, з. 146].

>Вінхоче веститихе життя ізглухонімоюдружиною. При цьому Холден й самхотів біприкинутисяглухонімим,аби,наскількицеможливо,порвати усізв'язкизісвітом, вякомуживеться такнезатишно.

Холден незнаходитьвиходу йнавіть, посуті, непочинаєпошуків.Він й неможепочати їхнього.Хлопецьще не ставшимолодоюлюдиною. УХолденаКолфілда всепопереду. «>Героїчний пафос»Холденавиявляється врозриві із тім,якийвін на словах й наділі.Самеці слованаштовхуютьХолдена на абсолютнонову думку.

«>Розумієш, >зізнаєтьсявінФібі, ясобіуявив, якмаленькіхлоп'ятаграютьувечері увеличезномуполі, вжиті.Тисячімалят йдовкруги - анідуші,жодногодорослого,окрім мене. Я стою крайобриву, надпрірвою,розумієш? І моя справа –ловитихлоп'ят,аби смердоті незірвалися впрірву.Розумієш, смердотіграють й небачать,кудибіжать, а ви тут япідбігаю й ловлю їхнього,аби смердоті незірвалися. Вісь й усе моє робота.Стерегти хлопців надпрірвою вжиті. Знаю,цедурощі, але йцеєдине, чого Меніхочетьсяпо-справжньому» [1, з. 194].

«Словесно, вобластіфантазіївін й на самом деле герой, але й вреальності всенавпаки. Та й попросиХолдена вреальності ">стерегти хлопців надпрірвою вжиті" —адже, чого доброго,втече,облаявши й тихий,хто його поставившичергувати, йгаласливихмалят —втече до новихфантазій» [1, з. 62]. >Вінхоче рятува-а-тихлоп'ят відпадіння впрірву, але й чиврятованийвін сам? «Тімчиш доякоїсьстрашноїпрірви», >звертається доньогомістерАнтоліні.ВінперебираєможливіваріантимайбутньогоХолдена. «>Можливостанешзавсідникомякого-небудьбару. Аможе бути,тислужитимеш вякій-небудьконторі йкидатимешскріпками встенографістку, що недогодилатобі» [1, з. 208].

«Автор суворослідуєлогіці характеруХолдена,лишепідводячи його допошуківвідповіді на «>прокляті» запитання, але й сампошукиз'являтьсялише впізнішихтворахСелінджера разом іздорослішими героями», –вважає Ю. Я.Лідський [6, з. 196].

 

2.  >Бунтарський дух героя

 

«ІсторіяХолдена —сповідьлюдини, котра неможе й нехочезмінити світло, аздатнийлише ізграничноющирістю такпобачити й такпоказатицей світло, що й нампередається йоговідраза.БунтарствоХолденанагадуєрухилюдиниувісні:судорожніспробибігти,ударити йповнанеможливість щосьзробити,відчуттягіркоти йбезсилля» [5, з. 293].

Про бунтарствоХолденаКолфілдаговорилося чимало, але йдеякі критикище йзверталиувагу тих, що рух роману —це «>повільнезвільнення героя віддужеповерхневого ставлення до життя. Назмінуроздратуванню побудь-якому приводу,скороспішнимдумкампочинає — лишепочинає —приходитиспокій,прагненняприглянутися, що до чогодовкола й неквапитися ізоцінками», –пише З.Бєлов всвоїй з статтею «>Парадокси Дж.Селінджера» [1, з. 63].

ХолденКолфілд частозазначає про свою такзванубрехливість: «Такогобрехуна, як я, вініколи не Бачили» [1, з. 20].Деякі критикинавітьназивають його «>побрехунКолфілд».Звісно,ніякийвін не брехун, простоньогодужебагатауява йвіннамагається таким чиномзахистити собі від того, щойому неподобається.

>Проте,чесність йщирість, які Холден надінших,віннамагаєтьсязберегти в самомусобі.Нещиру фразу «Радийзустрічі із вами» >вінкоментує так: «>Якщо віхочетезалишитися вживих, віповиннісказатицю брехню» [1, з. 98].

>Симпатичний Холден тім, щоце герой ізвисокимиморальними принципами, але йвінслабкий у тому,щобзахистити собі ускладнихситуаціях.Йоговважаютьдужесамокритичним,оскількивін частозвертається до собі як дожахливогобрехуна йбожевільного. «Холденнещасливий не бо люди –облудники,вінбачить, що людиоблудники, тому йнещасливий». «>Йоговідчуття, що всі у світізнецінено, –ценормальневідчуттялюдини, вякої померхтосьблизький.Життяпочинаєздаватисяжалюгідноюспробоюзабути разом узятевтрачаєсенс» [8, з. 262].

>ДоситьдивністосункиХолдена із родичамидаютьпоштовх усім йоговчинкам.Вінназиває їхнього всіх неінакше, як «>двоюрідніпокидьки» й «тільки втіток штукп'ятдесят» [1, з. 173]. Усяріч у бо йогосім'я неє тіммісцем, вякому Холденміг бівідчувати собіупевнено йзахищено. як біпоблажливо-ніжно невідносивсявін доматері йкоректно до батька длянього смердотічастина того світу,який його невлаштовує, вякому жити зле, делюдинінідевідігріти душу.

>Найстрашніше ті, упевніймірі, Холденвідокремлює йпевним чиномвиділяє собіз-поміжіншихдітей всвоїй сім'ї: «Правдукажучи,я як сім'їтакийнетямущий.Мій старшого брата,Д.Б., письменник, а мой братикАллі,котрий помер, тієї прямо-таки бувчарівником. Тільки ятакийнетямущий. А подивувалися бі ві наФібі. Унеїволоссямайжетакі ж як вАллі» [1, з. 77].

І дійсно,єдинимиблизькими людьмиєзагиблий брат й сестричкаФібі.

«УмаляткаФібіціла купаблокнотів унеї їхнітисячп'ять,якщо не понад» [1, з. 180], й в цьому ужепротягаєсоромлива йгарячаніжність до сестрички,нетерплячебажання,аби вона й намскорішесподобалася, боценайулюбленіше, щоє вХолдена. І коли вон «>відсунулася від менебозна-куди, наіншийкінецьліжка, мало, на сто миль» [1, з. 190] >цетеж можназрозуміти. Це дійсно страшно. Коліговоришкомусь просаменаболіле, не можна,абивінвідсунувся від тобінавіть на сантиметр, тімбільше,якщоця людина одна ізнайрідніших для тобі.

>Відчувшизатишокрідноїдомівки, Холден уже бувготовийприйнятипоразку. Алі не бовінбоявсягнівубатьків. Простовінстрашенновтомився.Втомився відсамотності, від тихийнікому непотрібних йдоситьбезглуздихспроб бутидорослим.

«>Піти із дому було бчомусьнабагатолегше, ніжувійти.По-перше, Мені було бплювати тих,спіймають мене чи ані. Словочесті. Я подумавши:спіймають такспіймають.Відвертокажучи, Менінавітьхотілося,щобпіймали» [1, з. 201].

>ЗустрічХолдена ізФібі передмузеєм, їхньогоблукання помісту,прогулянка по зоопарку,розбитарідкіснаплатівка йкатанняФібі накаруселі под годинузливи було б тімєдинимщиримщастям,якого Холден уже невідчуваввпродовждовгого години. «Так йзалишивсясидіти налаві.Змок до нитки. Але смільчаків як одне. Яраптом ставшитакийщасливий через ті, щоФібікрутилася накаруселі.Ледве неревів відщастя. Доти вона був мила, доти вона веселокрутилася всвоєму синьомупальтечку. Шкода, що віїї не Бачили,їй-богу!»[1, з. 237].

Тім понад, Холденще над такомувіці, коли самотазагартовує.Саме томувіншукає – із кім жпоговорити?!Вінгарячковозакликає телефоном всіх, кимє в цьомусенсі хочслабканадія.Серед ночі будитидзвінком абсолютноневідомуйомужінку,знайому свогознайомого,віннамагаєтьсязаговорити із водіямитаксі, іздівицями до кав'ярні, ізмузикантами воркестрі, але й усі смердотіоднакові йкидають його одного. На секундудихнула наньогоматеринська ласкамісісМорроу.Двісіренькічерницішвидкоплиннопройшли проти нього, йпокірливе,тихе їхньогоіснування, їхнібажанняробитипосильне доброзачіпалиХолдена.Вінзгадує про них ізповагою йтеплотою. Теплотайомунеобхідна.Десьтреба жінколипригрітися хочтрохи.Адженавіть качкидіваютьсякудись ззамерзлого ставка.Одні люди, котріобнадіяличимось намить,зникаютьбезслідно увеличезномукиплячомумісті.Інші неприносятьнічого,окрімрозчарування.

Холденузятий в тихдні свого життя, коли його обступиливеликі ймалінеприємності, коли усе внього зле: йпальтавкрали, й шпаги дляфехтувальнихзмаганьзабув увагоні метро, й із школи вчетвертий развиключили – страшноповернутисядодому, й додівчинки, котранезрозумілочому,йому дорога,почавзалицятисясамовдоволений,бувалий всправахфліртуСтредлейтер, й ізбійки зСтредлейтером Холденвиходитьпобитий, вкрові. Усіогидно, всерці туга й каламуть.Вінмаскуєгрубістю своїрозчарування,свійвідчай. Мивідчуваємо його самітність уже напершихсторінкахповісті, йсамецепочинає насбентежити: «Колі яперебіг за кілька кроків, Меніраптомздалося, що язник. День бувякийсьбожевільний,страшенно холодно, аніпроблискусонця,нічого, й,здавалося, вартотобіперетнути дорогу, яктиодразузникнешнавіки» [1, з. 8].

>Шістнадцятирічнийамериканець ХолденКолфілдпише нам, чирозповідає, із туберкульозногосанаторію, дейому,звичайно, над головуакторувати, «>виставлятися напоказ» йвигадуватипедагогічнісюжетизі свого «>безглуздогодитинства».Йому бсповідатисяякнайчесніше перед вами, аможе бути, й собі за, й томувін без далекихпередмов, безвсієїцій «>давид-копперфильдовськоїмуті», просторозповідає про тридні свого життя,дужеметушливого,безладного йнестерпного длянього,прагнучи неупустити жадноїдрібниці,називаючи усіречі їхнііменами й меншевсьогорозраховуючисподобатися вам.Йоговідвертість доходити годиною домучення чи до такихподробиць, котрі можнаназвати йнатуралізмом чищеяким-небудьлайливим словом, – але й, якйомуздається, без цого необійтися,якщохочеш,щобтобіповірили. Алівін не дуже доподробиць того, щосталосяудома.Оповіданнязупинилося на йогопорозі. Миможемолишездогадуватися, щосталося у тойсереду вінтелігентномусімействіКолфілдів. «Моя мамавідразувпадає вістерику» [1, з. 59], –промовляється Холден, щовідзивається пробатьківзагаломстримано йкоректно («>звичайно, смердотіхороші люди»), а проматір – ізніжним,сумнимжалем. «Папа тобіуб'є» [1, з. 185], – утверждаетФібі. «>Звичайно, яміг бірозповісти, що було будома, й як язахворів, й до школи менезбираютьсявіддативосени. Алі не варто проце говорити.Небажання,чесне слово.Нецікаво...» [1, з. 238].

Роман дійснозакінчуєтьсядекільканесподівано: «Знаюлише, що Меніякось невистачає тихий, про кого ярозповідав.Наприклад,Стредлейтера чинавіть цогоЕклі.Інколиздається, що цогонегідникаМоріса й ті невистачає.Дивна штука. І вікращетежнікомунічого нерозповідайте. Борозповісте про всіх — й вам без них стані нудно» [1, з. 238].Завершальні слова герояєпідтвердженням того, що Холдендорослішає, але й у тій годинувін всещедитина,котрасприймає усі своїневдачіблизько досерця, й Якапостійнопотребуєякогосьпевного руху. Проходити годину йвінрозуміє, що то ми нетаке ужеглобальне зло, якйомуздавалось, томувін простосумує за тім, чого уженіколи незможевідчутизнов.

>Висновки

>Досліджуючи тип героя романуСеліджера «Надпрірвою ужиті», мирозглядали його як аутсайдера табунтівника.Звернувшись допраць З.Бєлова, А.Борисенка, І.Галинської, Ю.Лідського, А.Мулярчика таіншихлітературнихкритиків тадіячів, намвдалосяпроникнути увнутрішній світлоХолденаКолфілда. Тому тепер миможемосміливосказати, що, посуті, тихдекількаднів,проведениххлопчиком в Нью-Йорку послевтечі ізПенсі,зіграливеличезну роль уформуванні характеруХолдена.По-перше,вінзіткнувся ізнасильством,проституцією, сутенерством йвідкривнайстрашнішу ймерзотнішу бік життя. Апо-друге, Холдензустрівчималодобрих йчуйних людей,цезробило його болеетерпимим йрозсудливим. Іякщораніше хлопчикхотів простобігти від людей, тотепервінрозуміє, що відтруднощівбіжатьлишеслабкі, авін винензалишитися йпродовжуватиборотьбу із порокамидорослих тавсьогосуспільства вцілому.

>Безперечно,він неідеальнийпідліток, але й,пройшовшипевневнутрішнєстановлення задекількаднів,найголовнішимє ті, що йоговідчуженість та бунт непсують й неламаютьХолдена.Можливо,самезавдяки цьомуйому йвдається незірватися у тойпрірвуаморальності, котра йогооточувала. Алі й цоговіндосягнув не бездопомоги людей, якітраплялисяйомупротягом цого години.Вирішальниметапом встановленніХолдена якособистості ставшивчинокмаленькоїФібі, вякійвінпобачив собі.Можливосамеценалякало,зупинило,змусило йогопоглянути тому й,нарешті, простопоставитикрапку.


Списоквикористаноїлітератури

1. Надпрірвою ужиті:Повість / Д.Д.Селінджер; Пер. із анг. Р.Райт-Ковальової. – М.:ТОВ «>Видавництво АСТ»: ВАТ «ЛЮКС», 2004. – 237 з.

2.Бєлов З.Парадокси Дж. Селінджера. //Літературнийогляд. – 1985. – №2. – З. 62.

3. Борисенко А. ПроСелінджера, «ізкоханням йвсякоюмерзотністю». //Іноземналітература. – 2001. – №10. – 267 з.

4.Галінська І. Л. ЗагадкаСелінджера – М.: Просвіта, 1986. – 324 з.

5.Галінська І. Л.Філософські таестетичніосновипоетики Дж. Д.Селінджера. – М.:Художнялітература, 1975. – 276 з.

6. Історіяамериканськоїлітератури. /Під ред. А.В. Самохвалова. – М.: Наука, 1971. – 654 з.

7.Лідський Ю. Я.Нариси проамериканськихписьменників ХХстоліття. –Київ:Вища школа, 1968. – 451 з.

8.Мулярчик А.Післявоєнніамериканськіроманісти. – М.: Просвіта, 1980. – 354 з.

9.  «Над >прірвою ужиті» 50 роківопісля: щопосіяв ХолденКолфілд / Л. >Менанд; Пер. із анг. А. >Бори>сенко. – //Іноземналітература. 2005. 10. 345 з.


Схожі реферати:

Навігація