Реферати українською » Зарубежная литература » Філософія абсурду Альбэра Камю


Реферат Філософія абсурду Альбэра Камю

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Міністерство освіти України

Львівський державний університет ім. І. Франка

Кафедра філософії


                          Реферат на задану тему :

Філософія абсурду Альбера Камю”


                                                          виконала пошукувач

                                                                  кафедри світової літератури

                                                                  ЛДУ ім. І.Франка, викладач

                                                                  Західноукраїнського колегіуму

                                                                    Левицька Оксана Степанівна

                           


                                 Львів - 1999


З М І З Т

 

         1. Вступ ............................................................................................... 3

         2. Розділ І. Концепцію абсурду у теоретико - філософській

                            спадщині А.Камю: есе “ Міф про Сізіфа”................... 6

         3. Розділ ІІ. Абсурд у драматургії та прозі Камю.......................... 17

          4. Висновки .........................................................................................  24

         5. Список використаної літератури ................................................. 26


                                            У З Т У П

          У французькій філософії середини ХХст. проблема абсурду стає чи не однією із найважливіших. Ця проблема пов”язана, в першу чергу, із філософією екзистенціалізму, а насамперед творчістю Ж. П. Сартра та А.Камю. Саме із їхньої легкої руки філософія екзистенціалізму знайшла втілення в літературі. Таке поєднання літератури й філософії є явищем невийнятковим, адже література Франції, як жодна інша, змогла наблизитись до філософії. Філософічність літератури - це давня традиція, Яка розвивається ще із часів Середньовіччя та Відродження, а епоху Просвітництва вона досягла значного злету, варто назвати хоча б імена Ж.-Ж. Руссо, Монтеск’є, Д. Дідро, Вольтера та ін. Саме у Франції зародився жанр есе, який функціонує на стику філософії та літератури, - а Камю був митцем - есеїстом.

         Д. Наливайко зауважив, що “навідміну від Марселя й Сартра, Камю не прагнув до витворення філософських систем. Камю тяжіє до образного типу мислення, що простежується й в його есеїстиці”.1

         Камю неодноразово повторював, що він не є філософом. Ще в молодому віці Камю записавши у своїх записниках: “Думають лише образами. Хочеш бути філософом - пиши романи”.

         Проблема абсурду у Камю розкривається у його філософських працях, а й у художніх творах: драматургії та прозі. Самі лише філософські роботи не дають достатнього розуміння цієї проблеми філософом. Лише розглянувши в комплексі усю творчість Камю, можна матір достатній матеріал для аналізу.

Творчість А. Камю можна поділити на кілька етапів. Еволюцію творчости Камю простежити не важко, - зміну його філософських поглядів безпосередньо

­______________________________________________________________________________________

1.Див.: Наливайко Д. Інтелектуальна проза Альбера Камю / А. Камю. Твори у 3-х т. Т.З.-Харків, 1997.-С.593.

пов’язана із історичними обставинами. Камю сам зробив спробу поділити власну творчість на певні етапи (“Записники”, 1947р.).

            перший етап своєї творчости Камю іменував етапом “Абсурду”. Це твори написані под годину війни й до її початку. До них належати: “Калігула”, “Сторонній”, “Міф про Сізіфа”.

З. Великовський бачить такий поділ на етапи у формі спіралі.2

Отже, першим витком спіралі є коло “Абсурду”.

Іншим витком є “Бунт”. Цей етап утворюють твори: “Чума”, “Праведні”, “Бунтуюча людина”.

Третій виток - твори написані у 50-ті рокта. У записниках А. Камю він ще не має назви. Це твори: “Падіння”, “Вигнання й царство”. З. Великовський вважає найвідповіднішою назвою для цого заключного витка назву “Вигнання”.3  Поза триптихом залишились лише ранні ліричні есе: Камю вважав їхнього незрілими.

Ос-кільки тема обмежена лише філософією абсурду, то до розгляду ми візьмемо твори Першого етапу, але й у контексті усієї творчости А. Камю.

Проблемою абсурду у творчости А. Камю цікавились, починаючи із години написання його ранніх творів. По-перше, це був не лише досить нова проблема, а і актуальна, по-друге, у Камю проблема абсурду знайшла досить

цікаве і неоднозначне тлумачення. Камю підніс проблему абсурду до рівня найважливіших проблем людства. У філософський науці є вже певна кількість досліджень філософії абсурду у Камю. Багато досліджень стояти, як й сама творчість Камю, на межі філософії та літературознавства, й прагнуть охопити при аналізі усю творчість в всіх її аспектах. Серед найвідоміших дослідників ______________________________________________________________________________________

2.Див.: Великовський С.І. “Проклатые питання” Камю / А.Камю. Вибране. - М., 1988. - С.9.

3.Див.: Саме там. - С.9.

слід згадати імена З. Великовського, У. Карпушина, М. Маньковської, З. Семенової, А. Руткевича та ін.

Найбільш інтенсивно займалися цією проблемою у 70й, 80й рр. На сучасному етапі, а українській науці ця проблема недостатньо широко досліджується.

Дана робота складається із двох розділів: дослідження поняття абсурду у теоретичних працях Камю (зокрема у “Міфі про Сізіфа”) та дослідження філософії абсурду у драматургії та прозі.

    


Розділ І

Концепцію абсурду  у теоретико-філософській спадщині

Альбера Камю: есе “Міф про Сізіфа”.

          Альбера Камю разом із Сартром прийнято визначати як найвизначніших екзистенціалістів у Франції та і у всій Західній Європі. Сам Камю заперечував свою приналежність до екзистенціалізму. Направду подивися Камю й екзистенціалістів Сартра й Хайдеггера у багатьох питаннях є швидше опозиційними. Алі, як утверждает Д. Наливайко, “особливо зближує Камю – мислителя із екзистенціалістами ідея абсурдності буття”.4

Ос-кільки одним із основних завдань екзистенціалізму є встановлення змісту людського існування, то природно, що кожен із філософів - екзистенціалістів висував свою концепцію сенсу буття - релігійну, чи, навпаки, атеїстичну. Серед мислителів, утверждает Камю, немає жодного, хто б заперечував сенс життя.

Камю вважає, що найважливіші істини щодо самого собі й світу людина відкриває за допомогою почуттів. Він посилається на “тривогу” Хайдеггера й “нудоту” Сартра, звертається до філософії З. К’єркегора й розкриває фундаментальні запитання людського існування. Слідом за своїми попередниками Камю визначає єдине відчуття, яку характеризує буття людини, - таким відчуттям є відчуття абсурдності. Це відчуття здатне народитися раптово, варто лише людині випасти із щоденного механічного існування й увідомити своє життя, у індивіда неодмінно виникає запитання, чи варте життя того, щоб його

прожити? Відчуття абсурдності, захопивши свідомість людини хоч раз, може перекреслити усі інші відчуття.

Коли ж таке абсурд?

______________________________________________________________________________________

4.Наливайко Д. Інтелектуальна проза А. Камю / А.Камю. Вибрані твори у 3x т. т.3. - Харків, 1997. - С.600.

Саме поняття абсурд у його сучасному філософському значенні ввів філософський письменник А. Мальро, тобто абсурд, як характеристика існування людини в сучасному світі. У певному розумінні й Камю, й Сартр вважали Мальро своїм наставником.

Камю перетворив абсурд на фундаментальне поняття своєї філософської системи.

Сам термін “абсурд” ( від латів. absurdus ) означає безглуздя, нісенітницю, неможливість.

Камю визначив абсурд як “метафізичний стан людини в світі”, отже як основну проблему людського буття. “Для Камю абсурдність не є онтологічною категорією, іманентною світобудові,- вона є породженням самоусвідомлення людини в світі”.5

Поняття абсурду у Камю й у Сартра відмінні вже у самій своїй основі.

Ще в 1938 р. у своїй рецензії на роман Сартра “Нудота” Камю писавши: “Виявити абсурдність життя - аж ніяк не завершення, а лише вухо... Нас цікавить не це відкриття як таке, а його наслідки і правила поведінки, що із нього випливають “6. А в 1940-41 рр., слідом за “Стороннім” Камю взявся за філософську працю “Міф про Сізіфа”, щоб викласти в логічних викладках свій задум - проаналізувати абсурдність життя як вушко усього, “відправну точку”: “абсурд, із якого досі все висновувалося, в моєму есе

розглядається як відправна точка”.7

______________________________________________________________________________________

5.Див.: Наливайко Д. Інтелектуальна проза А. Камю / А.Камю. Вибрані твори у 3-x т. т.3. - Харків, 1997. - С.600.

6. Див.:Там ж.- С.602.

7. Камю А. Вибрані твори у 3-xт. Т.3.- Харків, 1997.-С.72 (Далі цитуватиму за цим виданням, у дужках зазначатиму лише тому й сторінку).

Абсурд розглядається Камю не як висновок із аналізу дійсності, а як “ вихідний постулат, із яким треба співставити дійсність,

включаючи в неї людину”.8

У цьому випадку абсурдним слід вважати не лише світло, а і усі категорії людського буття: абсурдне життя, абсурдне самогубство, абсурдна свобода й т. буд.

         А.Камю ще на початку своєї роботи зауважує, що мова йтиме про “абсурдну чутливість, а чи не про філософію абсурду” ( ІІІ, 72). Відчуття абсурду з’являється із усвідомленням дійсного місця людини у світі, за Камю, абсурд - “метафізичний стан людини в світі”.

         У першу чергу Камю звертається до проблеми самогубства. Ця проблема цікавила Камю ще зі студентських років, а кінці 30x р. для Франції вона стала особливо актуальною, тому Камю у “Міфі про Сізіфа” акцентує: “Існує лише одна по-справжньому поважна філософська проблема - проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб бути прожитим, - отже, відповісти на головне запитання філософії ( ІІІ,72).

У Камю самогубство тлумачиться як явище соціальне, але й заподій його заховані у глибоко суб’єктивних переживаннях. Почуття абсурду, до якого людина здатна дійти внаслідок розладу між самою собою й своїм життям, на зразок розладу “між актором й його лаштунками” ( ІІІ,74), може статі для людини причиною самогубства. Саме зв’язку між абсурдом та самогубством й присвячене есе “Міф про Сізіфа”. Камю найперше розглядає запитання, чи спонукає абсурд до смерти й висуває на перший план запитання про виходи із цого “метафізичного стану”.

Абсурд за Камю - це розлад. Сам по собі світло не є абсурдним, й людина ______________________________________________________________________________________

8.Див.: Москвина Р.Р. “Метод абсурду” А. Камю як феномен некласичного філософствування / Питання філософії. - 1974. - N10 .-С.137.

також. “Абсурд народжується, - утверждает Камю, - із їхнього зіткнення” ( ІІІ,91). Тобто, абсурд не міститься ані в людині, ані в світі, а їхній спільній присутності. Поза людським розумом абсурд не може існувати, бо сам по собі світло не має сенсу - сенсу надає йому людський розум. Якщо на початку дослідження Камю ще пробує константувати абсурдність світу, те в процесі роботи він все-таки досягати висновку, що “сам по собі світло є нерозумний, й це все, що про нього можна сказати” ( ІІІ,85), а абсурд однаковою мірою залежить й від людини, й від світу.

         Людина, Яка усвідомила абсурд, на думку Камю, вже навіки від нього залежна. Таких ситуаціях філософи - екзистенціалісти пропонують втечу. Ясперс знаходить вихід в акті віри, у Шестова - це також “стрибок” до Бога й т.д.

На думку А. Камю зі стану абсурду є лише два виходи: самогубство фізичне й самогубство філософське. Жоден із цих виходів задля Камю правомірним, тому він не приймає жодного із них. “Поза людським розумом, - пише Камю, - немає абсурду”. Отже, разом зі смертю зникає і абсурд, як й все інше. Абсурд існує лише в людській свідомості, він виникає із протистояння людської свідомості нерозумному світові, із усвідомленням людиною своєї закинутості й минущості. Зникає людська свідомість ( сама людина) - зникає абсурд, але й це не тієї вихід, який прагне знайти Камю.

Камю вивів із абсурду три наслідки, якими є “бунт”, “свобода”, “жага”. “Однією лише грою свідомості,- читаємо у Камю, - я перетворюю в правило життя ті, що було б запрошенням до смерти, й відкидаю самогубство” (ІІІ,114).

         Філософ розглядає абсурд як самоочевидний факт людського існування.

         Усвідомлення абсурду для Камю - це стан людини, котра усвідомила, що життя не проти того, щоб бути прожитим. Без цого усвідомлення немає й абсурду. Алі важливіше інше - якщо життя не має сенсу, то який інший вихід, крім самогубства? Цьому питанню Камю присвятив останній розділ своєї роботи - притчу про Сізіфа.

         Метод Камю, який виходить із нездоланності абсурду, із початкового розуміння абсурдності буття отримав назву “ абсурдного методу”.9

У філософських дослідженням “Міф про Сізіфа” нерідко називають маніфестом філософії абсурду. Камю вдалося розробити детальний аналіз явища абсурду у сфері буття, він надав йому універсального характеру.

“Міф про Сізіфа” - теоретичні роздуми про абсурд. У цьому філософському есе Камю розглядяє усі аспекти “відчуття абсурду”, обгрунтовує “поняття абсурду”, трактує проблеми абсурдної творчости, й, нарешті, завершує притчею про Сізіфа - своєрідною “міфологемою абсурду”.9

У своєму романі “Нудота” Сартр також впритул підійшов до ідей абсурду. Його Антуан Рокантен є для Сартра “героєм абсурду”, тобто людиною, Яка пізнала абсурдність життя, і уже не може відвернутися від усвідомлення цого. Камю визначає “людину абсурду” як людину, “котра нічого не робить задля вічності і не заперечує її” ( ІІІ, 115). Це людина, котра віддає перевагу здоровому глуздові. Камю зупинив свій вибір лише на тихий людях, які ставлять собі за мітку “вичерпати собі до решти”. Коли за люди? У Камю це Дон-Жуан, Кирилов, Сізіф та актор.

Коротко зупинимось на кожному із них. На прикладі донжуана Камю показує, що абсурдна людина відкидає торб. Дон-Жуан не відає, що таке торб, сум чи журба. Його геніальність проста: його розум ніколи не переступає своїх між. Абсурдна людина не вірить у глибокий зміст промов, він здатен лише колекціонувати своє минуле без жалю й вірити у майбутнє.

Ос-кільки Камю вважає, що абсурд є протилежністю надії, то людина

______________________________________________________________________________________

9.Див.: Семенова З. Метафізика мистецтва А.Камю /Теорії, концепції, школи. - M.,1975 .-С.92.

абсурду починається там, де закінчується людина, Яка плекає надію. Ще одним “лицарем абсурду” Камю називає актора, визначаючи абсурдним не скільки самого актора, стільки

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація