Реферати українською » Зарубежная литература » "Підпільний людина" Ф.І. Достоєвського


Реферат "Підпільний людина" Ф.І. Достоєвського

Горшков виграв процес, у його справі восторжествувала справедливість. Усі складається начебто дуже гарно в більшості «Бідних людей» – і тих щонайменше, вони, як і її батько із сином Покровські, не виходять із горя і біди. В усіх них один,неперсонифицированний, але всемогутній ворог – бідність» [11, 151]. Бідність – ось одне з протидіючих сил. Вона перешкоджає сходженню героїв Достоєвського сходами життю або кар'єри, а й вони говорять, штовхає їх у вчинення таких вчинків, які можна зробити тільки у тому безвиході, навіть Раскольніков, як і раніше, що пішов той на злочин через те, щоб довести всім таку здатність, обраність, зробив цей злочин і через бідність. Адже він також непросто убив, а й пограбував цю стару процентницю. У цьому вся злочині, як говорилося неодноразово, злилися два виду конфлікту, дві боротьби – внутрішньої і до зовнішньої.

Але бідність не єдина протиборче сила. УГолядкина, зазначаєВ.Я.Кирпотин, з погляду життєвого здоровим глуздом, немає ворогів. Навпаки,Ольсуфий Іванович їй потрібні навіть покровительствує, і якбиГолядкин не зазіхав вигідна КлариОльсуфьевни, його покровитель нічим, звісно, не жертвуючи власними благ, продовжив биравнодушно-благожелательно підтримання його при узаконеному сходженні сходами службових успіхів. ВасяШумков все має, все йому дано, в нього добрий начальник, в нього самовідданий друг, в нього любляча наречена, і така вже в нього безперспективна бідність, але що він гине під ударами певної загадкової, невблаганною фатальний сили. З погляду вульгарного розсудливості, непогані сумно, непогані безнадійно становищеОрдинова чи мрійника з «Бєлих ночей», – а між то швидше ми бачимо, що вони потрапили під те колесо, яке роздрібнило ВасюШумкова.

ПанеПрохарчин тож і накопичує і плекає, перетворивши життя своє з мети може засіб, що він відчуває нал собою цю вічну загрозу невідомої сили. Через страх він перестав вже заздалегідь, доти, як грім вдарив [11, 152].

Часом не тільки бідність підминає під себе них, а й ще щось. І це «щось» немає імені не оскільки вона невідомо, тому, що ця сила – цілу систему, що складається з багатьох елементів (бідність, відносини з начальством, конфлікти у собі, боротьби з оточуючої дійсністю тощо. буд.). По окремішності елементи негаразд помітні, негаразд сильно тиснуть і пригнічують, але у системі вони набувають велике значення, взаємодіючи друг з одним.

«Вищий світ пішла, бездушний, нелюдяний, але у повістях Достоєвського не веде активної боротьби зДевушкиними іГолядкиними. І, тим щонайменше, тільки останні намагаються піднятися, він скидає їх донизу й знищує.

Закон, спрямований проти них, не обертається до них у вигляді особи, він діє право їх спиною, всюдисущий, але незримий, невловимий, незрозумілий них і від того ще більше жахливий. «Так, людина поглинається і знищується загальним враженням того величезного механізму, якого не може навіть обійняти своїм розумом» – писав Добролюбов у статті про Достоєвського.

Ця сила (з якою борються герої Достоєвського), навіть порівняно зістатскими і дійснимистатскими радниками, виглядає настільки величезної, що постає перед у свідомості персонажів Достоєвського, так почасти й самого Достоєвського, як з усіхвозвишающаяся, третя сила. Хтось третій смикає за мотузочку і приводить у дію трагічний механізм» [11, 153].

Але на відміну відКирпотина, вважаю, що не життя, над реальності, приміром у повістях ця сила зливається з автором, а чи не діє проти. Саме автор вирішує, що робити відносини із своїми героями. Але що він створює трагічний фінал? І тому, що насправді більшість доль «підпільних людей» й отримують такий фінал. І, ніж спотворити дійсність, ухилитися її красивою казкою (адже мета у Достоєвського було показати саме жорстоку дійсність), автор сам стає цієї самою силою, керуючої героями чи бореться із нею.

Герой Достоєвського, пишеКирпотин, кинутий у світ самотнім, сиротливим. Один протистоїть він грізної, невловимою та невблаганної закономірності.Сойтись з людьми вона може, злі його топчуть, доброзичливість інших це не дає йому ні спасіння, ніоблегченья. Він – ізольована монад, проти геть усе, він гине чи рятується втечею самотою, він замикається сам у собі, а й там дістає його невблаганна рука «року» [11, 153].

Побут «підпілля»

В усіх життєвих літературних творах невід'ємною їх частиною є побут. Він безпосередньо пов'язані з героєм та її способом життя. Та який відсоток твори займають описи побутових умов життя героя чи героїв – вирішує сам автор. «Особливості художнього колориту повістей Достоєвського посилюються ще його своєрідним ставленням до побуті. Достоєвський приділяє побуті щодо мало уваги. Персонажі його рухаються над горизонтальній площині побутової обстановки, а, по вертикалі соціальної драбини. У стислому уривку часу,уделенном їм Достоєвським, роблять спробу вистрибнути з відведеної їм долею соціальної клітини. Зусилля Достоєвського як митця зосереджені у тому, щоб показати соціальні відносини й психологію героїв, а чи не їх побут.

Проте, попри це, Достоєвський зберігає гоголівську любов до конкретної побутової деталі. Він лише рветься до опису побутової обстановки в усій своїй повноті. Він користується реалістично точно відтвореної деталлю, окремими аксесуарами й окремими штрихами побутового поведінки у тій мірі, у це він повинен щодо йогохудожественно-социальних іхудожественно-психологических цілей. З систематичним зображенням побутової обстановки ми зустрічаємося лише у як виняток.Редко-редко впадає в сторінках Достоєвського ретельна розробка всієї картини побутових умов його героїв.

І ось, за законами психологічних асоціацій, якась усунута деталь побуту чи обстановки раптом привертає до собі збуджене свідомість зацькованого,полуобезумевшего чи взагалі збожеволілого людини, вона зосереджує у собі всю суму його емоцій, тривожить, ранить, невідступно переслідує його, – і Достоєвський спрямовує сніп яскравого світла навиделившуюся, вирослу у своїй значенні деталь. Надалі ці особливості словесної живопису Достоєвського посилюються, позаяк виступаючі першому планівседневние деталі, аксесуари побуту і обстановки переломлюються через свідомість непросто нещасного, але що й мрійника чи душевнохворого»[ 11, 173-175].

Достоєвський не вважав опис побуту таким важливим. Вона показувала навколишню дійсність через думки героїв, через їх переживання, страждання і маленькі радощі. Для Достоєвського було головним свідомість героя та її почуття, тому докладний опис обстановки було тут зайвим. Воно робило б твір менш глибоким, применшувало значення інших, важливіших деталей.

«>Двойничество» і «дзеркала» у творахФ.М. Достоєвського

У відомій книзі М.М. Бахтін говорить про функції дзеркала у творчості письменника (Достоєвського):Девушкин, йдучи до дзеркала, бачить себе у дзеркалі. Він бачить «те, що зображував Гоголь, описуючи зовнішність Акакія Акакійовича… функцію дзеркала виконує і стала болісна рефлексія героїв над своєї зовнішністю».

>Девушкин бачить, і усвідомлює себе, наприклад, в дзеркалах пушкінського «>Станционного наглядача» і гоголівської «Шинелі». Адже за слова: «література – це картина, т. е. певною мірою ситуація і дзеркало…». Після цього дзеркала різні: очевидно: він бачить у пушкінському, за його словами – «натурально… це живе!» не у цьому, що говоритьДевушкин про своє відображенні, але, як каже. Цього слова себе самому, і цим того ж таки, родинному до душі людині.Варенька – свого роду також його «сердечне» дзеркало, у якому не просто дізнається, а й відкриває себе: «дізнавшись вас», – пише він, – почав, по-перше, й себе краще знати і вас став любити…»Варенька (як і «Станційний наглядач») – таке дзеркало, такий двійникДевушкина, що відкриває, розковує душу, усе найкраще, таємне у ньому, у тому духовному рівні, куди він управі лише здатний розкритися. Проблема двійника уДевушкина… розуміється однозначно, себто болючого свідомості, особистості цілому. Проте проблема ця набагато серйозніші, й було б у ній розібратися.Двойничество, про яку дуже багато тлумачать – лише з аспектів складної проблеми двійника – «заслуженого співрозмовника» у світі письменника.Двойничество – роздвоєння свідомості, у плані, це і є жага такого співрозмовника при неможливості, за тими або іншим суб'єктам причин, відшукати його просто у нестямі. МакарДевушкин, як пам'ятаємо, знаходитьдвойника-собеседника вВареньке, у Пушкіні… Але є у романі і той тип двійника – дзеркала, відбивають самосвідомість героя. МакарДевушкин бачить себе у дзеркалі «>Станционного наглядача», а й у гоголівської «Шинелі». Це дзеркало – криве («пасквіль») – і оскільки відбиває неправду, але тільки оскільки відбиває тієї правди, що він хотілося б приховати, а й тому, що ця щоправда, – «викриття» його потаємного перед, до кого вона може роздягатися, не відчуваючи «дівоцького сорому», яким вінвтихомолочку живе.

ДзеркалоВареньки і «>Станционного наглядача» – висвітлюють краще його життя, його природи. «Їх» дзеркало принижує його. Але герой вимушений проводити діалог та з цей тип двійника. І він тут не відвертий, не «оголюється», навпаки, сором'язливо ховає себе. У цьому вся діалозі бере участьвтихомолочку. Але це його «>тихомолочка» – красномовна. У Достоєвського «дзеркало» – не пасивно, воно – одне з рівноправних сторін діалогу. Герой дивиться на дзеркало, і дзеркало дивиться на героя. У вашому романі «>Двойник»Голядкин веде красномовний діалог «>втихомолочку»: «…навшпиньки підійшов столу, відімкнув у ньому один ящик… вийняв, нарешті,… зелений стертий гаманець, його обережно, – і дбайливо і з насолодою заглядав у найдальший таємний кишеню його. Мабуть пачка зелененьких, сіреньких, синеньких, червоненьких і різноманітних строкатих папірців також дуже привітно і схвально глянула вбити панаГолядкина: зпросиявшим обличчям і віддав собі за до столу розкритий гаманець…» Тут Достоєвський майже оголює «прийом»: розкриває природу подвійного відображення його методу дзеркал:Голядкин вдивляється в гроші – і гроші дивляться наГолядкина, – приязність іодобрительность їх «погляду» – віддзеркалюється в йогопросиявшем обличчі та т. буд.Девушкин веде з «ними» діалогвтихомолочку навіть тоді, що його словом, і конче необхідно [12, 290-295].

«У «>Двойнике» немає внутрішнього, психологічного поділу героя, а є лише заміщення, боротьба, яка веде для її витіснення піти з життя» (зі статті Ф. І.Евкина, який бачить сенсдвойничестваГолядкина ні в внутрішньому роздвоєнні, тоді як у зовнішньому заміщення, витіснення його із місця у життя; у своїй А. Ковач пише, що «їм (>Евкиним) змішуються різні поняття: причина приймається за саме явище і роздвоєння як такий просто зникає»). Герой «>Двойника» розривається у спробі утвердити себе… Відповідно до цим загальний психологічний фон особи становлять невпевненість, коливання у виборі між двома діаметрально протилежними можливостями; виявляється у його душевних рухах, лінію розвитку яких можна визначити словами: «Так – немає – так», «немає – так – немає», «так – немає – немає – так» тощо. буд. дієГолядкин біля дверей кабінету доктора, квартириБеренлеева: приходить, має намір відкласти візит чи відмовитися від – але що входить [8, 57-61].

Але, як і раніше, що саме розглянуті докладно лише 2 твори, прийом «дзеркала» має місце та інших творах Достоєвського. Наприклад, в «>Преступлении і покарання» Раскольніков роздвоюється, і тільки хоче зробити злочин, а іншому ще є розум їх здійснювати. Навіть «людина з-під землі» є двійником, та ще правильніше відбитком самого Раскольникова. Проблема поділу свідомості дуже цікавила Достоєвського, і він хотів розвивати його в чимало творів. Навіть недоброзичлива критика першого «>Двойника» не зупинила його. «Спробуйте розділитися, спробуйте визначити, де закінчується ваша особистість і розпочинається інша». Достоєвський. [12, 238].


Укладання

Завершуючи шлях у світі «підпілля» хочу вкотре оглянутися й коротким поглядом окинути усе те, що встигла розглянути, дізнатися й про робити висновків. Попри те що, щоФ.М. Достоєвський не першовідкривач цієї теми у літературі, він зумів поглибити і вдосконалити її. Достоєвський як промінь світла,озаривший темне підпіллі іосветивший найтемніші, туманні, зарослі павутинням, кути його. З допомогою філософського складу розуму, він зумів як зрозуміти, а й пояснити, показати іншим складне свідомість «підпільного людини», розгадати її поведінка. Чому ті ж Достоєвський не зазначив шляхи вирішення проблем таких людей? «Так, отже, становище цих нещасних, забитих, принижених і ображених людей зовсім безвихідно? Тільки їм і залишається, що терпить так, перетворившись на брудну ганчірку, зберігати у найдальших словах її свої безмовні почуття?» [9, 94] – пише Добролюбов і дуже правильно зазначає, що «то, можливо є, але навряд чи література може вказати його… - це має показати саме життя».

А життя показало, що, хоч би яке не було час, яка вона була влада, однаково знайдуться люди, яких може бути «підпільними».


Література

Тексти

1. Достоєвський,Ф.М. Бідні люди: Роман;Двойник: Петербурзька поема. – М.: Рад. Росія., 1985.

2. ДостоєвськийФ.М. Записки із підпілля:Повесть/Достоевский, Ф. М.Собр. тв.: удесятеро т. – М.: Худ. літ., 1956. – Т. 4.

3. ДостоєвськийФ.М. Злочин покарання: Роман у частинах з епілогом. –Переизд. – М.:Дет. літ., 1987.

4. ДостоєвськийФ.М.Униженние і ображені: Роман чотири частинах з епілогом. –Переизд. – М.: Худ.лит.,1969.

 

Джерела

5. Бахтін, М.М. Проблеми поетики Достоєвського. –2-ое вид., перераб. – М.: Рад. Письменник., 1963.

6. Н.В. Гоголь у російській критиці. Збір. ст. – М.:Гос.Издат. Худ. літ., 1953.

7. Гус М. Ідеї і образиФ.М. Достоєвського. –2-ое вид.,дополн. – М., 1971.

8. Достоєвський. Матеріали й дослідження. – Л., 1974 – 2001. – Т. 2.

9.Ф.М. Достоєвський у російській критиці.Собр. ст. – М.:Гос.издат. худий. літ., 1956.

10.КирпотинВ.Я.Достоевский-художник. – М., 1972.

11.КирпотинВ.Я.Избр. раб.: в 3 т. – М.: Худ. літ., 1978. – Т. 2, 3.

12. Селезньов Ю. У Достоєвського.

Схожі реферати:

Навігація