Реферати українською » Журналистика » Незалежна журналістика у Росії: проблеми існування


Реферат Незалежна журналістика у Росії: проблеми існування

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Кошти масової інформації і комунікації часто викликають полеміку у суспільстві. Питання масових комунікацій важливі оскільки безпосередньо чи опосередковано впливають на життя людей. Питання власності ЗМІ і контролю за ними також завжди у центрі уваги тих, кого цікавить ця галузь. Вплив, яке ЗМІ надають на суспільство, теж породжує множинні дискусії. ЗМІ вже з визначенню перебувають у виду, що зробила їх дуже й дуже уразливими для всебічних нападок. Сам процес журналістської праці, а головне, його результат, однак, зачіпає інтереси багатьох.

За висловом відомого у минулому политобозревателя, нині письменника Віктора Гущина: «За журналістикою закріпилися дві загальновідомі характеристики. По-перше, вона друга найдавніша професія, по-друге, – четверта гілка демократичної влади. Мабуть, як і так, але за умови: друга найдавніша – якщо перша сама влада; четверта – якщо вона, як і трьох попередні, – неодмінно сучковатая».

Можливо, Гущин зайве образний, але, задля справедливості, слід зазначити, що, справді, основні протиріччя наших ЗМІ лежать над сфері саморегулювання, економіки або громадських інтересів, а сфері взаємодії з можновладцями. Що ж до «сучковатости» ЗМІ, то ми все, як же ми доторкається поняття «влада», негайно обростає проблемами.

Взагалі ситуація у ЗМІ на минулому 1999 року цілком чітко змінилася. Ще роки два - назад модно було розмовляти про четвертої влади – ЗМІ як про якогось пласті, з якого височіли як так само пластів три інших влади. Усі вони тиснули ЗМІ.

Зараз конфігурація інша. Частина влади об'єдналася з часткою преси. Горизонтальна структура втрачені. Тепер ЗМІ й влада (якщо йдеться про федеральних ЗМІ) – то радше якась група вертикально побудованих структур.

Тепер практично будь-який далека від ЗМІ твердо знає, що журналіста, телерадіокомпанію, газету або часопис можна, причому більше близький – почому, який смузі чи яке ефірний час. У "гонитві за сенсаціями за кадром залишається питання: якою ціною здобута інформація?

У боротьбу між собою медіамагнати втягують простих журналістів, найчастіше прикриваючи свободою слова свої корисливі стоять особисті інтереси. Вілли та квартири там, дорогим автомобілям, рахунки престижних світових банках як власників ЗМІ, а й цілого ряду головних редакторів, ангажованих журналістів не дивують громадськість.

З іншого боку, масові звільнення, низька вести, відсутність колективних угод редакціях, страховок, загальноприйнятих контрактів у найманих журналістів, а вони часто й просто наказів про призначення роботи й трудових книжок – поширене явище. Економічна зашморг дедалі тугіше затягується на і так тонкої шиї ЗМІ. Редакції понад дві тисячі регіональних еліт і обласних видань стали унітарними підприємствами, з їхньої співробітників поширюється тепер Закон про держслужбовців. У цьому професія журналіста продовжує залишатися однієї з найбільш небезпечних.

«Ми ризикуємо втратити волю слова, ми за межею те, що зникнуть останні, звані незалежні (нехай економічно) засоби інформації у регіонах» – б'є на сполох Союз журналістів Росії.

Усі наведене вище – якийсь узагальнений «крик журналістської душі», те що різні форми, з різними інтонаціями звучить там, де збираються поговорити «про життя» представники російської багатостраждальної журналістським загалом.

Усі вони сьогодні задають одна одній питання: «Що робити? Що змінювати? З чим що боротися?». Найголосніше за й частіше інших лунають із їх вуст добре відомі слова «незалежність», «свобода». Але як казати про вільної громадської та незалежної журналістиці та процвітати умовах її існування, потрібно розмежувати основні джерела впливу на.

Журналістика виростає із трьох реалій: економічної, правової та корпоративної.

Перша реалія. Коли журналіст одержує у місяць 500 рублів (така зарплата у регіонах), складно вести мову якість його роботи. Заробіток неспроможна не проводити якість. До тієї ж реалії належить шахраюватий ринок ЗМІ, каламутний ринок реклами. І саме з формування інфраструктури ринку необхідні зміни і аудит накладів, і координація у діяльності всієї індустрії преси.

Друга реалія. Правова. Ті умови, які створює влада. До того часу, поки що не закону про телебачення і радіомовлення Російської Федерації, журналісти й господарі каналів будуть безмежно залежати від влади розгортатиметься, будуть лавірувати, беручи участь у формуванні влади, щоб або утримати ліцензію, або отримати й зберегти улюблена справа. Докладний і скрупульозний аналіз "Анатомія свободи слова" виявив 89 політичних режимів, сформованих у Росії. Отже кожний суб'єкт федерації, кожен режим по-своєму дозує свободу слова.

Третя реалія – корпоративна. Це те, що називається школою, і те, що корпоративної честю. У нормальному суспільстві є журналістика як обгортка продукту, створеного іншими. Але її чітко відділяють від справжньої журналістики, що є одній з серцевин інформаційного суспільства, багато в чому визначальною суспільну свідомість.

Що нам робити? Перетворювати каламутний ринок у прозорий. Зміцнювати законодавчу базу, яка дозволяла політикам важко чиновникам рулювати пресою. Створювати умови, у яких ЗМІ було б вигідно бути сумлінними і чесними. Формувати корпоративні принципи професіоналізму й честі, щоб потенційний наклепник знав, що це небезпечно.

Нині ж – безпосередньо до свободи слова друку, умовам її існування, реалізації, її плюсів і мінусів і поглядам її у із найрізноманітніших громадських позицій.

Свобода журналіста як поняття, проблема з'являється разом із розвитком засобів і активним включенням в політичного життя суспільства. Перш що розмовляти про свободу, необхідно усвідомити, що мається на увазі під поняттям «свобода». «Розуміння свободи як нічим не обмежену можливість має говорити і писати, що велять й у неосвіченого, примітивного й поверхневого уявлення», – писав Гегель.

Нині, у зв'язку з скасуванням низки обмежень, передусім цензури, можливості вибору для журналіста незмірно розширилися. Тому свобода постає перед пишуть як як об'єктивна можливість вибору, а й як суб'єктивна здатність правильно його зробити.

Натомість ця свобода легко обертається сваволею, якщо що пише немає чітких моральних орієнтирів, тим більше за умов адміністративно-командної системи важко було напрацювати скільки-небудь солідний досвід вільного і водночас відповідального поводження з словом. При нестачі такого досвіду повітря здатний запаморочити назвати не одне гарячу голову.

Відомо, що творчу працю взагалі то, можливо жорстко регламентований. Чим менший у ньому стандартних, повторюваних моментів, тим більший роль його регуляції грають гуманістичні мотиви і моральні цінності. Ця залежність посилюється принаймні прискорення соціально-економічного розвитку: швидкі зміни завжди несуть у собі елемент новизни, тому виключають автоматизм і вимагає від особистості самостійних рішень.

Приймати рішення журналісту дедалі частіше доводиться самому, по-перше, через стрімких темпів змін, які у умовах газетної і більше радіо– і телевізійної оперативності мало залишають запасу часу для сторонніх погоджень. Та головне, демократизація громадських відносин, нарешті, вже згадане скасування цензури знімають багато бюрократичні рогатки по дорозі її вільної вибору.

Свобода слова – поняття дуже багатогранне. Для журналістів свобода слова – цього права мати доступ всім подій, джерелам інформації та писати оскільки які самі того хочуть. Для власника ЗМІ – цього права випускати газету, яка потрібна задля досягнення мети клієнта. Для читача – свобода слова отриманні повної об'єктивну інформацію і можливість висловити власну думку у засобах масової інформації. Є своїх прав у влади. Як інакше їй бути владою?

Які ж зробити, ніж порушити всі ці права? Напевно, через такі закони, які обмежують слів усіх і кожного. Інакше кажучи, не може володіти свободою слова в такий спосіб, що заодно обмежуються громадян. Це мова й у Міжнародної «Декларації про кошти масової інформації та Права Людини». Таке розуміння свободи слова неминуче призводить до серйозної проблемі – до відповідальності журналістів за сказане слово, використання ЗМІ і в шкода людині, суспільству, державі. Проблема є і хвилює суспільство.

Сьогодні преса втратила свої пропагандистські функції. Вона стала вільної: й у політичному, й у ідеологічному, і у фінансовому сенсах. Хто ж демократична преса? У дуже узагальненому вигляді – цей рекорд рівності прав висловлення офіційних і дуже індивідуальних точок зору, це потік оперативних повідомлень про діяльність різних гілок нашої влади, зокрема і «четвертої», тобто самої преси. Нарешті, преса – це вже живий нерв, зв'язуючий державу й суспільство, канал безперервної двосторонньої зв'язку.

Звісно, процес демократизації ЗМІ протікає складно, неоднозначно. Ведучи мову про розширення меж незалежності преси, та електронних засобів, ми забувати необхідність гармонізувати правничий та обов'язки журналістів. Необхідно розглядати питання свободи слова у тих громадської доцільності, з урахуванням державних інтересів і національної блага.

Свобода слова мусить бути підкріплена законодавчо, і практично. Діалог влади й преси має бути конструктивним і, попри їх природне протистояння, розвитку країни.

Свободу слів не можна спустити згори. Але припинити масові порушення закону про ЗМІ й самої Конституції влада може і зобов'язана. Реакція Президента таких порушення – із ключових моментів в усій системі заходів протидії сваволі. Від Президента залежатиме свобода слова у Росії. Бо в свободи слова три компонента і став співавтором, і міська влада – них (дві інші – це самі ЗМІ й суспільство). Звісно, вади в свободі масової інформації пов'язані з вадами переважають у всіх трьох компонентах, але рівні влади, вони мають найбільш згубні наслідки.

У Росії її упродовж десяти років розвитку не склалося політичних сил є, що у свободі преси. Партії розглядають засоби інформації лише як елемент збереження та збільшення свого впливу. Звідси й відсутність ми справжньої концепції державних ЗМІ.

Що ж до недержавних ЗМІ та їхню вільної діяльності, то, як на мене, багато журналістів і редактори підтримали б, крапку зору Владислава Старкова, головному редакторові газети «Аргументи як факти». Обмовлюся, підтримали б теоретично, оскільки йдеться про далеко ще не безпечної роботі ЗМІ. Але ми доки звідси.

Владислав Старков: «Преса зобов'язана займатися брудної політикою, тіньової економікою, корупцією і всі брудна білизна виносити на загальний огляд, намагатися відмити до краю. Сподіваюся, ЗМІ таки візьмуться за велику загальнодержавну прання. Не праві ті, хто намагається пресу затиснути, знову перетворити «пральну машину» в ржаву посудину, що можна викинути через непотрібність. Якщо це станеться, держава саме заіржавіє».

Відповіддю редактору однією з небагатьох незалежних російських газет може бути висловлювання президента Росії Володимира Путіна: «Не скажімо обмеження свободи слова. Вільні ЗМІ – це головне гарантія розвитку демократії. Без цивільних свобод і свободи преси неможливо створення Росії ліберальної ринкової економіки».

«Чи можна уявити механізм обмеження свободи слова? Свобода слова – це один із складників свободи творчої особистості, свободи людини у цілому. Упродовж років, минулі з початку демократичних змін суспільства, ми почали іншими. Спробуйте забрати в нас відчуття внутрішньої свободи! Не вийде. Ніхто не віддасть його так просто. Якщо розпочнеться обмеження прав, обмеження свободи слова, кожен почне свій власний протистояння влади...» – вторить нашому Президенту Мінтимер Шаймієв, президент Татарстану.

До речі протистояння. Опозиція влади – єдино чесна позиція справжньої журналістики – саме про це воліють відразу заявити редактори і журналістів, яких запитують про незалежність журналістики. У демократичній суспільстві опозиція має існувати й мати декларація про вираз своєї погляду, на критику влади й проведених ними акцій, адже без критики може бути ніякого прогресу. Проте, на жаль, інструмент плюралізму до рук редакторів та журналістів деяких видань служить не зміцненню демократичних інститутів, а часом прямо протилежним цілям.

Мораль

Велика помилка, що протягом багато років поняття свободи слова фактично подменялось журналістським правом. Свобода слова – це право журналістів, на професійне досягнення чи завоювання. Не право говорити те, що думаєш, зокрема та засуджуючи будь-яку нісенітниця, яка може з'явитися на думку журналісту. Свобода слова – це все ж конституційне право народу отримувати достовірну інформацію.

Де написано, що незалежному журналісту можна обманювати народ? Так, дуже непросто творити журналістам про офіційних видань з такою вантажем відповідальності. Може, немає ні тієї легкості пера, вільного польоту думки. Комусь доводиться відкладати творчі плани, коли їм немає фактографічного підтвердження. Але чому ближчі один до європейських стандартів журналістики – свобода вигадок чи свобода, обмежена відповідальністю?

До речі у Європі зі свободою все зовсім інше. Про економічну свободу ЗМІ йтиметься далі. Якщо говорити про свободу слова, що його рамки вже, суворіше і чіткіше обкреслені.

Існує у країнах така теорія соціальної відповідальності. Людина за своєю природою неспроможна розумно розпоряджатися необмеженої свободою. Звідси – декларація про свободу слова одним і право інших волю захисту від чужій свободи. І на цій базі виникають етичні кодекси.

Одне з перших склепінь журналістських норм було створено 1923 р. США під назвою "канонів журналізму". Його прийняло американське суспільство газетних редакторів. Судячи зі змісту перших кодексів, їх упорядники знаходилися під впливом яка виникла у початку століття концепції вільної преси, чи, як його інакше називають, либертальной. Витоки цю концепцію сягають ідеям Дж. Мільтона, Т. Джефферсона, Дж.-Ст. Милля, та її зміст може бути зведене буквально до пунктів. Ось вони:

1. Преса є суспільною чи полуобщественным інститутом. Його головне мета – інформувати читача, розважати його й допомагати йому контролювати уряд.

2. Преса доступна кожному громадянинові, й у, має коштів, може видавати газету.

3. Преса контролюється мимовільним процесом встановлення істини на "вільний ринок

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація