Реферати українською » Зарубежная литература » Порівняльне дослідження Гоголя і Амірхана


Реферат Порівняльне дослідження Гоголя і Амірхана

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Курсова робота

 

Роль деталі в повістях Н.В. Гоголя «Невський проспект», «Ніс», «>Шинель» і розповідях Ф.Амирхана «ЛюбовГабдельбасира», «ПоважнийСамигулла»


>СОДЕРЖАНИЕ

 

1.Введение…………………………………………...…………………….3

2. Глава 1. Основначасть.……………….………………………………16

3. Глава 2. Аналіз творів Гоголя «Старосвітські поміщики», «Повість у тому, як посварився Іван Іванович Іваном Никифоровичем» і оповіданьФ.Амирхана «Свята», «Щасливі хвилини», «Познайомилися від того, що ні булизнакоми»……………………………………………………………………..21

4.Заключение……………………………………………………………..42

5.Библиография………………………………………………………….44


Запровадження

У даний роботі нами досліджується роль деталі у творах М. У. Гоголя і Ф.Амирхана в порівняльному аспекті. Наше дослідження присвячено розгляду творів Н.В. Гоголя і Ф.Амирхана.

Творчість Гоголя представляється нам досить вивченим. Література про Гоголя великою і різноманітна. Упродовж багатьох років його творчості вивчали такі дослідники, якВ.В.Виноградов,Ю.В.Манн,В.В.Ермилов,С.И.Машинский,Г.А.Гуковский,Е.С.Добин і ще. У працях вони докладно розкривають особливості творчості Гоголя, у якого мова, проблематику.

Творчості обох письменників присвячено досить багато досліджень. Так було в татарською літературознавстві серед робіт, які розкривають особливості художнього світогляду Ф.Амирхана, можна назвати дослідження Ф. Мусіна, Ф.Галимуллина, М.Магдеева та інших.

Проте запитання про роль деталі у творчостіФ.Амирхана доки досить вивчений. У роботі нами зроблено спробу розглянути роль і функції деталі в художньо-естетичному і порівняльному аспектах.

Мета справжньої роботи - виявити ідейно-художню функцію деталі у творах Н.В. Гоголя і Ф.Амирхана.

Мета роботи обумовила рішення наступних завдань:

1. Систематизуватинаучно-критическую літературу, присвячену даній темі.

2. Визначити діапазон художніх деталей всопоставляемих творах.

3. 3.Сопоставить принципи і прийоми деталізації в прозі Гоголя іАмирхана.
4.Охарактеризовать особливості стилю письменників, що проявилися у використанні деталі.

Новизна нашого дослідження полягає у порівняльному аналізі функції деталі у творах М.В.Гоголя та працею видатного татарського письменника Ф.Амирхана, з розробки цієї теми стосовно творчості Ф.Амирхана.

Матеріалом дослідження  стали повісті Гоголя «Невський проспект», «Ніс» і «>Шинель» з добірки «Петербурзьких повістей» і його розповіді Ф.Амирхана «ЛюбовГабдельбасира», «ПоважнийСамигулла».

>Сопоставительное вивчення творчостіФ.Амирхана і М.В.Гоголя не випадково. Татарська література критичного реалізму початкуХIХ століття поблизу всім своєрідності мала типологічні сходження з російським літературоюХIХ століття. Тут ми, передусім, говоримо про «громадської зумовленості що такасхождений, основу яких лежали аналогічні суспільно-політичні умови розвитку. З іншого боку, процес створення критичного реалізму в татарської літературі відбувався як з урахуванням власних національних художніх традицій, але також і під впливом критичного реалізму у російськійлитературе»[1].

Усі згадані дослідники творчостіФ.Амирхана дійшли висновку, що критичний реалізм письменника складався як національному грунті, а й у досвіді всієї європейських літератур, передусім російській, таких її явищ, якА.С.Пушкин,М.Ю.Лермонтов,Н.В.Гоголь,А.И.Островский,И.С.Тургенев та інших.

З розумінням те, що існує «культурна традиція» російської класики, звертається видатний татарський письменник початку сучасностіФатихАмирхан до її продуктивним відкриттям. Будучи представником сприймальним літератури, свідомо прагне освоєння досвіду найбільших реалістів, виявляючи сувору вибірковість. Так, із зазначених російських класиків найближчими йому виявляються Гоголь і Чехов. Ф.Амирхан послідовно освоює і вдається до в творчий процес художньої досвід російської класики, піднімає татарську сатиру на якісно новий щабель.

У жанрової природі сатиричних творахАмирхана визначальне значення знаходить конкретна дійсність, де картина світу постає це й актуальний і потенційно. Про це у свій час Н.В. Гоголь писав так: «Предмет в мене і той ж, предмет в мене була – життя, а чи не що інше. Життя я переслідував у її дійсності, а чи не мрійливо уяви…». Цінність гоголівської сатири і полягала у її орієнтації на справжній стан речей, де погляд геніального художника мимоволі зупинявся на тіньових сторонижизни.[2]

У його жанрових структурах слабшає фабульна сторона з одночасним зростанням значимості деталі психологізму.

Як і інші його сучасники, і попередники,Ф.Амирхан до західноєвропейському світу прилучався через любов до російського мови й літератури.Ф.Амирхан відчував вплив тих діячів російської культури, які були близькі йому за духом і таланту.

З спостереженьА.Сайганова слід, що: «Психологічний аналіз у творчій практиціФ.Амирхана, увібравши у собі досягнення попередньої татарської літератури, був помітно збагачений з допомогою чудового досвіду російськихреалистов-психологов. Не випадковоГ.Тукай бачив уамирхановских психологічних характеристиках схожість ізТургеневим, Гоголем,Достоевским»[3]. СучасникАмирхана, знаменитий татарський поетГ.Тукай, так характеризує його: «По їдкості і глибині свого гуморуАмирхан — наш Гоголь, за красою стилю — Тургенєв, як психолог — схожий наДостоевского»[4].

Російська класика булаФ.Амирхана вершиною реалізму мистецтво. «… російська література приносить нашій новій літературі як великий вплив, а й велику допомогу», - писавАмирхан у статті «СвятоГоголя».[5]

Зрілими сатиричними творами Ф.Амирхана вважатимуться повість «ЛюбовГабдельбасира» (1914) і цю розповідь «ПоважнийСамигулла» (1916). Вони своєрідно, у єдиній «культурної традиції» освоєно сатиричний досвід російської класики від Гоголя до Чехова. У пропонованих творах немає позитивних героїв. Точніше, є одне чесне обличчя – сміх. Як і Гоголя. Саме для порівняльного дослідження ми відібрали дані розповідіФ.Амирхана.


Огляд ступеня вивченості цієї теми, стосовно творчості М.В.Гоголя

 

М. У. Гоголь, подібно А. З. Пушкіну, Ф. М Достоєвському, Л. М. Толстому, належить до тих найбільшим художникам слова, чию творчість ставить перед дослідниками надзвичайно складні завдання. Тут виявляються безплідними будь-які прямолінійні, однозначні, абстрактно логічні рішення і тлумачення, хоча у себе не мають браку великою літературі про Гоголя.

Найчастіше найрізноманітнішими критиками розглядалися його «петербурзькі» повісті. Та все ж ці повісті усе ще для читача загадковими.

Ведучи мову про повістях Гоголя, які у літературі прийнято називати «петербурзькими», слід пам'ятати, що сама назва це суто умовний. Сам письменник не вживав її позначення циклу власних творів, присвячених петербурзької тематиці. Гоголь мислив свої «петербурзькі» повісті ширшому ідейному контексті. Частина він помістив спочатку у збірнику «Арабески» (1835) серед інших мистецьких та публіцистичних творів; пізніше, в 1842 року, включив повісті втретє тому зібрання творів разом із ще двома «>непетербургскими» творами — повістями «Рим» і «Візок» (сам Гоголь назвав цей тому просто «Повісті»). Проте, вже у ХІХ столітті склалася практика називати п'ять із повістей, надрукованих у цьому томі, «петербурзькими»— «Невський проспект», «Ніс», «Портрет», «>Шинель», «Нотатки божевільного».

Відповідно до традицією, заданоїБелинским, в тлумаченні «петербурзьких» повістей Гоголя підкреслювалося, передусім, їх соціальні значення. Герої Гоголя розглядалися головним чином ролі типових представників «маленької людини», жертви бюрократичної ієрархічної системи та байдужості. Критики багато писали про майстерності Гоголя. Ось, наприклад, висловлювання Бєлінського про талант Гоголя, у тому, як і вміло використовує художню деталь для зображення «істини життя»: «Укладена істина життя в повістях р. Гоголя тісно сполучається зпростотою вимислу. Він лестить життя, але й обмовляє її у; він радий виставити назовні усе, що є у ній прекрасного, людського, й те водночас не приховує анітрохи і його неподобства. Зокрема йдругом випадку він вірний життя до краю. Вона в нього справжній портрет, де всі схоплено з вудьвительним подібністю, починаючи з експресії оригіналу до ластовиння особи його; починаючи з гардероба Івана Никифоровича до російських мужиків, які йдуть по Невському проспекту у моїх чоботах, забрудненихизвестью».[6]

Стаття Б. М. Ейхенбаума «Як зроблено «>Шинель»Гоголя»[7] справила величезний вплив в розвитку філологічної думки у Росії, а й в усьому світі. Ця робота стоїть біля джерел сучасної теорії розповіді. «Як зроблено «>Шинель»...» зачіпає і проблеми загальнішого порядку — стосунки між літературним текстом, авторським свідомістю і реальністю. Заперечуючи пряму детермінованість тексту зовнішніми соціальними чи психологічними чинниками, Ейхенбаум зазначив у своїй статті, що «комічні ефекти досягаються манерою розповіді. Тож вивчення що така композиції виявляються важливими саме ця «дрібниці», якими пересипається виклад — отже варто видалити, будова новелираспадается».[8]

«Маленькі деталі висуваються першому плані — на кшталт нігтя Петровича, «товстого і міцного, як в черепахи череп» або його табакерки — «з портретом якогось генерала, якого саме невідомо, оскільки місце, де було обличчя, було проткнуто пальцем і потім заклеєночетвероугольнимлоскуточком папірці». Ця гротескна гіперболізація розгортається як і і натомість комічного розповіді — з каламбурами, смішними словами і висловлюваннями, анекдотами тощо.д.»[9]

А. Білий у своїй книжці «МайстерністьГоголя»[10] приділив пильна увага гоголівським мікроелементам. Через всю книжку червоною ниткою проходить жагуче переконання автора у надзвичайній важливості «дрібниць» і найменших дрібниць в просуванні в глибший зміст гоголівських творів. Предмет цей розроблений з великим старанно і новизною. Він казав: «Дрібниці визначають сюжет. Сюжет поеми «Позначається в електричної силі незначної дрібниці», «Особливості гоголівського сюжету – у проведенні його крізьмелочи».[11]

Серйозним внеском вивчення художнього спадщини Гоголя служить монографіяВ.В.Ермилова «>Н.В.Гоголь»[12].Отличительним ознакою, як президенти цієї книжки, і інших робітВ.В.Ермилова проГоголе[13] є властива їх авторуидейно-художественная широта, емоційно публіцистична піднесеність щодо оцінки історико-літературних явищ і літературних творів Гоголя. У дослідженнях В.В. Єрмілова міститься докладний аналіз художніх особливостей твори, образною системи, мови та стилю письменника.

>В.В.Ермилов зазначив, що: «У Гоголя завжди дано математично точне визначення специфіки середовища, до якої він нас вводить, вказівку заходи людяності, ступеня розвитку даної середовища… Гоголь вміє відразу, миттєво, точним штрихом, вирішальної деталлю окреслити зображувану середу отже якщо й не були схильні її ідеалізувати, перебільшувати міру її людяності, то по тому, як, сяйнувши блискавкою, такадеталь відразу яскраво опромінить намвсе…»[14]

Величезне значення в літературознавстві мають дослідженняЮ.В.Манна. Манн писав: «У творчості Гоголя принаймні переходу від романтизму до реалістичним принципам відбувається зрушення від прямий, відкритої фантастики фантастикою «>нефантастической». Фантастика іде у побут, в речі, в поведінка покупців, безліч у тому спосіб й говорити». [15]

В.А. Зарецький виділяє в Петербурзьких повістях два плану, два світу – фантастичний і той реальний. «Унелепо-фантастический світ, придатний лише літературної пародії, реальні чиновні відносини входять цілкоморганично».[16]

У цьому праці Зарецький дійшов висновку, що з Гоголя «попри всі є свої знаки і атрибути… Окремі рисочки прекрасного людського вигляду теж стають атрибутами – які з бездушними предметами, створенимилюдьми»[17]. Після цього знаки і атрибути розкривають перед читачем сутність авторського ставлення до описуваної дійсності.

>Ю.В.Манн вважав, що творчість Гоголя – це ряд парадоксів, суміщень традиційно несумісного івзаимоисключающего. І аби зрозуміти «секрети» Гоголя, потрібно, передусім, пояснити парадокси із боку поетики, внутрішньої організації його художньогомира.[18]

Чимало дослідників відзначали особливу спостережливість Гоголя. ПриміромИ.И.Гарин у роботі «ЗагадковийГоголь»[19] пише: «Гоголівський художній погляд навмисно неприродний, він вихоплює з дійсності тільки один якусь бік, з цього боку – одного якогось людини, від цього людини – одну риску його характеру й обличчя, одну звичку і тільки жест, одну інтонацію його голоси, і вислів лише одну якогось властивості… Найстрашніше незначне стає в ньоговселенским».[20]

 «Гоголь, завжди докладно описує побут героїв, скористається з нагоди згадати про їхнє чині. Чін особливо важливий. Визначення чину діюча особа вже сьогодні існують його характеристика…», - говорить про ньомуИ.П.Золотусский.[21]

Також вивченням Петербурзьких повістей Гоголя займався У.Маркович[22]. У його доробку дано повний всебічний аналіз цих творів. Що ж до деталі, то Маркович каже, що деталізація сцен у Гоголя особливий. Так зазначає: «Гоголь рветься до деталізації бтових описів і сцен. У повістях його звременников,увлекавшихся зображенням «прози» побуту побутових подробиць набагато більше й такни вони часто гущі, різкіше, інтенсивніше. Гоголівський «побутовизм» лаконічний доску пості… Швидкий гоголівськийрисунок висловлював особливої гостроти бачення, близьку до ефекту репортажу, вінсозда вал відчуття безпосередньогосоприкосновения з естетично необробленимиреалиями».[23]

Отже, з вищенаведених досліджень, Гоголь постає маємо майстром художньої деталі, яка різко висвітлює людини, його вдачу, її долю».

«Мистецтво словесної живопису полягає у цьому, що кожен слово описання, кожна деталь служать створенню зорового образу».

Зв'язок мистецтва і реальності у М.Гоголя ускладнена. Суперечності епохи їм доведені до ступеня абсурду, пронизуючого всю російську життя. М.Гоголь вміє побачити їх і показати повсякденне під цілком новим кутом зору, в несподіваному ракурсі.Рядовое подія знаходить лиховісну, дивне забарвлення. Світ гоголівських творів насичений елементами містики, фантасмагорії – явною чи прихованої, має місце чи здавалося б. Чинним особами стають неживі предмети: червона свитка, портрет, ніс…

М.Гоголь – художник, не безпристрасний протоколіст, він любить героїв навіть із усіма їх вадами, пороками, незграбністю, обурюється ними, журиться водночас і, залишає сподіватися «одужання». Його твори носять яскраво виражений особистісний характер.


Огляд ступеня вивченості цієї теми, стосовно творчості Ф.Амирхана

 

ТвориАмирхана завоювали більшої популярності серед літературного загалу на той час. ПроФ.Амирхане з великою повагою писалиГ.Тукай,Г.Ибрагимов,Г.Камал та інші визнані діячі татарської літератури. Відомо також, що твори письменника ще тоді отримали гарну оцінку й у закордонного друку.

Однак у наступному, особливо у 20-30 рр., творчість письменника, на жаль, трактувалося нерідко явно спрощено тенденційно. Початок більш об'єктивного осмисленню й оцінки спадщиниФ.Амирхана було покладено в 50-ті роки. У той справа багато праці та сил вклали письменникА.Шамов і літературознавецьХ.Хисматуллин. Надалі вивчення спадщиниФ.Амирхана пов'язано найбільше із конкретними іменамиМ.Гайнуллина,И.Нуруллина,Ю.Нигматуллиной іА.Сайганова.

І все-таки творчістьФ.Амирхана нині менш вивчено, ніж творчість Гоголя. Уидейно-естетическом спадщиніФ.Амирхана ще є чимало проблем, які вивчені недосить, чи узагалі не розроблено. Наша тема – функція деталі – належить до не вивчених тим, у творчостіФ.Амирхана.

ТворчістьФ.Амирхана – багатюще явище в татарської літературі початку сучасності. Є значну кількість робіт, розглядають «специфічні закономірності» творчостіАмирхана. Це роботиМ.Гайнуллина,Ф.Бурнаша,И.Нуруллина,Н.Валеева,Ю.Нигматуллиной іА.Сайганова. У численних наукових працях міститься аналіз життєвого шляхуФ.Амирхана, його естетичних і філософських поглядів, авторської позиції, проблем, тим, методів, художніх прийомів тощо.

Працюючи міжреспубліканської науковій конференції «ФатіхАмирхан: традиції, ісовременность»[24], присвяченій 120-річчю від дні народженняФ.Амирхана, пильна увага приділялася пошукам способів висловлювання авторської модальності, визначення якої дуже важливо задля адекватної інтерпретации тексту і характеристики представленої автором моделі світу.

>Ю.Г.Нигматуллина

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація